Перспективна біомаса

В останні десятиріччя на Україні успішно впроваджувалася система газифікації регіонів державним коштом. Переваги використання природного газу для приготування їжі, підігріву води та опалення давно відомі й очевидні. Тому програми газифікації належали до пріоритетних соціальних заходів у щорічних планах соціально-економічного розвитку регіонів. Проте в останні роки газопостачання почало втрачати свій високий пріоритетний рейтинг. Це пов’язано з тим, що виникли серйозні перспективи подальшого зростання ціни на імпортний природний газ для населення: в найближчі роки ціна на природний газ, за прикладом багатьох країн Європи, може сягати до 4 гривень за 1 м3. Така ціна серйозно вдарить по сімейному бюджету, а опалювання природним газом бюджетних установ — по державному бюджету України. При цьому не слід забувати, що за імпортний природний газ Україна має сплачувати валюту, якої за умов світової фінансової кризи у нас і так обмаль. Тому державна влада, яка колись була ініціатором і реалізатором суцільної газифікації, повинна сьогодні на державному рівні запропонувати для населення альтернативні й, як правило, відновлювані джерела теплової енергії. Очевидно, що для валюти Україна може знайти більш пристойне застосування, ніж просто «спалювати» її у котлах.

У науковому плані до відновлюваних джерел енергії відносяться енергія сонця, енергія вітру, енергія води, енергія біомаси, геотермальна енергія та їхні похідні. При виробленні державної стратегії упровадження відновлюваних джерел енергії доцільно вивчити досвід наших сусідів — країн Європейського Союзу. Адже в них Європейською комісією уже прийнята «Програма 20—20—20», відповідно до якої в 2020 році відновлювані джерела енергії у загальному балансі енергоспоживання мають складати 20%, і це повинне на 20% зменшити викиди в атмосферу парникових газів, які спричиняють глобальне потепління і зміну кліматичних умов на Землі. Тому Україна у її прагненні приєднання до ЄС мала би також започаткувати таку програму на добровільній основі, оскільки в перспективі нас до цього можуть зобов’язати. Проте впровадження альтернативних джерел енергії вимагає серйозних капіталовкладень у створення засобів їхнього виробництва, а це пов’язане з економічними можливостями держави.

При впровадженні альтернативних джерел енергії на перше місце виходить такий економічний показник, як вартість однієї кіловат-години встановленої потужності. Наприклад, при виробництві біогазу одна кіловат-година встановленої потужності технологічного обладнання коштує дві тисячі євро.

Результати наукових досліджень, які проводились у Львівському національному університеті імені Івана Франка за підтримки Державного комітету України з енергозбереження у 2002—2004 роках, дають можливість стверджувати, що найбільш прийнятним для України з точки зору капітальних затрат та економічної вигоди є використання біомаси як відновлюваного альтернативного джерела енергії.

Рослини у процесі фотосинтезу засвоюють 1,2—1,8% сонячної енергії та для свого росту споживають вуглекислий газ із атмосфери. Тому при їхньому спалюванні не порушується баланс вуглекислого газу в атмосфері — і це відповідає вимогам Кіотського протоколу. Зазначимо, що спалювання двох тонн пересічної біомаси (солома, відходи харчової, лісової та лісопереробної промисловості) вологістю 8—10% еквівалентне за тепловою спроможністю одній тисячі м3 газу або 1,5 тонни високоякісного вугілля.

Україна має всі можливості запровадити «Національну програму впровадження відновлюваних альтернативних джерел енергії» на основі біомаси, оскільки має щорічну достатню кількість біомаси та патентно чисту технологію виготовлення паливних брикетів з усіх видів біомаси в їхніх довільних комбінаціях. Ця технологія реалізована Львівською компанією ІнтерПЕТ, яка освоїла випуск міні-заводів із виробництва екологічно чистих паливних брикетів продуктивністю дві тисячі кг за годину з усіх видів біомаси. При цьому вартість однієї кіловат-години встановленої потужності складає близько 500 гривень, що не має аналогів у світовій практиці.

Впровадження відновлюваних джерел енергії вимагає зміни суспільної думки, і для її формування необхідні не тільки економічні важелі. Суспільство повинно зрозуміти, що імпортовані джерела енергії необхідно оплачувати валютою, яку потрібно заробляти, а не формально міняти гривню на долар і обурюватися високим обмінним курсом.

Зазначимо, що за умов світової фінансової кризи надіятись на «доброго» іноземного інвестора не можна, оскільки кожний інвестор, у першу чергу, думає про власний прибуток, а не про добробут українського народу. Крім того, інвестиції будуть у вигляді технологічного обладнання, а це означає, що коштом українських громадян створюватимуться нові робочі місця в країнах потенційних інвесторів.