Тернистий шлях до оздоровлення

Зараз існує єдина думка, що американська рецесія — якій уже більше року — ймовірно, буде тривалою й глибокою й що вона вплине майже на всі країни. Я завжди вважав, що ідея про те, що сталося в Америці, не торкнеться іншого світу, була міфом. Події свідчать, що так воно й є.

На щастя, нарешті Америка має президента, котрий розуміє суть і серйозність проблеми і який узяв на себе зобов’язання розробити потужну стимулюючу програму. Це, спільно з узгодженою дією урядів на місцях, означатиме, що економічний спад не буде таким суворим, яким він міг би бути в іншому разі.

Федеральна резервна система США, яка допомогла створити проблеми за рахунок надмірної ліквідності й слабкого регулювання, намагається відшкодовувати збитки — шляхом наповнення економіки ліквідністю; спроба, яка щонайбільше просто завадила ситуації погіршитися. Недивно, що ті, хто допоміг створити проблему й не бачив, що насувається біда, не досягли успіху в розв’язанні проблеми. Наразі динаміка економічного спаду визначена, й ситуація може погіршитися раніше, ніж вона поліпшиться.

У певному сенсі, Федеральна резервна система нагадує п’яного водія, який, раптово усвідомивши, що він з’їжджає з дороги, починає виляти з боку в бік. Відповідь на брак ліквідності — ще більше ліквідності. Коли економіка почне одужувати й банки почнуть давати позики, чи зможе вона плавно вилучити зайву ліквідність із системи? Чи зіткнеться тоді Америка з інфляцією? Або, що більше ймовірно, чи в наступний момент підйому не відреагує Федеральна резервна система надто гостро, завадивши оздоровленню на його початковій стадії? Отримуючи нестабільну допомогу у вигляді сьогочасних рішень, ми не можемо бути абсолютно впевненими в тому, що нас чекає.

Однак я не впевнений, чи існує відповідна оцінка деяких основних проблем, що стоять перед світовою економікою, без якої малоймовірно, що нинішня глобальна рецесія поступиться місцем здоровому зростанню — незалежно від того, як добре виконує свою роботу Федеральна резервна система.

Тривалий час США грали важливу роль у підтримці світової економіки. Часто критикувалося марнотратство Америки — найбагатша країна світу не могла жити за свої кошти. Але, можливо, світ має бути вдячним, бо без американського марнотратства світовий сукупний попит був би незначним. У минулому цю роль виконували країни на шляху розвитку, здійснюючи торгівлю й знижуючи фінансовий дефіцит. Але вони заплатили високу ціну, й зараз у моді фінансова відповідальність і консервативна монетарна політика.

Дійсно, багато країн на шляху розвитку, боячись здати МВФ свій економічний суверенітет — як було під час азіатської фінансової кризи 1997 року — накопичили сотні мільярдів доларів у резервах. Гроші, вкладені в резерви, є невитраченим прибутком.

Більше того, зростаюча нерівність у більшості країн світу означала, що гроші прийшли від тих, хто б зміг їх витратити, до тих, хто живе заможно й не може їх повністю витратити, хоч би як намагався.

Ненаситний апетит світу на нафту — і його нездатність і небажання виробляти — є третім чинником. Збільшення цін на нафту сприяло тому, що гроші прямували в країни, багаті на нафту, що знов-таки сприяло надлишку ліквідності. Хоча ціни на нафту наразі впали, здорове економічне зростання знову сприятиме їхньому зльоту.

Якийсь час люди говорили, майже зі схваленням, про надлишок ліквідності. Але це був усього лише зворотній бік медалі, це було те, що хвилювало Кейнса — незначний світовий сукупний попит. Пошук способів отримання прибутків сприяв застосуванню необдуманих засобів для досягнення цілей і прийняттю ризикованих рішень, що тільки посилили кризу.

Американський уряд на деякий час частково компенсуватиме зростаючі заощадження американських споживачів. Але якщо американські споживачі перейдуть від своїх майже нульових заощаджень до скромних 4% або 5% від ВВП, тоді депресивний ефект на попит (на доповнення до ефекту, який є результатом зниження інвестицій, експорту й витрат уряду держави й місцевих органів управління) не буде повністю компенсований навіть найбільшою урядовою програмою витрат. Через два роки уряди, пам’ятаючи про величезне збільшення боргового тягаря, що є результатом величезної допомоги й неймовірного дефіциту, будуть змушені справлятися з первинними надлишками (коли витрати уряду за вирахуванням відсотків будуть меншими від прибутків).

Декілька років тому було хвилювання з приводу неорганізованого розкручування «глобальних дисбалансів». Сучасну кризу можна розглядати як частину цього процесу, але було зроблено мало для того, щоб вирішити ключові проблеми, які призвели до цього дисбалансу. Нам потрібні не просто тимчасові стимули, а довгострокові рішення. Це не брак попиту, це результат того, що ті, хто міг би задовольнити свої запити, не мають достатньо грошей.

По-перше, ми повинні продовжувати непокоїтися через зростаючу нерівність. Прогресивніше оподаткування прибутків допоможе стабілізувати економіку завдяки тому, що економісти називають «автоматичними стабілізаторами». Було б корисно, якби економічно розвинені країни виконували свої зобов’язання щодо надання допомоги найбіднішим країнам світу, збільшуючи свої бюджети на іноземну допомогу до 0,7% ВВП.

По-друге, світові необхідні величезні інвестиції, якщо він має боротися з глобальним потеплінням. Має значно змінитися транспортна система й структура життєзабезпечення.

По-третє, потрібна глобальна резервна система. Немає особливого сенсу найбіднішим країнам світу давати в позику найбагатшим за низькими відсотковими ставками. Система нестабільна. Доларова резервна система зношується і, ймовірно, буде замінена системою долар/євро або долар/євро/єна, що будуть ще менш стабільними. Щорічні емісії світової резервної валюти (яку Кейнс назвав Банкор, а МВФ називає СДР) могли б допомогти підвищити світовий сукупний попит і могли б використовуватися, щоб сприяти розвитку й розв’язанню проблем глобального потепління.

Наступний рік буде суворим. Питання, яке нам слід зараз поставити, — як збільшити ймовірність того, що ми нарешті увійдемо у фазу здорового зростання?

Джозеф Е. СТІГЛІЦ — професор економіки Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії з економіки за 2001 рік. Його остання написана в співавторстві з Ліндою Білмс книжка називається «Війна ціною в три трильйони доларів: справжні витрати іракського конфлікту».