Замость і академія Замойська
Коли написав заголовок цієї статті, то задумався: а все-таки як писати назву цього міста — Замость чи Замістя? Адже виникло це місто на колишній українській території. Навіть перед Другою світовою війною навколо Замостя переважали села, де більшість жителів вважали себе українцями. Щоправда, ідентифікували вони себе як православні й русини. Замость знаходиться недалеко від Володимира-Волинського, який був важливим політичним і культурним осередком русинів-українців у часи Середньовіччя.
І все ж місто засновувалося як осередок польськості на українських землях. Місто фундував і побудував наприкінці ХVІ ст. коронний канцлер Польщі Ян Замойський. Тому, певно, все таки — Замость. Та й в плані архітектурному місто помітно відрізнялося від міст українських. Тут переважала архітектура західна.
До сьогодні добре збереглася стара частина міста — велична ратуша, ринок, будівлі, побудовані в ренесансному стилі. Наскільки можна судити, в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. місто Замость було одним із найкрасивіших міст Речі Посполитої. Водночас він мав чудові оборонні споруди і вважався одним із найбільш захищених міст держави. Більша частина цих мурів була знищена в ХІХ ст., коли місто входило до складу Російської імперії. Але навіть те, що залишилося від них, продовжує вражати.
Замость відоме в Польщі як місто, де з’явилася одна з перших вищих шкіл на території Речі Посполитої. Першою поляки вважають Краківський університет, другою — академію Віленську. А третьою — вже академію Замойську, часом заснування якої був 1594 р.
З формальної точки зору це ніби й так. Однак Замойській академії передувала академія в Острозі, яка була заснована в 1576 р. У певному сенсі Острозьку академію навіть можна вважати предтечею академії Замойської.
Острозька академія стала першою вищою школою на теренах України. Правда, вона не мала відповідного державного статусу вищої школи. У Речі Посполитій, де домінуючою релігією був католицизм, як і в більшості інших держав Європи, шкільництво, особливо вище, перебувало під контролем католицької церкви. Статус вищої школи надавався Папою Римським та правителем держави.
Щодо Острозької академії, то вона виступала як православна школа. В умовах Речі Посполитої отримати такий статус академія практично не могла. Тому існувала як приватна школа у володіннях князя В.-К. Острозького. Незважаючи на відсутність відповідного статусу, ця школа знаходилася на високому рівні й складала серйозну конкуренцію для католицьких шкіл.
Цікаво, що Замойська академія теж виникла як школа приватна, заснована й фондована конкретною особою — Я. Замойським. У певному сенсі це була альтернатива Острозькій академії. Річ не лише в тому, що Я. Замойський виступав конкурентом В.-К. Острозького в плані політичному і намагався не відставати від православного князя-магната. Академія цілком свідомо засновувалася на етнічній території України-Русі й була зорієнтована на жителів цього регіону.
Ми бачимо, що серед професорів даної школи були вихідці з українських земель, а значну частину випускників становили українці. Організатором Замойської академії виступив виходець зі Львова Симон Симонід (Шимон Шимонович). Це була людина енциклопедичних знань. Він був відомий і як поет. У польськомовній книзі «Селянки» Симонід оспівав життя й звичаї українського народу.
Із Замойською академією пов’язана діяльність латиномовного поета Себастьяна Кленовича. Він знаходився в добрих стосунках із Я. Замойським, заохочував його до організації академії, добирав туди професорів і сам викладав у цьому навчальному закладі античну літературу. До найбільш відомих творів С. Кленовича належить поема «Роксоланія» (1584). Це палкий маніфест любові до української землі. Власне, Роксоланія — це Русь-Україна. Автор пишається своєю землею, її минулим і сучасним, оспівує її природу і звичаї. Вдаючись до античної образності, С. Кленович вів мову про те, що на українських землях може виникнути Парнас, і тут осядуть музи. Тобто Україну він розглядав як можливий осередок високої культури. А заснування Замойської академії розглядалося ним, як важлива ланка створення «українського Парнасу».
Як зазначалося, академія почала функціонувати в 1594 р. Тоді вона отримала буллу від папи Климента VІІІ. Згідно з цією буллою, в академії було створено три факультети — вільних наук, права й медицини. Уже пізніше, в 1648 р., тут був створений ще один факультет — теологічний.
Хоча Замойська академія була католицьким навчальним закладом, з її стін вийшло чимало діячів, які залишили слід в українській історії та культурі. Зокрема, до таких належать: Касіян Сакович — ректор Києво-братської школи, письменник, поет, філософ; Ісайя Трохимович-Козловський, перший відомий нам ректор Києво-Могилянської академії; Сильвестр Косов, Київський митрополит за часів Хмельниччини, відомий також і як письменник-полеміст; письменник Йосиф Кононович-Горбацький; Якуб Гаватович, письменник-драматург, який стояв біля витоків української народної комедії. Також у Замойській академії навчався видатний політичний діяч Польщі та України середини ХVІІ ст. Адам Кисіль. Не випадково київський митрополит Петро Могила дав високу оцінку Замойській академії, сказавши, що вона багато нашому народові «пожитку й утіхи принесла» і що з неї вийшло чимало вчених людей.
Із Замостям пов’язані деякі сторінки нашої непростої історії. У 1648 р., отримавши ряд перемог, Б. Хмельницький із козацьким і татарським військом вирішив іти на Варшаву. Дійшовши до Львова, він обложив це місто. Ярема Вишневецький, який командував залишками боєздатних військ Речі Посполитої, які чинили опір Б.Хмельницькому, не ризикнув обороняти Львів і подався до Замостя. Він виходив з того, що саме Замость має добрі укріплення й тут можна буде ефективно утримувати оборону. Розрахунок Яреми виявився вірним. Місто вдалося захистити від козацької армії, яка не пішла далі Замостя. В певному сенсі можна говорити, що Замость тоді врятував Річ Посполиту, в якій настав період безкоролів’я, від політичної анархії, а, можливо, й загибелі.
Під час Північної війни в Замості деякий час перебував гетьман Іван Мазепа зі своїм військом. Туди він рушив за наказом Петра Першого на допомогу польському королю Августу, який був союзником російського царя.
Після розподілу Речі Посполитої Замость почав втрачати своє значення. Спочатку він опинився під владою Австрії, потім — Росії. Коли місто перебувало в складі Австрії, тут перестала функціонувати Замойська академія. Сталося це в 1784 р. Припинила й свою діяльність академічна друкарня. Варто зазначити, що в ХVІІІ ст. це була найбільша друкарня Речі Посполитої, в якій видавалося близько 70% друкованої продукції всієї країни. Звісно, закриття цих інституцій стало ударом по польській (і, певно, не лише по польській) культурі.
У ХІХ ст. Замость практично перетворився в малопомітне провінційне містечко. Таким воно залишається й понині. Навіть незважаючи на те, що деякий час місто виступало центром воєводства. Лише в 1980 р. йому вдалося відновити статус академічного міста. Зараз у Замості працює чотири вищі школи (як державні, так і приватні). Щоправда, це невеликі за кількістю студентів навчальні заклади. Загальна численність студентів у Замості складає вісім тисяч осіб. Цікаво, що це близько 10% мешканців міста.
У Замості немає великих промислових підприємств. Виявляється, там закладом, де працює найбільше людей, є... лікарня. Щоправда, ця лікарня добре відома в Польщі. Вважається, що тут знаходиться один із найкращих відділів кардіології — й сюди приїздять лікуватися люди зі всієї країни.
А ще Замость намагається стати своєрідним культурним осередком. Тут проводяться різноманітні культурні імпрези. Цьому сприяє атмосфера міста з його ренесансною і постренесансною архітектурою. Коли я був у Замості, там проводився театральний фестиваль.
На другий день перебування вирішив встати вранці й пройтися містом, коли воно ще майже спало. Я ходив старовинними вуличками, оглядав ратушу, будинки на ринку, «привітався» із Я.Замойським, який застиг на постаменті в центрі міста.
І ось мені в очі кинувся якийсь нетиповий костел — нетиповий за своєю архітектурою. Підходжу до нього й читаю напис на табличці. Виявляється, це колишня Миколаївська греко-католицька церква, побудована на початку ХVІІ ст. Звісно, молилися тут русини-українці. Але зараз це костел. Я зайшов туди. Там йшло богослужіння. Однак (можливо, завдяки архітектурі) атмосфера в цьому храмі відрізнялася від атмосфери в костелах католицьких. Із сумом подумалося, що це — один із небагатьох залишків колишньої України-Русі в цьому загалом польському місті.
