Безглуздо ображатися на літо — воно цього не помітить
Літо, звичайно, особливий сюжет, з серцем на долоні. Наприкінці сезону втома приставучіша. У міських лещатах із шуму та спеки чітко розумієш — якщо не на основне блюдо, то на десерт цьому ненаситному монстру підійде будь-яке життя й переносне значення тут вельми наближене до реальності. Всі, хто міг — уже давно у відпустці, подалі від взаємних офісних поєдинків і претензій, далеко від облич політиків, які викликають уже не просто неприязнь, а сказ.
Щоправда, вони також піддаються шкоді свого службового лицемірства. Існує навіть поняття, — психолог підказав, — синдром неприємних рукостискань. Виявляється, людям, кому за службовими або іншими обставинами доводиться часто тиснути руки тим, з ким хотілося б не вітатися, у багато разів частіше загрожують нервові зриви, інфаркти й інсульти. Можна скільки завгодно усміхатися, але коли до вас доторкається неприємна людина, в організмі скаче все — від тиску до цукру. Так що солодким нашим потрібно дуже багато грошей на релакс, для всяких корекцій та процедур, і тому процес їхнього добування проходить у них у постійному режимі, як то кажуть, не перериваючи сну.
Це ж як потрібно втомитися від міста, щоб, нарешті опинившись одного дня біля чудового ставка, просто втупитися в жабу, що спить на листку латаття, і застигнути в позі «завмри» години, напевно, на чотири. Було в цьому нехитрому кадрі стільки природності — адже сюжет був зрежисований самою природою, що я просто остовпіла. Літо — воно одне на всіх і з цим зеленим малятком я розділяла його чарівність в одні й ті самі секунди, і, напевно, нам було однаково затишно. Жабка не давала зосередитися на чомусь пісному: то так поверне своє тільце без будь- якого целюліту, то отак підставить бік, а жовте латаття так вишукано підкреслювало її молодість і зовсім не ревнувало до свого листя. Цікаво, чи є в неї їжа на завтра і як у неї справи з бюджетом і хто його затверджує... — виникали погані думки. Цей дуетний повільний танець подарував мені незабутній літній сувенір і впевненість, що, припавши до будь-якого листочка, притулившись до дерева навіть на десять хвилин, можна відкласти міське розчарування, що висушує до межі.
Цього літа мене дуже засмутили квіти. Вірніше, продавці з Володимирського ринку, яким довірилася. Вирішила свій маленький балкон утопити в квітах — справа виявилася не лише дорогою, але й підступною. Навіть петунії, які, здавалося б, абсолютно демократичні й ростуть скрізь, на моєму балконі необережно витяглися, а часті дощі і вітри дуже швидко їх зламали. Потім були бордюрні малесенькі трояндочки, які, за запевненням продавця, повинні були квітнути все літо. Вони швидко перетворилися в якісь невиразні квіти- коржики, а незабаром і зовсім зникли. Дуже шкодувала, що не посадила найчесніші квіти у світі — прості чорнобривці. Люблю низькорослі, соковиті, які кущаться. Та й гроші були б цілі, до того ж їх можна без кінця нюхати, отримуючи ніби найкращі відомості про навколишній світ. Адже ніс дарує нам понад десять тисяч нюансів запаху і, здається, саме чорнобривці володіють усіма. До речі, знаєте, де живуть найнещасніші чорнобривці у світі? Навпроти дипломатичної академії на Михайлівській площі. Перед розкішною його будівлею в кількох діжках умирають висушені сонцем засмучені квіти, оточені бур’янами. Чи варто періодично було влаштовувати тут різні бучливі свята, забуваючи просто полити й прорвати квіти перед входом. Проте візитка чесна — показухи багато, а системної, буденної роботи, як завжди. Найщасливіші чорнобривці та інші квіти прописані в дворі Михайлівського собору, а клумби вже який рік поза конкуренцією в парку імені Шевченка. Один чоловік, сама чула, задивившись на цю пишність, так забувся, що закричав, голосніше, ніж дозволяє пристойність, — «Я кохання хочу!». Можливо, підвипив, або душа заплакала — не витримала. Він ні до кого особливо не звертався, але могла б заспокоїти, відповівши риторичним: а хто його не хоче...
Цього ж дня біля фонтанів поблизу Українського дому працівники саду підраховували, скільки кущиків зникло за ніч. Вийшло 20 петуній — на ринку гривень по 12 кожний. Хтось випити захотів або прикрасити свій балкон на дурняк.
Все, що погано лежить, зникає вночі, — засмучувалися «зелені» працівники. Шкода, що наші гроші також, очевидно, погано лежать, бо зникають саме вночі.
Пошкодувала, що того дня була без фотоапарата, і не залишилася на згадку моя жаба в розквіті її краси, дару й жару. Як добре, що ніколи вона не обернеться якою-небудь царівною з її фальшю, уколами для молодості, нескінченним кривлянням та непотрібними рукостисканнями. Була б моя воля, після кожної програми новин включала б кадр-релакс, ну, наприклад, адажіо жабки та латаття. Менше стало б нервових спазмів, гладкіше обличчя — не всім же по кишені заморські косметологи.
Це ж треба — нікому ніколи не заздрила, а ось жабі не втрималася. Жара інтригує, проте побурчати також іноді хочеться...
