Вибори у Вольногорську як дзеркало системи самоврядування
Майже півроку місто Вольногорськ Дніпропетровської області було без обраного міського голови. Колишній мер Олександр Сокіл був змушений у січні подати у відставку через конфлікт із генеральним директором ЗАТ «Вольногорський гірничо- металургійний комбінат» Юрієм Барановим. Комбінат входить у ГАК «Кримський Титан». Щоб полегшити колишньому меру залишення влади, напередодні нового року місту було відключено опалення та подача гарячої води. Всі ці блага цивілізації, як і електропостачання, місто отримує від комбінату. Звісно, місцева влада повністю залежить від примх директора.
За певний час, 1 червня відбулися дострокові вибори, на яких із великим відривом від інших кандидатів переміг ставленик керівництва комбінату від Партії регіонів Віталій Федоренко, котрий отримав 74,7% голосів.
Зараз немає необхідності заглиблюватися в суть конфлікту між колишнім мером і директором комбінату. Нехай мешканці міста вирішують, хто правий, а хто винуватий, і в чому. На наш погляд, вибори у Вольногорську опукло показали дві системні проблеми, які стоять і перед іншими такими містами. Особливо на сході в індустріальних регіонах. Адже лише у Дніпропетровській області 13 міст обласного підпорядкування. І практично в усіх — від Кривого Рогу до Нікополя — є градотворні підприємства. На них працює значна, часто переважна частина працездатних мешканців, а враховуючи членів їхніх сімей, саме від таких підприємств залежить буквально їхнє життя.
Вольногорськ — місто відносно молоде. Його почали будувати 1956 року разом із комбінатом. Звичайно, вся міська інфраструктура була продовженням мереж підприємства. У радянський час особливих проблем не було, хоча фактично головним у місті вже тоді був директор, а влада лише номінально виконувала свої представницькі функції. Все так є і до сьогодні. Тільки тепер комбінат не спільний, тобто державний, а приватний. І тепер його директор ще більший господар міста, ніж це було раніше. І якщо влада його з яких- небудь причин не влаштовує, то у нього в руках є рубильник і відповідний вентиль.
Місцева влада, що не має жодних механізмів здійснення своїх повноважень, фактично є заручницею такого стану речей. І вихід тут лише один — повноваження мають підкріплятися ресурсами, насамперед фінансовими. Якщо є необхідність збудувати в місті електричну підстанцію і не залежати від примх директора і навіть генерального, то такі гроші в міському бюджеті мусять бути. І не повинен мер випрошувати їх у Києві або у місцевого боса. Тоді подібного викручування рук не буде в принципі. Скільки говориться про посилення місцевого самоврядування, а віз і нині там. Є великі підозри, що саме в опорі подібних директорів на цьому шляху з’являються непереборні перешкоди, та й не без допомоги київської бюрократії та їхніх представників у парламенті.
Друга проблема є продовження першої. Люди чудово бачать, хто в домі господар і розуміють, що від них нічого не залежить. Невипадково у виборах у Вольногорську взяло участь усього 6 617 осіб із 18 125 зареєстрованих виборців, тобто 36,5%. Мешканцям вибори нецікаві, начальство як вирішило, так і буде. До речі, щось подібне ми спостерігали і на виборах у Києві. Але там все ж столиця, а тут глибока провінція. Президент, прем’єр і взагалі Київ далеко, а працювати у Вольногорську, крім як на комбінаті, більше ніде. Тож дратувати гусей собі дорожче. Конфліктувати з «великими» людьми сенсу немає, а ось відхилитися можна. Проблема відчуження людей від влади набуває загрозливих масштабів. У великих містах і столиці за цифрами з сотень тисяч її не дуже видно, а ось на місцевих виборах окреслюється досить зримо.
Як звичайно, в тіні великих проблем виникають малі. На виборах у Вольногорську БЮТ підтримував кандидата від Партії регіонів. Як казали ще до виборів інші кандидати на прес-конференції у Дніпропетровську, домовилися на основі розподілу місць: мер — регіонал, секретар міськради — з БЮТ. Судячи з усього, таке єднання сталося за санкцією обласного керівництва обох партій. Це модель майбутньої коаліції чи угода з розділу майна, що залишилося?
