За моральні цінності!
Сильна, могутня Україна. Вона вабить широкими ланами білосніжного квіту гречки, золотими колосками солодко пахучої пшениці, соняшниками, що дивляться своїми чорними оченятами у синє величне небо. А мелодійна українська мова проникає у серце простими чарівними рядками: «Ніч яка місячна, зоряна, ясная, видно, хоч голки збирай...» Мабуть, у таку ніч сниться по-особливому славна Україна людям, які попри усе прагли влади і, здобувши її, забули, що будь-яка держава втрачає свою красу, коли губиться моральність. Тому їм може снитися, як вони, святкуючи перемогу над кимось чи чимось, гордо заявляють: «Це — для рідної країни, не для себе». Вибачте за абсурдність сну. Але, знов таки, де губиться моральність, губиться також і здоровий глузд. Я це побачила в очах влади, а саме — дніпропетровської.
Нещодавно закінчивши факультет журналістики Дніпропетровського національного університету, я почала цікавитися внутрішнім життям обласної влади. І якось так співпало, що мої спостереження припали на призначення головою облдержадміністрації молодого перспективного Віктора Бондаря. «Що ж, — думаю, — якраз буде цікаво дізнатися, з чого розпочинає діяльність керівник області».
Моя зацікавленість майже відразу змінилася розчаруванням. Буваючи на різноманітних заходах культурного життя міста, жодного разу (!) не побачила на них губернатора. Іноді, коли потрібно було вручити нагороди на значущих подіях, з’являлися заступники. Але вкрай рідко... Для мене така байдужість до театрів, фестивалів, виставок багато говорить про людину.
Не хочеться перераховувати всі аспекти діяльності «перспективного молодика», бо, як я зрозуміла, вони направлені лише на «показуху». Коли журналісти ставлять Віктору Бондарю гострі питання, він відповідає: «Будемо вирішувати». Але ж поки вирішується питання реорганізації адміністрації. І як?!
Центральна влада вчить молодих послідовників осучаснювати життя. Але, втративши моральні цінності, до цього йдуть якимось навіженим шляхом. Губернатор Дніпропетровщини вирішив, що розвиток — це зміна досвідчених професіональних працівників на молодих і неосвічених. У кого ж їм навчатися, коли він, навіть не поговоривши і не подякувавши людям за працю, знімає їх з посад? Я тільки розпочала журналістську кар’єру і вже зрозуміла, що скоро не буде у кого вчитися, коли кожний керівник буде примножувати пиху і егоїзм, не шануючи досвід. Хоча, можливо, ніхто вже й не хоче вчитися?
Навіжена влада у своїй конкуренції розчавила повагу і любов до ближнього і розвила інстинкт — досягнути посадових висот будь-яким шляхом. Це принижує Україну. Уже набридли розмови про вступ у Євросоюз, НАТО і таке інше. Давайте навчимося бути людьми, здатними розуміти інших, а вже потім будемо вершити справи. Інакше, навіть уявити страшно, як буде далі, коли з такою несправедливістю вирішуються навіть внутрішні питання.
