Дипломатичне паломництво,

Незважаючи на негоду, дружини послів іноземних держав в Україні зустрілися на маленькому тісному подвір’ї головного входу Києво-Печерського заповідника. Але цього разу не задля ділового рауту — чималий жіночий гурт під умовною назвою проекту «Жіноча вітальня» зібрався разом, щоб провести час у духовному осередку України. Спершу почесних гостей запросили ознайомитися з видатною пам’яткою культури — 900-річною Троїцькою церквою. Тримаючись попід руки, посміхаючись, розпитуючи та розповідаючи про все на світі, дружини послів увійшли до пам’ятки архітектури, до якої у давні часи за жодних обставин не пускали паломників, навіть монахи колись молилися тут лише раз на рік у день святої Трійці. Безліч див постало у церкві перед жіночим колективом — 270-річний іконостас, виконаний у стилі бароко, настінні фрески, чудотворна ікона, продана 1933 року за дві хлібини, а також першозасновник церкви — Ніколо Святоша, висічений із каменю у стіні споруди. Ірина Пантелєєва, дружина радника посла Росії в Україні, ділиться своїми враженнями: «Тут присутнє все — і зовнішня, і внутрішня краса».

Після побіжного ознайомлення із «земним раєм», як святенники іноді називають Троїцьку церкву, «Жіноча вітальня» у повному складі вирушила до дзвіниці. Голохвастов із кінофільму «За двома зайцями» стверджував, що той, хто не побував на Києво-Печерській дзвіниці, не бачив Києва. Напевно, дружини послів також хотіли б побачити Київ біля своїх ніг, але через ремонтні роботи на пам’ятці архітектури їм це не вдалося. Зате «Жіночій вітальні» поталанило побувати на виставці церковного шиття, де гостям продемонстрували легендарне полотно «Не ридай мене, мати», вишите руками матері гетьмана Івана Мазепи. У іншому залі музею на дружин дипломатів чекали українські церковні скарби — потири (чаші для причастя), дароносиці — все необхідне для проведення служби.

У Музеї українського декоративного мистецтва жіночому гурту, що включав представниць різних національностей, продемонстрували всі можливі символи українського життя. Екскурсовод розпочала із сакральних для українців рушників. Потім перейшли до предметів побуту — порохівниць, козацьких люльок, божників, довбанок та посуду. Коли справа дійшла до глиняних кахлів, пляшок та фляг, дружинам послів принагідно розтлумачили козацький вислів «побороти михайлика», що буквально означає випити горілку. Також представницям іноземних держав запропонували оглянути експозицію національного українського одягу, де було представлено гуцульське вбрання, одяг для майбутньої нареченої, костюми заміжньої жінки та чоловіка, одяг для людей похилого віку — вся історія моди українців до початку XX сторіччя. Біля одного з експонатів дружина посла Словаччини в Україні Анар Руснак розповіла «колегам», що сама нещодавно купила собі українську спідницю, яку можна підтикати за пасок. На це екскурсовод відповіла, що такі можливості національного одягу українських дівчат — це не тільки елемент їхнього кокетства, але й важлива деталь для зручності — жінки підтикали спідниці, щоб одяг не заважав у роботі.

Після оглядин костюмів, ladies, як називали одна одну учасниці «Жіночої вітальні», відправилися до картин Катерини Білокур. Дружинам послів коротко розповіли про життя талановитої української художниці, простої жінки, яку ніколи не вчили ані живопису, ані будь-яких наук. Тема самотності генія, якого не розуміють оточуючі, очевидно, припала до душі гостям музею, оскільки в залі Катерини Білокур дружини послів провели чи не найбільше часу, ніж в усіх інших залах музею.

Після теорії «Жіноча вітальня» перейшла до практики. Для поважних гостей було влаштовано спеціальні майстер-класи писанкарства, петриківського розпису, сучасного художнього текстилю та ліплення з глини. Дружини послів ФРН та Туреччини Міхтельд Шефферс і Сібель Ішджан першими наважилися спробувати себе у мистецтві — зайнятися петриківським розписом. Дівчата-майстрині терпляче знову й знову показували, як зробити так, щоб з-під пензля почали виростати яскраві квіти. Після кількох спроб оволодіти непростою технікою живопису, дружина посла Німеччини відверто зізналася «Дню»: «Мушу зазначити, що це дуже непросто — малювати всі ці квіточки та листочки. Але тепер я подумаю про те, щоб записатися на курси петриківського розпису. Можливо, я навіть попрошу дівчат, які демонстрували техніку цього оригінального живопису, навчити мене малювати краще. Звісно, для цього необхідно трохи більше часу, ніж п’ять хвилин». Щодо інших, то дружини послів Словаччини та Естонії знайшли себе у розписуванні крашанок. Просто з-під їхніх рук звичайне яйце оберталося на яскраву з червоним тлом та білим орнаментом писанку. Першою із завданням впоралася Марина Хейн, дружина посла Естонії. Тримаючи у долонях власноруч розписане яйце, вона ділиться враженнями: «Це надзвичайно. Це надихає, і я вже подумала, щоб купити два приладдя для розпису яєць, залучити до цього своїх дітей, щоб разом робити крашанки. Мені навіть не було складно через те, що я дуже захопилася цим заняттям».

Після практичного курсу для почесних гостей влаштували фуршет. «Жіноча вітальня» гостинно запросила всіх майстринь, до яких дружини послів почали ставитися як до хороших подруг.

Дружина міністра закордонних справ України Ольга Огризко, під проводом якої відбувалася зустріч, так підсумувала екскурсію «Жіночої вітальні»: «Я вважаю, що цей захід дуже вдалий. Перш за все, через те, що він відбувається напередодні Великодня. Недаремно для цього було обрано Києво-Печерську лавру і музей, який якнайповніше відображає все багатство духовної культури — Музей українського декоративного мистецтва».