Скромна, як польовий
Затяжне зимове застілля провокує і своєрідний синдром політичного шведського столу — всього багато і кожен об’їдається. Береш будь-який факт, почуту в посиденьках достовірну новину чи слух, висловлювання конкретної особистості, механічно відкидаєш нашарування від її манії величі, приправляєш власним спостереженням — і гуляй у цьому просторі.
Такого словесного обміну речовин на всі дні вистачить і на дачі, і за кухонним столом, і біля каміна, і на дорогому лижному схилі, і в студентському гуртожитку. Якби знали великі співгромадяни, як так звані маленькі потрошать цей пиріг, подивувалися б. Власне, так кожен грав у дитинстві з іграшками — можуть залишити й без вух, і без ніг та рук, захочуть, і без носа. Можливо, когось і хвалять, але зараз не пригадаю, у всіх своїх справ по саму зав’язку. Ось тільки в цього самого горла завжди чиїсь метушливі ручки — піклуються всі, сердешні.
Якщо вікна помешкань виходять на Михайлівський майдан або на МЗС, можна вважати, що це вікно в Європу: що бачиш вдень, увечері покажуть по телевізору. Проте в гонитві за одними й тими ж святковими картинками, здається, ніхто й не звернув уваги, як винахідливо нині підсвічується МЗС. Довго, за допомогою височенних кранів, монтували фахівці стаціонарне підсвічування, яке струмує начебто знизу вгору. У перенасиченому старому київському районі, де святкове меню розваг ніколи не було дієтичним, такий вишуканий акцент став справжньою прикрасою. Навіть у кімнатах житлових будинків навпроти після п’ятої вечора тепер особливо загадково — начебто сидиш біля великого каміна.
Зате Михайлівська площа дістала. Вже понад два тижні грають тут для дітей нарядну казку. Здавалося б, що ж поганого? Так думаеш, коли просто пробігаєш повз. Якщо вслухатися, про що йдеться, відразу ж стає зрозумілим, хто відбиває. Казка під оглушливий акомпанемент, з ранку до вечора нав’язувала історію всім знайомого напою. Звичайно, це Coca Cola. Факти біографії вкладалися в пам’ять дітей так ретельно, начебто завтра на іспит. Що з того, що лікарі сотні разів радили — не варто включати його до дитячого меню. Власне той, хто схвалив такий проект (маю на увазі багатотижневе вивчення історії життя американського лимонаду), своїм дітям, скоріше за все, його не дає, а чужі — нехай розважаються. Дійство ж безкоштовне, та ще в подарунок можуть пляшечку запропонувати. На Михайлівській просто куражилися чужі гроші — все таке звичне.
«Пильнуйте, — почула, як процитував Біблію один розумний священик із сусіднього храму. І додав від себе, — перебуваючи в сонній спокійній байдужості, можна все проспати».
У нас справжня бідність і шалене багатство живуть поряд майже мирно — високі диспетчери чітко позначили для кожного коридори пересування абсолютно різного комфорту. Ожилі ощадні книжки пробудили потік людей не лише до кас, але й до державних нотаріусів. Вони ж, на відміну від дорожчих у ціні приватних, запросто й нагрубіянити можуть, начебто між іншим.
В один із недавніх морозних днів 45-річна жінка прийшла до державної нотаріалки, щоб оформити спадщину на батьківський вклад. Iз морозу руки сильно почервоніли, і вона, знявши рукавички, стала активно їх розтирати.
— У вас усе гаразд із руками? — почула запитання від господині кабінету, і навіть не зміркувала — про що та. Щоправда, тут же пішло уточнення:
— Руки аж занадто сильно трете, а у нас санепідемстанція фіксує на столах, паперах і шкіряні інфекції, і сліди побутового сифілісу.
Жінка так сторопіла від такої відвертої нетактовності, що відразу одягла знову рукавички, щоб і не заразитися від їхніх столів, і не зірватися на грубість у відповідь. Очевидно, багато кому повернення вкладів може принести й нові стреси.
На нашому ж новорічному дівичнику також не обійшлося без проблем. Хоча й під звуки чудових колядок базікали про вічно дівоче, так спочатку кожна трохи пожалілася. В однієї одночасно захворіли дві дівчинки-двійняшки, а кіт поламав хребта. За виписаними рецептами самі кололи і дітей, і кота. На щастя, всі видужали, а батьки набули ще й процедурних навичок. Зараз краще майже все вміти самому.
У іншої — після дорогущого ремонту спотворився так званий корабельний паркет, який повинен не помічати води зовсім. Як не дивно, індустрія обіцянок цього разу не ошукала — паркет відповідав усьому очікуваному. Місцева ж бригада, з тих, що гарантує під ключ, на свій розсуд внесла раціоналізаторську пропозицію і щось у потрібному місці не підклала. Тепер — нові хвилювання та свіжі витрати.
Ще один епізод. У досить елітарній школі з вивчення англійської, задумала власниця курсів влаштувати для викладачів стихійний виїзний іспит за допомогою європейських психологів. Навіщось їй знадобилося визначити менеджерські здібності вчителів, але, в основному, підкреслити — хто в домі господар. Вибудуваний був процес тестування так жорстко (по 9—10 годин щодня), що київські англійки почали ламатися: одній стало погано з серцем, у іншої — піднявся тиск, хтось плакав...
Після такого масованого з’ясування творчого потенціалу багато прекрасних викладачів просто звільнилося. Краще вже їсти суп скромніший, аніж лікуватися — вирішили. Ох, уже ця Європа з її правилами гри, для багатьох кольчужка якраз завелика.
Щодня, дивлячись світові новини, вивчаючи навіщось динаміку різноманітних котирувань, кожного разу завмираю на одній загадковій для скромного вуха фразі: Європа сьогодні відкрилася з невеликим плюсом. Цікаво, чи буде колись подібна інформація стосуватися й нас. Адже це — як шарм забороненої жінки — спокуса, начебто, ні до чого, але підтягнутися потрібно.
З іншого боку — вони з невеликим плюсом, а ми у відповідь — із такою кількістю мінусів, що на всіх вистачить. Не всі вірять, щоправда, що комбінацію з двох мінусів варто клонувати. Європа, ау! Ми тут — зовсім поряд, і це саме по собі має бадьорити. А плюс — справа наживна...
