Вибір Сербії

20 січня серби повинні проголосувати в першому турі президентських виборів, які можуть визначити майбутнє країни на подальші десятиліття. У той час як новий уряд Косово рухається в бік одностороннього проголошення незалежності, серби стоять перед необхідністю зробити суворий вибір: утримати Косово і тим самим значно віддалитися від Європейського Союзу, або погодитися з незалежністю Косово і зв’язати своє майбутнє з ЄС.

Ліберальний проєвропейський президент Сербії Борис Тадич як і раніше залишається фаворитом на перемогу, проте опитування громадської думки показують, що його перевага над Томіславом Ніколичем із ультра-націоналістичної радикальної партії Сербії скоротилася до мінімуму.

Ніколич, представник партії, керівник якої Воїслав Шешель перебуває на лаві підсудних у Гаазі за військові злочини, побудував свою кампанію на антизахідних євроскептичних і відкрито шовіністичних виступах, експлуатуючи питання Косово при кожній зручній нагоді й ставлячи в становище сторони, яка захищається, Тадича та інших проєвропейськи налаштованих політиків. Його аргумент, що Косово має залишитися невід’ємною частиною Сербії, і що Росія — це більш природний (слов’янський) союзник сербів, аніж віроломна Європа, знаходить сильний резонанс у країні, яка пережила такі сильні потрясіння в недавньому минулому.

Справжня ж проблема Тадича, проте, полягає в його союзниках, а не у ворогах. Його партнер по коаліції прем’єр- міністр Воїслав Коштуніца гаряче підтримує жорстку націоналістичну політику, яка не відрізняється від позиції Ніколича та інших радикалів. На доповнення до реабілітації багатьох політичних фігур ери Мілошевича і відмови від арешту обвинуваченого у військових злочинах генерала Ратко Младича, Коштуніца часто презирливо висловлюється щодо ЄС і наполягає на тому, що якщо ЄС визнає незалежність Косово, то Сербія відвернеться від Європи й шукатиме більш тісних відносин з Росією.

Відчуваючи тиск з усіх боків, Тадич, таким чином, змушений був зберігати видимість підтримки максималістської позиції з питання Косово («не здаватися») і в той же час прагнути зміцнити відносин Сербії з ЄС, що, як він вважає, необхідно для подолання наслідків війни та ізоляції протягом двадцяти років.

На відміну від мирного відокремлення Чорногорії 2006 року, втрата Косово є болісним ударом для Сербії, беручи до уваги важливість даного питання для національної самосвідомості. Косово лежить в основі ідеї початку державності Сербії, а також сховища її культурних та історичних традицій. Це духовна сутність «небесної Сербії», місце розташування її найважливіших православних церков, що робить її чимось істотно більш значущим, ніж просто територія. ЄС у цій історії є лише останнім у довгій низці зрад і безпрецедентних втручань з боку іноземних держав, які посягали на самобутність і гордість Сербії.

З погляду ЄС (і багатьох ліберальних сербів) ця історія визначається знайомим кільцем шовінізму, маніакального себелюбства і довготривалої прихильності до становища жертви. Сербія залишається загрузлою в націоналізмі XIX століття і відмовляється визнавати нові глобальні реалії економічної взаємозалежності, внутрішньодержавної взаємодії й колективізму — всі ці риси притаманні сьогодні ЄС.

Чиновники ЄС підкреслюють, що незалежне Косово перебуватиме під безпрецедентним наглядом. ЄС буде ефективно «управляти» незалежністю Косово за допомогою утримання великого контингенту поліції та цивільної адміністрації. Окрім того, прагнення Косово вступити до ЄС у наступному десятилітті буде залежати від становища сербської меншини, якому приділятиметься пильна увага.

Тадич, як й інші серби, погляди яких спрямованi в бік ЄС, розуміє природу його розширення і, особливо, як він діє у вирішенні конфліктів, а також сприяє прямим іноземним інвестиціям, збільшенню торгівлі, більш швидкому економічному зростанню та більш ефективному керуванню суспільством. Розширення ЄС на схід наводить переконливі докази на користь цих поглядів, а також показує, як еволюція ЄС сприяла фундаментальній зміні концепції незалежності, що виходить за межі територіальних кордонів і стає більш поширеною, а не статичною і незмінною.

Таким чином, хоча втрата Косово для Сербії, безсумнівно, в найближчій перспективі буде болісною, користь від цієї події в довготривалій перспективі для всього західнобалканського регіону буде набагато більш значною завдяки можливості вступу до ЄС, що з’являється внаслідок цього. Як природний регіональний лідер, Сербія може розраховувати на отримання вигоди від того, що всі країни прагнутимуть стати членами ЄС.

Для Тадича завдання полягає в тому, щоб переконати сербських виборців у тому, що рух у бік ЄС значно вигідніший, аніж прихильність концепції державності, яка вийшла з моди, що може призвести лише до ізоляції та відсталості.

Джон О’БРЕННАН — читає лекції з європейської політики та суспільства в Національному університеті Ірландії в м. Майнусі і є автором декількох книг про розширення Євросоюзу.