Якими шляхами до лідерства можливо йти в сучасній Україні

Мені не раз доводилося писати про відповідальність влади та її інтелектуальний рівень, про той морально-психологічний дискомфорт, який ми відчуваємо в нашій українській дійсності, котра під час дивує своїми непередбачуваністю та парадоксами. Це не може не турбувати всіх, кому не байдужі доля України, її авторитет у світі.

Велика історична відповідальність за те, що відбувається в Україні, лежить не тільки на керманичах держави, а й на інтелектуалах, бо саме вони повинні допомагати суспільству торувати цивілізований шлях розвитку, стояти на сторожі морального здоров’я нації. На жаль, до їхнього голосу не завжди прислухаються ті, хто вершить долю людей.

Тож хочу взяти участь у черговій дискусії «Дня», яка продовжується у грунтовній статті Валентини Бондаровської. Вона також допоможе подивитися новим поглядом на проблеми лідерства в Україні упродовж її трьохсотлітньої історії, коли вона опинилася під економічним і духовним утиском Російської імперії, а потім зазнала величезних утрат у добу сталінщини.

Після здобуття незалежності перед українським суспільством гостро постали нові проблеми як економічного, так і морального плану, коли всі побачили, що так жити далі не можна, треба змінювати ситуацію, змусити владу нарешті відповідати за здійснювані нею реформи та їхні наслідки.

Спадщина, яка дісталася від колишньої тоталітарної системи, не витримала випробувань часом. Комунальна психологія зрівнялівки призвела до справжнього кримінального вибуху. Втім, інакше не могло й бути. Мільйони людей, які жили на мізерні зарплати, хоч і мали певний соціальний захист (безоплатну медицину, освіту), раптом здобули можливість зайнятися своєю справою і накопичувати капітал. У цьому нібито не було нічого поганого.

Правовий нігілізм, відверте нехтування законами, зловживання тих, хто мав доступ до національних багатств, швидко призвели до астрономічного збагачення невеликої групи людей. За короткий проміжок часу більшість населення України була доведена до стану принизливого самовиживання. Це також зумовило різке падіння рівня життя, спричинило численні людські драми й біди. Щоб якось вижити, всі кинулися здобувати гроші у будь-який спосіб.

Владна верхівка (колишня партійно-комсомольська номенклатура) першою хутко взялася за накопичення капіталу. Вона проникла у різні фінансові піраміди, у банківську сферу. Рік за роком корупція, як ракова пухлина, пронизувала всі пори суспільства і, маючи, за словами глави держави, всепоглинаючий характер, на сьогодні стала чи не найбільшим її злом.

Наразі нова урядова команда, очолювана Юлією Тимошенко, оголосила «бій» корупції. Не подолавши цього зла, на оздоровлення суспільства нічого сподіватися. Для перемоги над ним потрібно буде багато зусиль не тільки урядовців, а й усіх громадян, бо миттєво побороти корупцію і вивести з тіні левову частку економіки неможливо. На це потрібний не один рік злагодженої роботи усіх гілок влади. Миттєво очікувані результати не настануть.

Та коли в Україні вироблять чіткі критерії в оцінюванні діяльності можновладців, а відтак зросте їхня відповідальність перед державою і народом, коли, незважаючи на посади і становище, всі стануть рівними перед Законом, суспільство почне оздоровлюватися. Зняття недоторканності з народних депутатів України, про яку так багато говорили останнім часом, повинно зменшити їхні «апетити», і, перебуваючи у владі, вони, можливо, результативніше візьмуться за державотворчість, виведення України із економічної кризи, а свій бізнес залишать, хоча б на той період, коли будуть засідати в парламенті.

Через небувалу корумпованість влади притягти до відповідальності високопосадовців в Україні майже неможливо. Якщо у минулому аристократи, дворяни мали багатство, яке діставалося їм у спадщину від діда-прадіда, було освячене й недоторканне, то нині багато «нових» українців заволоділи сотнями мільйонів в обхід закону, а то й різними злочинними шляхами. Це суспільству відомо, але воно ще не спроможне належно карати злодіїв у чиновних кріслах. Беззаконня набрало небувалих масштабів.

І ось такі скоробагатьки, що пробралися на всі поверхи влади, стали претендувати на лідерство. Звісно, коли є великі гроші, то хочеться й великої влади. Найспритніші проникли до неї ще з початку 90-х років. Це, за великим рахунком, значною мірою деморалізовані люди. Їхню мораль розклали великі гроші, бізнесові й меркантильні інтереси, намагання жити «по-царськи».

Тож майбутнім лідерам необхідно прививати високі чесноти ще з колиски. Коли суспільство оздоровиться, то матиме й достойних провідників. А сьогоднішніх лідерів усіх рангів треба наполегливо перевиховувати всіма можливими способами, та найбільше — силою Закону.

Дай Боже, щоб слова у нинішніх керманичів держави не розходилися з ділом і вони нарешті виправдали довір’я людей, які вже втомилися жити у державі подвійних стандартів, правового нігілізму й безкарності.