Iгор МIТЮКОВ: Економічне життя стало менше залежати від політики

Вже після того, як «День» вимкнув диктофон, його співрозмовник, екс-міністр фінансів України, екс-посол України у Великій Британії, а нині директор Інституту фінансової політики Ігор Мітюков, підсумовуючи все раніше сказане, зробив свій прогноз на майбутній рік для українського бізнесу. За його словами, криза в США продовжуватиметься, але при цьому американський бізнес отримає певні переваги, пов’язані з падінням долара, і нарощуватиме експорт. У зв’язку з цим європейський бізнес, який за багатьма параметрами програє сьогодні в конкуренції американському, опиниться у скрутному становищі. Європа шукатиме нові ринки й знайде їх в Україні. Тепер уже з труднощами зустрінеться вітчизняний бізнес, якому конкурентна боротьба з таким противником далеко не завжди буде під силу. У цій ситуації, на думку Мітюкова, єдиним плюсом для України буде великий притік іноземних інвестицій. Якщо країна використає їх із розумом, то у майбутньому вона подолає кризові явища...

А почалася ця розмова не з майбутнього, а з нещодавнього минулого.

— Коли на початку цього року було запропоновано провести в Україні позачергові вибори в парламент, одним з аргументів їхніх противників було припущення про те, що загострення політичної ситуації негативно позначиться на економіці. Ситуація загострилася, але проте економіка розвивалася досить високими темпами, а інфляцію уряду вдавалося стримувати. Це породило думку, що наш бізнес і економіка загалом навчилися не реагувати на політичний нелад. Тепер ми бачимо, що це не зовсім так. Ви також вважаєте, що наша економіка спростувала приказку про те, що гроші люблять тишу?

— Я вважаю, що ми отримали свідчення певної зрілості нашого суспільства й економіки. Адже політичні бурі істотно не вплинули на макроекономічну динаміку. Дійсно, економічне життя стало менше залежати від політики. І це — добре. Однак зараз ми стаємо свідками того, що політична криза, яка затягується, і невизначеність істотно впливають на долю майбутніх великих проектів. У той час, як малий і середній бізнес відчувають себе досить комфортно, бо все менше й менше сподіваються на підтримку політиків, великі українські проекти, які обов’язково повинні мати підтримку держави, відкладаються в довгий ящик доти, доки не сформується стабільна політична команда. Зазначу, що це може не дуже добре вплинути на підготовку країни до Євро-2012.

— На нинішню економіко- політичну ситуацію в країні накладається ще й не особливо сприятливий фон стану міжнародної, вірніше — глобальної, економіки. Долар нестримно падає, ціни на нафту так само нестримно ростуть. У США іпотечна криза призвела до кризи банківської ліквідності. Виходить, що недостатня інтегрованість України в світову економіку цього разу нас виручає — негативні процеси, як зазначають багато експертів, на нашу країну не поширяться? Чи ви все-таки бачите якісь можливі негативи для банківської системи й для реальної економіки?

– Дійсно, недостатня інтегрованість України у світову економіку, відносно невисока залежність нашої фінансової системи від міжнародної, дають нам підстави припустити, що негативні процеси у світовій економіці, які нині відбуваються, і, на мою думку, відбуватимуться ще й упродовж усього наступного року, в меншій мірі зачеплять нашу країну. Однак я гадаю, що глобальні економічні процеси, пов’язані з проблемами у фінансовому секторі Америки, майбутні фінансові й економічні проблеми Європи в нас повинні стати предметом дуже ретельного аналізу. Ми не маємо права закривати очі на те, що в наступному році доступ до зовнішніх фінансових ресурсів буде істотно ускладнений як для фінансових установ, комерційних банків, так і виробничих позичальників.

— А для держави?

— Її це торкнеться в меншій мірі. Швидше за все, фінансовий безлад у міжнародній фінансовій системі регулюватиметься упродовж усього 2008 року. І це, передусім, відіб’ється на тому, що менша кількість вільних фінансових ресурсів буде направлена на фінансування нових проектів і нових позичальників. Старі позичальники будуть чітко розділені на дві категорії — хороші й погані. Для поганих, звичайно, наступлять дуже важкі часи й доступ до кредитів буде практично закритий. Щоправда, і для хороших процедура буде дещо ускладнена. Але Україна має хорошу репутацію на зовнішніх ринках, тому я не вважаю, що в цьому плані з якими-небудь труднощами зустрінуться уряд і бюджет.

— А як, на вашу думку, повинен почувати себе сьогодні бізнес, як він може планувати свою роботу в умовах, коли голова Нацбанку дає сигнал про можливу ревальвацію національної валюти, а Президент країни, навпаки, підтримує політику «якірної прив’язки курсу національної валюти» і ставить завдання забезпечити її стабільність? Що відбувається й чим ця суперечка закінчиться — куди піде гривня? Чи залежить це від того, в якому складі буде утворена коаліція?

— Наскільки мені відомо, істотних розбіжностей у позиціях голови Нацбанку й Президента щодо валютно-курсової політиці не існує. Я не бачу між ними протиріч. Вони обидва професіонали, і я гадаю, що головний сигнал, який ми сьогодні від них отримали, полягає в тому, що не буде несподіваних, непродуманих і непередбачуваних змін в один або інший бік у курсі гривні. Помилки 2005 року не повторяться. Тим більше, що гривня сьогодні перебуває під впливом різнонаправлених тенденцій. Одна їхня група працює на її зміцнення, інша — на девальвацію. І я все-таки вважаю, що в найближчі три — п’ять років переважатиме перша група чинників. І гривня, швидше за все, матиме тенденцію до зміцнення в межах тих коридорів, які будуть затверджені в Основах грошово-кредитної політики. Інша річ, як цей документ буде затверджуватися, оскільки згідно з чинним законодавством, він повинен прийматися під час затвердження державного бюджету. І я гадаю, що на зміст цього документа впливатиме не той або інший формат коаліції, а рівень участі тих або інших політичних груп у Раді національного банку, яка повинна розглянути й затвердити ці основи, підготовлені правлінням Нацбанку. Особисто я вважаю, що ті форми контролю за Національним банком і державними банками, які сьогодні реалізовані в так званих наглядових радах, є неефективними, оскільки вони допускають і узаконюють вплив політиків на роботу основних елементів фінансової системи, що надто небажано. Там повинні працювати професіонали. Щоб уникнути можливих непередбачуваних рухів або тиску на Нацбанк з боку однієї або іншої політичної сили, треба переглянути цю норму законодавства і дати більше прав і, природно, збільшити відповідальність правлінь держбанків, зменшивши при цьому роль наглядових рад або взагалі ліквідувавши їх як інститут.

— Чи можлива рокіровка в керівництві Нацбанку, внаслідок якої голова ради й голова правління, який, до речі, обраний у парламент, поміняються місцями?

— Мені важко це коментувати. Сьогоднішнє законодавство вказує, що кандидатура голови НБУ повинна бути внесена Президентом і затверджена парламентом. Якщо Володимир Семенович Стельмах вирішить залишитися в Нацбанку, то на його боці закон, що гарантує йому роботу до кінця його каденції.

— За своє життя ви склали не один державний бюджет. До речі, скільки їх у вас було?

— Я брав участь у затвердженні п’яти державних бюджетів, а складанням чотирьох займався безпосередньо.

— Як міністр фінансів?

— Так.

— Яким вам бачиться нинішній бюджетний процес? Чи вірите ви, що наш бюджетний коровай достигне до обіду? Чи сприятиме він, на вашу думку, фінансовій стабільності в країні або ж, враховуючи численні передвиборчі обіцянки і, як наслідок, можливе зростання дефіциту, також почне давити на інфляційні процеси?

— Саме та хвиля популізму, яка піднялася в ході передвиборчих баталій, на мою думку, несе дуже серйозну загрозу фінансовій стабільності в Україні. Незабезпечені реальними ресурсами соціальні обіцянки під час спроби їхньої реалізації неминуче призведуть до інфляції. Це можна чітко прогнозувати. І, власне, свідками цього ми вже стали. Я сподіваюся, що бюджет, який зрештою буде затверджений Верховною Радою, буде більш реалістичним з погляду соціального навантаження, яке може бути ним витримане. Якщо ми цей чинник не скоректуємо, то нас чекає або досить висока інфляція в районі 20% і більше, або істотне підвищення податкового тиску, а, отже, — зниження обсягів виробництва. Нині всі розсудливі економісти повинні набратися рішучості, сміливості й сказати правду в очі нашої громадськості й домагатися, щоб бюджет брав на себе тільки ті обставини, які наш бюджет, наша економіка може винести. Передусім ми зобов’язані думати про економічне зростання, яке тільки й може бути основою розв’язання всіх соціальних проблем. А якщо ми почнемо додатковими соціальними витратами, пов’язаними з інфляцією й підвищенням податків, чинити тиск на виробництво, то ми отримаємо результат, протилежний тому, до якого політики обіцяли й прагнули.

— Як бути з рішенням Конституційного Суду, який назвав незаконною зміну бюджетом соціальних законів?

— Я гадаю, що Конституційний Суд просто вирішив не вплутуватися в дискусію й ухвалив формальне рішення. Я впевнений, що до цього питання нам доведеться повертатися. Якесь реальне рішення треба знаходити. КС у цьому випадку, як то кажуть, умив руки. У результаті, вирішення не знайдене. Не можна перекладати всю відповідальність за вирішення законодавчих проблем, що нагромадилися упродовж 16 років, на плечі одного уряду.

— Сьогоднішні ціни справді дивують, а то й лякають наших громадян. Які помилки у своїй антиінфляційній діяльності допустили, на вашу думку, уряд і Нацбанк?

— Я б сказав, що Національний банк яких-небудь свідомих помилок не допускав. Але існуюча система реалізації грошово-кредитної політики неминуче примушує його викупити все зростаючий притік іноземної валюти, збільшуючи пропозицію гривні на ринку. Якщо ми подивимося, якими рекордними темпами упродовж останніх п’яти років зростає грошова маса — пропозиція грошей — і порівняємо ці показники з досить високим, але все-таки у два — три, а то й у чотири рази меншими темпами росту ВВП, то побачимо, що на ринку формується цілком об’єктивний розрив між кількістю грошей і кількістю товару, яка пропонується для реалізації. Грубо кажучи, це — основна причина інфляції. І тут від Національного банку варто чекати активнішої політики щодо стримання інфляції, що, до речі, є одним з аргументів у бік зміцнення курсу гривні. З іншого боку, НБУ при такій високій інфляції буде змушений тримати досить високі облікові ставки в економіці, щоб не розганяти інфляцію далі, а це стимулюватиме притік валюти. Це все — досить заплутаний клубок проблем, з якими Нацбанку доведеться зіштовхнутися наступного року. Але головною його метою є, як відомо, стримання інфляції. Щодо уряду, то спроби адміністративного регулювання цін, спроби адміністративного обмеження торгівлі, особливо зовнішньої, без сумніву довели свою неспроможність як інструмент принципового розв’язання проблем. Вони можуть стримати зростання цін на тиждень-два або місяць, але якщо у світі вже проявилися чіткі тенденції до серйозного росту цін на товари, то тут ми повинні насамперед думати про те, як допомогти людям витримати цей стрибок цін, а не про те, як примусити виробника не підвищувати ціни на свою продукцію. У сільському господарстві ми бачимо дуже яскравий приклад стримання цін сільгоспвиробників, що відразу ж автоматично призводить до зменшення грошових надходжень в аграрний сектор, який у цих умовах не може й припиняє платити податки. Виходить замкнене коло: до бюджету надходить менше коштів.

— Ви маєте на увазі заборону на експорт зерна?

— Саме це. А ще цінові обмеження на низку продовольчих товарів. До речі, Росія пішла тим самим шляхом, і ми бачимо, що там деякі товари вже зникають із полиць.

— Демократичні або «помаранчеві» (це як кому більше подобається) сили завіряють, що в них досить професіоналів, щоб зайняти міністерські посади. Проте, принаймні так здається мені, на роль міністра фінансів іншого кандидата, крім Віктора Пинзеника, немає (якщо прем’єром буде Юлія Тимошенко). Що, в цьому випадку, буде характерне для фінансової й бюджетної політики.

— Якщо він стане міністром фінансів, то, я вважаю, ми можемо чекати на серйозні зусилля щодо твердження нового Податкового кодексу. Це той напрямок, у якому Пинзеник завжди мав чітку позицію й політичну волю, щоб побудувати єдину прозору податкову систему з однаковим рівнем навантаження на всіх учасників економічної діяльності. Це — його кредо. І я йому в цьому бажаю успіху.

— Чи скористається він при цьому тим проектом кодексу, який розроблений зараз під керівництвом Миколи Азарова?

— Мені важко сказати. Я не знайомий із цим проектом настільки, щоб можна було порівнювати з концепціями, яких дотримується Пинзеник.

— А якби, наприклад, до влади прийшла широка коаліція. Для вас пропозиція стати Міністром фінансів була б прийнятною? Які пріоритети були б у Мінфіну в цьому випадку? І що б ви порадили колезі Пинзенику, якби все-таки саме він обійняв цю посаду?

— Я не планую ні в найближчому, ні в більш далекому майбутньому повертатися на роботу в уряд. Я пішов із Міністерства фінансів шість років тому, із тих пір багато що у фінансовій системі країни змінилося. Тому мені потрібно було б немало часу, щоб ліквідувати цей розрив в інформованості. Тому таку пропозицію я не розглядаю як перспективну. Я б відмовився. Хоч і не вважаю, що така пропозиція до мене може надійти. Ця робота для мене вже не така, як раніше. А Пинзенику, у разі його входження в новий уряд, я б порекомендував налагодити більш довірчі, творчі й тісніші відносини з усіма членами уряду.

— А з Нацбанком?

— На мою думку, у Пинзеника є правильне розуміння того, як повинні будувати свої відносини Мінфін і Національний банк.