ПОГЛЯД
Навчитися бачити
Навіщо й кому потрібна така влада, яка не може (і не хоче!) вберегти, захистити людей, їй підвладних? Вибух газу в Дніпропетровську — ще одне свідчення того, що ревізію давно вже час провести і, насамперед, не всіляким технічним системам, а... головам усе тих самих наших доморослих «можновладців». Що треба зробити, щоб повикидали вони зараз зі своїх «політичних команд» тих, хто думає, піклується тільки про себе, свою кишеню й своє крісло? Адже вмить розвалилися в нинішньому жовтні тут усі державні служби: аварійні, комунальні, «швидкої допомоги» тощо. Усі вони нічому не змогли (і не захотіли) запобігти... І навіщо ж ми як платники податків їх продовжуємо нині й надалі утримувати?
Адже будь-яка проблема безпеки — це завжди проблема відповідальності. А хто в нас за що нині відповідає? Усі тільки хочуть ділити власність і отримувати побільше грошей. І нічого не віддавати, не вкладати й ні за що не відповідати при цьому...
Ось чому краще б ми такі (неосвічені, безвідповідальні й безсовісні) й не починали поки що щось робити. Бо як тільки почнемо, обов'язково виходять знову... «на вербі груші».
Р. S. Нам би виробити зараз максималістський, абсолютний погляд на речі й відносини між людьми. Це погляд не відносний, а погляд взагалі. Навчитися бачити (а не просто дивитися) — умова, виходить, виживання!
Цілком і вичерпно
Існують поняття «затребуваний колір, смак, звук, думка, пам'ять». Ми бачимо, чуємо, відчуваємо не те, що нас оточує, а швидше те, що бажаємо бачити, чути, відчувати й розуміти. Так само й згадуємо не все те, що було насправді в минулому, а швидше лише те, що згадується, тобто, тільки те, що хочеться пригадати. Ось чому так важливо все-таки розширювати рамки нашої внутрішньої духовної установки. Адже історичне минуле будь-якого народу вже закладене в його генах. Його просто потрібно звідти витягнути, пригадати й ніколи вже більше не забувати й не втрачати. Усі наші історичні поразки пов'язані з абсолютно чужою нам, неприродною зовнішньою нашою спрямованістю не до самих себе, а до чужим вірувань, звичаїв, правил і установок. І всі наші історичні перемоги пов'язані тільки з осмисленням внутрішнім свого власного місця і часу в історії. А пам'ятати ми повинні абсолютно все. Це й означає зараз переформатувати, «перезавантажити» свою власну українську історичну пам'ять. Головне тільки, щоб вона знову стала вичерпною й повною, тобто, щоб вона знову допомагала нам саме жити, а не існувати. І наповнити всю нашу істоту ентузіазмом — дійовим і творчим, а не відчаєм, який паралізує й руйнує...
Кого нам слухати?
Як же далі бути з нашою гідністю?.. Новоявлені «фірми», що ніби володіють зараз правом на транслювання російської поп- музики на наших FM-радіостанціях, вимагають збільшення плати за включення пісень у діючий репертуар. Що робити? Негайно прибрати такі «шедеври» з ефіру і спокійно чекати, поки вони самі почнуть платити за їхнє включення (і чималі суми!). Невже наш ефір більше немає чим нині заповнити? Чи боїмося обурень з боку слухаючої аудиторії? Так-то високо ми її цінимо!.. Адже світ не зійшовся клином на «модній» нині російській естраді. До того ж, що нового може принести, наприклад, «шансон» навіть уже не радянських часів? Реальне життя навколо нас набагато цікавіше, глибше й багатше! Та й узагалі, скільки можна на «соромітництві» будувати своє життя, життя своїх дітей та онуків?
