«Не могу я тебе в день роджения...»
Котрий уже день — а якщо точніше, то вже цілий рік до викладача вокалу з першого поверху багатоквартирного будинку приходить учень. Судячи з голосу, йому вже добре за сорок і він дуже старанний. Улюблений репертуар — пісні вже минулих років. Розспівується він так ретельно й голосно, що сусідні помешкання й навіть вулиця, при відкритих вікнах, залучені до процесу. Уявіть собі, нікого чомусь це не дратує. Все ж таки — не звук «болгарки» чи запах від обробки хімією стін при ремонті. Мешканці будинку пройшли через усе.
«Эти глаза напротив», — сумує співаючий чоловік, якого ніхто не бачив, але всі чують. Покінчивши з «очима», починає скаржитися словами пісні, мабуть, 70 х, що, мовляв, не може в деньнародження дорогі подарунки дарувати, зате в ці ночі весняні може про кохання говорити.
Для чого він сидить на тому репертуарі, та ще платить гроші за заняття — не пояснити. Подобається людині — десь, можливо, він душа компанії. Пісні хоча й наївні, та щирі: у кожного часу свої вигадані цінності. Добре вже те, що про кохання говорити він закінчує о 8-й вечора, так що вночі нікого своїм зворушливим збентеженням не мучить.
Не завжди доречна наша звичка все пояснити: навіщо, наприклад, 50-річні люди кидаються вчити іноземну мову, платячи вагому суму за заняття, їм же не світять корпоративні групи для молодих і перспективних, де все за рахунок фірми. Проте, самі викладачі признаються, що в таких групах не всі стараються як індивідуальники. Все ж таки безкоштовне — розбещує.
Пояснити все можна дуже просто й універсально: кожен прагне наповнити своє життя не лише постійною турботою, самим життям нагородженими почесним званням вічних нетлінок. Але всі погоджуються на якомусь етапі на напівжиття, не хочуть ні напівсміху, ні напівплачу, ні напівправди, ні напівспілкування. Хочуть без «напів», що все змінює, і вибирають кожен своє; часто, щоб не аналізувати, навантажують себе без міри, починають вчитися. Кидаються з головою, всупереч логіці та життєвому досвіду, вдаряються в пристрасть пізнання з її вічно свіжим ароматом вражень. Як же розбурхуюче дзвінко відчувати небоязнь, як п’янить почуття, що все під силу, і хоча вже років 15 мрія вчити мову по-справжньому була бажаною, та здійснити її ніяк не вдавалося (слава Богу, були інші пріоритети). І ось прийшов він — час здійснення! Вчити для себе — і нікому нічого не потрібно доводити, навіть якщо й не дуже досконалі результати. На запитання: «Що, хочеш комфортно втекти?», можна лише всміхнутися. Краще комфортно почувати себе вдома, спокійно відповісти на запитання іноземця на вулиці, вміти обслужити себе в туристських поїздках, почитати простенькі книжки англійською і посміхнутися собі: розумію.
На уроках курсанти грають у життєві ситуації за різних обставин — і всі вони обов’язково знадобляться: замовити столик у ресторації чи кав’ярні, пояснити в крамниці без зайвих жестів і рухів, що тобі потрібно, просто поговорити про те, що тебе цікавить. Якщо чесно, в дуже скромному обсязі, поза мовним середовищем завжди так. Проте, можна завжди викрутитися, виділивши назавжди в своєму мозку пару поличок лише для англійської.
Головне — розігрів від такої розминки для мозку! Здавалося, він лише чекав на нові правила гри в цікаве життя. Фахівці давно це знають. Геронтологи б сказали: «Все вірно». Не роки до життя, а життя до років. Психологи б уловили, що сам процес вивчення в добрій захопленій компанії — вже цінний допінг. Викладач англійської уточнила, що в будь-якому віці (природно, якщо пам’ять у тонусі) мозок отримує таку природну гімнастику, що починає поступово й неухильно молодіти. Та й хто сперечатиметься, що важливе не саме щастя, а відчуття його? «У цьому випадкові можливість вчитися було отримано в подарунок на день народження, і це був найкращий подарунок у моєму житті», — зізналася приятелька з групи.
Якось написала до одного глянцевого жіночого часопису про цю пізню любов до навчання. Матеріал би взяли, але попрохали дещо змінити. Не підійшло занадто чесне уточнення, що пішла вчитися, коли підтягла внука до дитсадка. Ввічливо пояснили, що часопис розраховано на дуже забезпечених жінок, у них є і няні, і хатні робітниці, вони не працюють усе життя як молоді конячки.
Мені стало смішно: як же я застаріла для молодого гламуру. Як пояснити: головне, щоб бажання було, а не няні? Те, що вважала плюсом, викликало в них ввічливу усмішку. Не бути, очевидно, горобцеві мудрим райським птахом. На щастя...
Нещодавно зателефонувала приятелька з Франції, щоб привітати з днем народження, і розповіла про свого брата, якому нещодавно вшили вже другий серцевий стимулятор.
«Уявляєш собі, — додала, — він кинув Тетянку (дружину), сказавши, що стара йому не потрібна. Записався у велосипедний клуб, купив страшенно дорогий шолом і круті чохли для коліс. Зовсім з глузду з’їхав, але я йому заздрю. Мені нічого не хочеться, а насильно бадьоритися не вмію. Люблю лише свій садок, де кожна квітка — мій шедевр, та свого кота Мальчика, який і в брата гостює зі мною.
Нещодавно здалося, що він утік. Вікно, що виходить на людну туристську вулицю, було відкрите. Уявляєш собі, — сміючись говорила вона, — ні про що інше не думаючи, висунулася до пояса з вікна й почала кричати як ненормальна: «Мальчику, Мальчику!»
Внизу всі зупинилися — перехожі й туристи — і підняли голови. Не кожного дня над паризькою вулицею лунає такий нестямний крик чужою мовою. Така ось екзотика вийшла».
В одному київському клубі подають страву, яка називається «Петрович, який усе життя мріяв побувати в Парижі, та так і не побував». Це всього-на- всього варіант жульєна, іноді замовляю його лише через місцеве дотепне уточнення. Париж, із його заочно особливо посиленим шармом, і раптом: «Мальчику, Мальчику». Так і сама кричу на дачі, якщо мій кіт, безпутний хлопчина, затримується в своїх, одним і тих же важливих справах.
Ми б ще поговорили трохи телефоном, та внизу заспівав солодкоголосий учень своє вічне: «Не можу...»
Він співатиме про кохання дуже довго, навіть встигне набриднути. Може, ця бідна любов — його бізнес? Погодьтеся, під хорошу закуску, в пристойному ресторані чужа стилізована бідність когось дуже підбадьорить. Чому й не заплатити...
