Від виборів до виборів

Не звертаючи уваги на те, що чергові вибори ще не з’явилися на обрiї, країна вже знаходиться в режимі передвиборчих баталій. Схоже, ми живемо в якомусь дивному алгоритмі — від виборів до виборів. І цьому політичному протистоянню не видно кінця. Історія нагадує, які ворожі буревiї проносилися над Україною, коли її роздирали внутрішні чвари. Сьогодні нам загрожує не зовнішній ворог, а доморощений. Це — радикалізм, демагогія та тотальна брехня тих ораторів Верховної Ради, які, засвоївши тонкощі психології людей, наступають на їхні найбільш болючi мозолі. Їхні полум’яні яскраві промови, що закликають до нових походів на Київ, знаходять відгук у недосвідчених у політиці людей. Не всі вони можуть роздивитися, що за псевдопатріотизмом тих, хто кличе знову на барикади, ховаються їхні невдоволені владні амбіції. Але Україна — не Росія, а наше традиційно національне знаряддя — не меч, а плуг. Ось і потрібно всім упрягатися в цей плуг і розкривати свої таланти на цій ниві. А не розтрачувати їх на дрімучі пасажі: скасувати політреформу, відправити у відставку уряд, розпустити головний орган народовладдя — парламент. Чи не є це анархічним шаленством політичних аутсайдерів? Вони воюють сьогодні вже не з млинами, а з параграфами, апелюючи до Конституційного суду з будь-якого приводу. Чи не про них говорив Вольтер: «Люди, які не вміють управляти курником, жадають управляти цілою державою»?

Вони видають закони, передусім, під себе любих. А це не може не суперечити з довірою та справедливістю. Тарифні колізії, чиновницькі привілеї та їхні казкові оклади у порівнянні з окладами трудоголіків — ось де широке поле для розкриття талантів опозиції та засобів масової інформації. Вони, образно кажучи, як сторожові пси: весь час повинні гавкати й нагадувати владі про проблеми та помилки, яких вони припускаються. А також пропонувати і свої альтернативні варіанти розв’язання проблем.

Ми навчилися використовувати прогресивні методи в землеробстві. Коли ж ми навчимося цивілізованим методам у політиці? Недовір’я всіх до всього, спровоковане верхами, вразило цим вірусом усе суспільство. Воно опинилося біля тієї межі, яку не можна переступати, щоб не втратити повністю ідеологічні орієнтири, які й до того були досить розмиті. Сьогодні люди в розгубленому здивуванні роздумують, якій же «іконі» поклонятися?

Народ надмірно хворобливо сприймає те, як його лідери, яких він прославив і яким довірив керувати країною, з озлобленням б’ються за свої повноваження. Кожен на словах намагається показати свою любов до народу. А той давно ситий цією показухою. І тільки благає їх, щоб дали йому спокійно, без потрясінь жити. Він волає до політичного бомонду.

Досить експериментів над Україною й розчленування її на своїх і чужих! Виведіть її з-під «наркозу» перманентного анархо-революційного психозу!

Чи почують там, нагорі, крамольний голос волаючого знизу «єретика»? Адже державна свідомість відпочиває, коли особисті амбіційні емоції неподільно володарюють над нашою елітою.