Небезпечною є не економічна криза, а криза людини
Коли кожен хоче щастя лише для самого себе, не існує щастя для Вітчизни
Плачевний стан соціально- економічної системи України й, як наслідок, бідність більшості народу тісно взаємопов’язані з кризою моралі й моральності системи державної влади й з деградацією значної частини політичного організму країни.
Після подій 2004 року минуло ще два роки. І що ми отримали? Нам піднесли такий коаліційний коктейль, склад якого виявився гіркуватим на смак не лише для учасників «помаранчевих» подій 2004 року, але й отрутою для всього народу України. Чого варті тільки ці заходи щодо підвищення цін: на електроенергію, житлово-комунальні й укртелекомівські послуги.
Готується великомасштабна друга хвиля (перша в 1990-ті роки) чистки території України від «баласту»: пенсіонерів і малозабезпечених людей. А тієї кількості працездатного населення, що залишиться, вистачить для того, щоб обслуговували злочинно-олігархічний клас і приумножувати їхні багатства, які об’єктивно належить не їм, а всьому народу України. А тепер Президент країни закликає багатих допомагати бідним. Цей клас проковтнув не лише наше минуле, сучасність, але й майбутнє наших дітей і онуків, приречених жити в бідності й убогості.
Ми спостерігаємо найжорстокішу боротьбу між чорними й світлими силами, між матеріальністю й духовністю. Багато з тих, хто в 2004 році стояв на Майдані (що траплялося й раніше в історії України), наївно вважали, що обирають новітнього Мойсея, а отримали «злого демона пустелі Азазеля». А події листопада—грудня 2004 року були моментом, безпрецедентною можливістю в новітній історії України, яка була бездарно використана й, більше того, це було найбільшою зрадою надій і очікувань кращих представників українського народу. І цим сумним фактом нація зобов’язана Головному Моралісту країни, який пустив у хід усю важку артилерію проти героїні й «мотора» «помаранчевих» подій — Юлії Тимошенко. Я пам’ятаю виступ (до парламентських виборів) екс-керівника Секретаріату Президента України Олега Рибачука в програмі «Свобода слова». Він тоді впевнено сказав: «Тимошенко прем’єром не буде! Переможуть демократичні сили!» Дуже мило. Чи не правда? Нехай нація страждає, нехай Вітчизна й далі котиться в провалля. Аби не ВОНА! Чому це відбувається? Чи не тому, що Юлія Тимошенко за той короткий період свого прем’єрства витягла з економічної тіні пристойний обсяг фінансових коштів?
Багато хто пише й говорить про так звану політичну еліту. Хіба можна називати елітою людей без морального й етичного стрижня, які довели суспільство до такого кричущого співвідношення прибутків багатих до доходів найбідніших українців, які становлять 30:1? Для прикладу, в Китаї — 7:1, в Японії — 4,3:1, в країнах ЄС — 5,7:1. Яка ж повинна бути мораль і моральність у слуг народу, щоб через 15 років так званих соціально-економічних реформ артикулювати такі цифри, як мінімальна пенсія й зарплата, прожитковий мінімум і при цьому бути взутими у черевики мінімум за 400 доларів. Хочеться побажати цим «моралістам» і «глибоко віруючим», (як вони самі себе називають), щоб ВОНИ прожили на ці мінімуми як мінімум до 100 років.
Мене вражає цинізм деяких колишніх і нинішніх слуг народу, коли вони по телеканалах на загальний огляд демонструють всьому народу й у тому числі вчителям, які їх учили, викладачам, завдяки яким вони отримали вищу освіту, лікарям, які їх лікували в дитинстві, й усім тим, хто створював національне багатство України, а тепер живуть в убогості й бідності, свою розкіш й азіатську пишноту, яку так жорстоко висміювали ще древні греки й римляни. Великий мислитель і мораліст Жан-Жак Руссо у своїх трактатах вказував на причинно-наслідковий зв’язок такого явища: «Збагачувалися приватні особи, розвивалися торгівля й ремесла. Держава ж незабаром загинула».
Багато європейських країн перебувають у застійному стані достатку й благополуччя, а Україна, замість того, щоб розвиватися по спіралі, як того вимагає закон діалектики, 15 років ходить по зачарованому колу. Адже це значний часовий період для позитивних соціально- економічних перетворень. Візьмемо для прикладу таку країну, як Ірландія. За допомогою розумної податкової політики та інших заходів ця країна з самої бідної в Європі за десять років перетворилася на «економічного тигра», як з пошаною про це писав британський журнал «Економіст».
Небезпечною є не економічна криза (їх історія знає багато), не політична (їх ще більше було), а криза самої людини, її моралі й моральності. Україну розіп’яли, й розіп’яли її, в основному, зсередини представники чорних сил, які за основу ставлять не інтереси народу, а подальше особисте надзбагачення, й саме в цьому й полягає суть реформ, що проводяться. Тож реформи й процес вирулювання на «стовпову дорогу прогресу» виключно для олігархічного клану відбуваються, й до того ж повним ходом. Виконується й перевиконується план з приватизації держпідприємств (загальнонародної власності) й паралельно з цим триває форсоване маніпулювання суспільною свідомістю ідеологами від олігархії.
Представникам системи влади хочеться нагадати, що всі наші біди від ВАС, від КРИЗИ вашої моралі й моральності. І поки ви в собі цю ваду не подолаєте, нічого хорошого ні Україну, ні всіх вас разом узятих не чекає. Бог не Яшка, він усе бачить. Мені більше за все «подобається» це безладдя навколо Бюджету 2007 року. Пан М. Азаров у Верховній Раді гордо заявив, що це його 14-й бюджет за рахунком і що немає звідки взяти частину фінансових коштів, яких не вистачає. Хіба цей високий розум не знає, що більше 50% української економіки знаходиться в тіні? Отож при бажанні є, де ці кошти черпати, але слуги народу наполегливо цього не хочуть. Чому? Та тому що ця частина економіки для них — священна корова, для якої найстрашнішим ворогом є Юлія Тимошенко.
Наш шановний і жалісливий Президент усупереч порадам Юлії Тимошенко бився як риба об лід, мужньо відстоюючи так звані соціальні стандарти. Сіє дійство відноситься, очевидно, до тих десяти кроків (слава Богу, що не десяти кілометрів) назустріч людям. Нам назустріч не потрібно йти (насмілюся припустити, що так і не дійдете), не для цього ми делегували вам свою владу, а потрібно разом із своїм народом, шановний Президенту, рухатися в одному напрямі, до прогресу й процвітання Вітчизни. Інакше, побоююся, що можуть збутися прогнози Володимира Литвина, який сказав приблизно наступне: «Дочекаються того, що їх народ просто змете».
Я от ніяк не можу зрозуміти тих представників інтелігенції, яким потрібен український Мойсей. Адже в Мойсея, як відомо, нічого не вийшло, він не зміг пробити цю зловісну матеріальність. І навіть Ісус зіткнувся з тими ж проблемами. Нам, думається, потрібна більш реальна альтернатива. Нам потрібен український Шарль де Голль.
