А сваритиму я тебе... казкою!

Ну скажіть, хто з нас у дитинстві не любив казки? Та напевно таких людей можна перерахувати по пальцях — так їх мало. Казки настільки увійшли в наше життя, що, по суті, стали його відображенням. Лише чарівні історії завжди закінчуються хепі-ендом. Ось саме цей позитив, який грамотно оформлений у метод — казкотерапія, здатний допомогти дітям і навіть дорослим позбутися страхів і комплексів.

БУДУ ХОРОШИМ!

Суть методу казкотерапії полягає в тому, що казка доступно пояснює, що добре, а що погано. На прикладі позитивних персонажів дитина вчиться бути хорошою, а негативні герої розповідей викликають у неї лише негативну реакцію. Негативний герой завжди залишається покараним, а доброму дістається красуня-принцеса й півцарства на додаток. Чим погано бути хорошим? Але терапевтична казка відрізняється від звичайної тим, що її вигадують спеціально з урахуванням особливостей дитини. Тобто її головний герой схожий на дитину, він переживає ті ж проблеми й емоції. Він бореться, наприклад, з темрявою, й за його вчинками дитина може бачити, що це насправді не так уже й страшно. Або, навпаки, героя казки доля карає за те, що він не миє руки або не слухається батьків...

У дитячому садочку «Золота казка», який працює за Вальдорфською системою, казкотерапія — невід’ємна частина виховної програми. Щоп’ятниці тут влаштовують лялькові театри. На одному з таких занять побувала кореспондент «Дня». У групах — діти від трьох до семи років. Перед тим, як розпочнеться казка, вони співають пісню, а потім сідають півколом і слухають. Лише після цього вихователь знайомить дітей із гостями-журналістами, кожна дитина потискує нам руку й називає своє ім’я.

Тим часом перед маленькими глядачами ставлять дерев’яний пеньок, а на нього свічку в красивому свічнику. Заздалегідь підготовлений макет лялькового театру відкривається завісою. Усе тут продумано до дрібниць, кожний символ щось означає й допомагає вертлявому настроїться певним чином. «Перед тим як розповісти казку, я створюю відповідною атмосферу й діти занурюються в неї, — зауважує провідний педагог дитячого садка «Золота казка» Світлана Шолохова, — Сама казка повинна йти дуже повільно, щоб діти могли пережити її».

Спеціально до вистави готуються й іграшки-персонажі. «Їх ми робимо власними руками, при цьому враховуємо колір і форму, — продовжує Світлана, — практично всі іграшки на мають обличчя. Це дуже важливо: образ героя діти повинні уявляти самостійно. Так у дитини розвивається фантазія, а разом із нею і розум». Наприклад, негативних персонажів вихователі роблять лише з матеріалу темного кольору. Проте ніколи не використовують чорний. «Діти його бояться», — пояснює Світлана.

Якщо у Вальдорфському садочку вистави лялькового театру відбуваються лише раз на тиждень, то читання звичайних казок — щодня. Причому протягом усього тижня дітям читають одну й ту ж саму казку. «Потрібно, щоб дитина пережила казку й могла її переказати. Це розвиває мовлення й пам’ять, — говорить Світлана, — але головне, що ми даємо їжу для душі дитини, казка впливає як терапія. Добро завжди перемагає зло».

КАЗКИ ДЛЯ ДОРОСЛИХ

Зазвичай вихователі «Золотої казки» обирають народні російські, українські й казки братів Грімм. А іноді для дітей вигадують тематичні оповідання. До речі, якщо потрібно за допомогою казки вплинути на дитину, то психологи рекомендують вигадувати оповідання самостійно. Звичайно, заздалегідь варто порадитися з фахівцем, щоб ненароком не зашкодити дитині. Утім, запропонувати вигадати казку можна й безпосередньо дитині. І таким чином зробити діагностику її внутрішнього стану.

До речі, такий спосіб терапії використовують і для дорослих. Казкотерапевт, доцент кафедри психології й педагогіки НТУУ «КПІ» Олександр Бреусенко- Кузнецов вважає, що казки можуть допомагати як дітям, так і дорослим. «У моєму розумінні казкотерапія — словесний варіант арттерапії. Зазвичай ми застосовуємо цей метод, щоб допомогти людині в особистому зростанні, — розповідає О. Бреусенко-Кузнецов, — створюючи казку, людина змальовує героїв, які схожі на неї, вони переживають такі ж ситуації й проблеми, й у фіналі розв’язують їх». Допомагає боротися з різними комплексами, на думку казкотерапевта, саме чарівна казка. Але, зазначає О. Бреусенко-Кузнецов, для гарного ефекту казкотерапію потрібно використовувати разом з іншими методиками.

КРАЩЕ, НІЖ НОТАЦІЇ

Цікаво, що не кожна казка приносить користь, деякі можуть навіть зашкодити... Наприклад, на думку фахівців, народними казками зашкодити не можна — вони пройшли через не одне покоління й змінилися, адаптувалися відповідно до потреб та інтересів дітей. А ось із авторськими оповіданнями потрібно бути обережнішими. «Вони, цілком вірогідно, можуть зашкодити. Просто автор переносить у казку всі свої переживання й, відповідно, комплекси, страхи, — розповідає Олександр Бреусенко-Кузнецов. — Такі психопатології спостерігаються в казках Андерсена. Це, звичайно, в жодному разі не означає, що його творчість потрібно викоренити й перестати читати дітям».

Багато фахівців вважають, що краще обирати національні казки — вони краще налаштовані на наш менталітет. А от, наприклад, східні оповідання можуть бути важкими для сприйняття українською дитиною. Проте, вважає завідуюча лабораторією консультативної психології й психотерапії Інституту психології ім. Костюка Зоя Кіхарчук, передусім під час вибору казки потрібно керуватися смаками дитини. «Не варто нав’язувати дитині свою думку, купуйте те, що більше подобається їй», — розмірковує Кіхарчук. До речі, на думку психолога, хороша казка діє значно ефективніше за нудні нотації.

Інше питання, що казка має нести позитивний заряд емоцій. А не зображати, як це зараз популярно, кровожерливих героїв. Дитяча письменниця Ніна Воскресенська знайшла вихід із цієї ситуації: вона вважає, що негативних героїв потрібно змальовувати не так злими, як смішними й безглуздими. «Дітям узагалі більше подобаються смішні казки. Але при цьому вони мають бути близькі до сучасності, до реального життя, й щоб на сторінках книги герої опинялися у знайомих дітям ситуаціях, — зауважує Ніна. — Але й гумор не повинен бути чорними, жарти, швидше за все, мають викликати почуття жалості в дитини. А самі герої не повинні бути ідеальними, тобто такими, якими в реальному житті стати неможливо. Персонажі роблять різні вчинки, в тому числі й такі, якими особливо пишатися не можна. Але найголовніше, що вони потім це усвідомлюють і прагнуть стати кращими».

А ще Ніна Воскресенська вважає, що смаки в дітей останнім часом змінилися. «Раніше, за радянських часів, дітям говорили дуже мало правди про реальне життя, герої казок несли цілком певне ідеологічне навантаження. Виходило, що погано жити могли лише за межами Союзу, а в нас, мовляв, усе добре. Зараз же дитина отримує багато невідфільтрованої інформації, вона вже не дивиться на світ через рожеві окуляри. Тому казка для неї — це певна віддушина й можливість знайти для себе нові варіанти поведінки в реальному житті», — розповідає письменниця.