Людина з I століття

Пліній Молодший — римлянин, державний діяч, відомий адвокат, письменник. Він жив у другій половині першого сторіччя християнської ери (62—113), хоча про християн і нову віру не знав практично нічого. Перші християнські громади і римське освічене суспільство — то були різні світи, різні духовні простори, які не перетиналися. За часів імператора Траяна Пліній Молодший, як посадова особа, намагався насильно примушувати «божевільних християн» зрікатися своєї віри. Для цього було потрібно дуже мало — вiддати формальні почесті римським богам і римському імператорові (здійснити жертвоприношення ладаном і вином перед статуєю імператора). Багато християн, ідучи на вірну смерть, відмовлялися це зробити (до Міланського едикту Віротерпимості 313 року залишалося ще цілих два сторіччя).

Усупереч цьому посадовому насильству, Пліній Молодший був дуже доброю людиною — за мірками не лише свого (язичницького), але й нашого (християнського) часу. Про те залишилися численні свідчення, в тому числі — листи самого Плінія Молодшого, які збереглися, а також згадки про нього в книгах і листах його сучасників. Нижче наводяться декілька висловлювань цього римлянина, який і не підозрював, що живе в переломний в історії людства час (можливо, що i ми також перебуваємо в подібному невіданні — топчемо й вириваємо перші паростки нової доби). Нижче наводиться декілька витягів із листів Плінія Молодшого.

«Який радісний день! Я був запрошений префектом міста в Раду і слухав дуже обдарованих і багатообіцяючих юнаків. Упевнений, що вони стануть окрасою нашої літератури! Дивовижна чесність, розумна твердість, гідний вигляд, прекрасна латина, великий талант і такий же здоровий глузд. Ще раз повторю — який радісний день! Мені потрібно відзначити його білим-білим камінчиком. Яка це радість для суспільства — бачити знатних юнаків, які шукають прославити себе роботою й заняттями!».

«Я належу до людей, які захоплюються стародавніми (письменниками), але я не зневажаю, як деякі, і наших талановитих сучасників. Не можна думати, що природа втомилася, виснажена і нічого, що заслуговує похвали, більше не може створити».

«Всякий, хто стає главою держави, набуває вічної слави — доброї, поганої чи жахливої».

«Не так давно я був викликаний нашим Імператором (Траяном) на Раду. Задоволення я отримав велике: так приємно спостерігати в iмператорi справедливість, почуття гідності, привітність, тим більше не публічно, а на самоті, де ці риси не часто розкриваються».

«Безіменний донос про будь-який злочин не повинен братися до уваги. Це було б поганим прикладом і не відповідає духові нашого часу».

«Ти говориш, що деякі люди в твоїй присутності докоряли мене в тому, що я при всякій зручній нагоді надмірно вихваляю своїх друзів. Я визнаю свою провину, але й вітаю її. Бо що може бути більш почесним, ніж звинувачення в доброзичливості? А хто ті люди, які краще за мене знають моїх друзів? Припустімо навіть, що вони знають їх краще, але чому їм не подобається моя щаслива помилка? Нехай друзі мої i не такі, як я всюди про них говорю, але я щасливий тим, що вони здаються мені саме такими! Мене ніколи не переконають у тому, що моя любов до моїх друзів — надмірна!».

«Чесний захисник (у суді) однієї людини не повинен діяти, як заклятий ворог іншої людини».

«Як корисно людині досягнути доброго — навіть через погане!».

«Як у житті, так і в заняттях найпрекраснішим вважаю поєднання суворості та веселості: перша не повинна впадати в похмурість, а друга — в розгул. З цієї причини я урізноманітнюю серйозну роботу бесідами з друзями, жартами та прогулянками».

«Я вважаю, що навіть тим людям, які ні в чиїй поблажливості не мають потреби, дуже потрібно бути милосердними. Найкращою і бездоганною я вважаю ту людину, яка прощає іншим так, немовби сама щодня помиляється; а сама утримується від помилок так, немовби ніколи нікому не прощає. Тому й удома, і в суспільстві, й у всіх життєвих випадках дотримуймося такого правила: будемо безпощадні до себе й милостиві навіть до тих, хто вміє бути поблажливим лише до себе. Пам'ятаймо висловлювання одного мудреця: «Хто ненавидить усі пороки, той ненавидить усіх людей!».

«Краще зробити чудово що-небудь одне, аніж багато що — абияк. Але якщо ти не можеш зробити щось чудово, тоді зроби хоч би й абияк, але багато що».

«Я й не приховую, що завжди радію похвалам на мою адресу; адже ще стародавній Ксенофонт сказав: «Найприємніше для слуху людини — це похвала». (Вуха так влаштовані!)

«Щиро щедра людина повинна приділяти допомогу вітчизні, близьким, родичам, друзям (друзям-біднякам). Всі ми маємо підтримувати й зігрівати тих, про кого відомо, що вони особливо потребують. Але в наш час людей охопила велика пристрасть до наживи — створюється враження, що вони перебувають під владою свого майна, а не володіють їм».

Історик Сергієнко пише про Плінія Молодшого: «Для нього було потребою бачити навколо себе щасливі спокійні обличчя; тому він так балував своїх рабів, і так охоче виступав у ролі миротворця, і завжди закликав зглянутися над людськими вадами й слабостями, і дружба його «не знала зносу». Все своє життя Пліній Молодший (язичник, а не християнин) був дуже щедрим. Рідному місту Комо він подарував велику книгозбірню, вибудував там лазні, вніс велику суму на облаштування школи й на виховання бідних дітей. Дуже любив вишукувати й просувати молоді таланти. Радів чужому успіхові, щиро переживав горе своїх друзів. Шанував родові та родинні традиції, був прекрасним сім'янином (про що свідчать, серед іншого, його теплі листи до діда своєї дружини). Багато що можна пригадати в зв'язку з добротою Плінія Молодшого — великі суми грошей, дані людям у біді чи в потребі; подарунки своїм рабам (своїй годувальниці він подарував маєтність); погашення боргів бідних родичів, посаг дочки свого вчителя грецької мови та інше. Цей язичник може слугувати взірцем для багатьох християн!

У матеріалі використано видання «Письма Плиния Младшего».