Москва бере гору над Заходом

У боротьбі за вплив, енергоресурси та поширення демократії на території своєї колишньої імперії Москва здобуває великі перемоги й діє дедалі більш безпощадно, викликаючи зростаюче занепокоєння Заходу.

Цього тижня Росія запровадила торгове й транспортне ембарго проти Грузії, схоже на ембарго США стосовно Куби, щоб піддати тиску прозахідний уряд цієї країни. До цих дій вдалися після неприємного шпигунського скандалу між колишніми радянськими державами. Ці кроки чітко продемонстрували рішучість Кремля відновити свої позиції на території так званого «близького зарубіжжя».

Коли під час телефонної розмови президентів Росії та США в понеділок виникло питання про арешт чотирьох російських офіцерів, звинувачених у шпигунстві, натяк Володимира Путіна Джорджу Бушу був прозорий: не втручайтеся.

Пострадянський простір, де в колишніх радянських республіках проживає чимало росіян, де проходять трубопроводи, які перекачують сибірську й каспійську нафту й газ на ринки Заходу, став переднім краєм конфлікту між дедалі більш напористою Росією та Заходом. Кремль, схоже, побачив у шпигунському скандалі ознаку того, що Захід не відчуває особливого бажання втручатися на боці Грузії.

Усього два роки тому здавалося, що Росія втрачає владу над частинами своєї колишньої імперії, які століттями входили до її складу. Американські війська почали базуватися на території багатої нафтою Центральної Азії, де Москва відчайдушно намагалася зберегти власний вплив. Пришли до влади прозахідні уряди в Грузії та Україні, що додало Білому дому сміливості, й він почав говорити про хвилю демократії, що накрила регіон. Російські керівники звинувачували США в організації цих революцій і висловлювали відкрите занепокоєння в тому, що Вашингтон виношує схожі плани й щодо Москви, прагнучи поставити там при владі більш дружній уряд.

Відтоді найважливіше з цих повстань — українська помаранчева революція — загрузло у внутрішніх склоках своїх лідерів, що дало можливість призначити в серпні на посаду прем’єр-міністра відкрито проросійського політика. Минулого місяця він заявив, що Україна припиняє свою заявку на членство в НАТО. Центрально-азійські держави, що прагнули грати на протиріччях Заходу й Москви, здебільшого перейшли в російський табір. Вони почали виганяти американців з військових баз, а також зміцнювати військові й інші зв’язки з Москвою. Цього року Росія уклала довгострокові контракти на закупівлю газу з Середньої Азії, посиливши тим самим свій контроль над поставками в Європу.

Переломний момент у Центральній Азії настав у травні 2005 року, коли узбецька влада розстріляла сотні демонстрантів в Андижані. Зазнавши критики з боку США, узбецький уряд розвернувся у бік Москви, яка швидко погодилася з тим, що Узбекистан в Андижані зіткнувся з терористичною загрозою. Після цього Ташкент вигнав американські війська з військової бази, створеної для забезпечення війни в Афганістані. Цього літа Узбекистан вступив до Організації Договору про колективну безпеку, очолюваного Росією. Сусідня Киргизія, де внаслідок так званої революції тюльпанів минулого року був повалений уряд, учора провела спільні військові антитерористичні навчання з Росією. В Киргизії зберігається військова база США, але поточного року влада цієї країни різко збільшила орендну плату.

З відновленням впливу Москви в регіоні, який Кремль відкрито називає своїм «заднім двором», у Заходу зникає бажання вступати в конфронтацію з Росією з цих проблем. Вашингтон, увага якого прикута до Іраку, потребує російської підтримки у низці пріоритетних питань, таких, як запровадження контролю над іранською ядерною програмою. Та й основні європейські країни, чимало яких істотно залежать від поставок російського природного газу для потреб своєї енергетики, не бажають вплутуватися в бійку з Москвою.

Президент Грузії Михаїл Саакашвілі став найпомітнішим винятком із загального правила в цьому регіоні. Юрист, який здобув освіту в США, він стійко дотримується своєї прозахідної політики й антиросійської риторики, незважаючи на постійне посилення тиску Москви на його державу. Його прагнення вивести Грузію з російської орбіти та зробити її членом західних інститутів, таких, як НАТО, зробило Саакашвілі улюбленцем Білого дому. Але в період самоствердження Росії та зростання там почуття національної гордості він став також предметом ненависті північного сусіда.

«Йдеться не про конфлікт Росії з Грузією, а про конфлікт Росії з Заходом загалом. Захід ударити важко, а Грузія під боком», — сказав Саакашвілі в інтерв’ю в середу.

Саакашвілі заявляє про свою впевненість у тому, що якщо поштовхи Росії перетворяться в удари, західні країни підтримають його, тому що «в Грузії на карту поставлені основоположні цінності Заходу».

За словами дипломатів, представники США та Європи намагаються втримати Саакашвілі від подальших дій, які можуть спровокувати Москву й викликати кризу.

«Залежність Європи від російських енергоресурсів додала Кремлю впевненості й зміцнила його готовність йти на ризик у спробі відновити своє становище на пострадянському просторі, — говорить впливовий російський парламентарій-націоналіст Дмитро Рогозін. — Путін знає, що Європа не хоче сваритися з Росією через Грузію».

Рішучість Москви на прикладі Грузії показати своїм сусідам наслідки відкритої непокори була продемонстрована особливо виразно, коли Росія запровадила санкції, навіть незважаючи на те, що Грузія під тиском Заходу повернула затриманих військовослужбовців.

«Вони з самого початку знали, що ми передамо їм солдатів», — сказав Саакашвілі. Обізнаний у ситуації західний дипломат підтвердив, що Росія минулої п’ятниці була поінформована про те, що військовослужбовців повернуть. Саакашвілі додав, що Грузія й раніше арештовувала росіян за обвинуваченням у шпигунстві, але відразу передавала їх Росії, не піддаючи справу розголосу. «Схоже, вони місяцями шукали привід, аби щось зробити проти Грузії», — сказав він.

Коли Буш зателефонував своєму російському колезі, щоб обговорити останні дипломатичні кроки щодо Ірану, Путін порушив питання про суперечку з Грузією. Вашингтон сподівався, що після усунення безпосередніх причин напруженості сторони зроблять крок назад, аби врегулювати розбіжності, про що повідомляли американські представники.

Однак у Путіна для Буша було інше послання. У жорсткій заяві Кремля, що з’явилася після цієї розмови, було зазначено, що президент підкреслив «неприйнятність і небезпеку будь-яких дій третіх країн, які можуть бути сприйняті грузинським керівництвом як схвалення його деструктивної політики».

Москва тут-таки почала закручувати гайки. Вона оголосила, що припиняє все повітряне, залізничне, морське, автомобільне й поштове сполучення з Грузією, населення якої становить приблизно 4,7 млн. людей. Після цього вона почала закривати комерційні підприємства, що належать грузинам, зокрема й популярне московське казино, й запровадила обмеження на видачу віз грузинам. Парламент цього тижня розгляне законопроект, що забороняє громадянам Грузії відсилати банківські перекази додому своїм родичам. Це може виявитися потужним ударом — адже на ці гроші живуть сотні тисяч грузин.

Російська влада не робить жодних натяків з приводу того, коли ці обмеження можуть бути зняті, наполягаючи на тому, щоб Грузія розмовляла з Росією у більш шанобливому тоні. «Росія не хоче, щоб її провокували. Росія хоче, щоб її поважали, — заявив учора заступник міністра закордонних справ Олександр Яковенко, — Росія хоче, щоб антиросійська кампанія була припинена».

Однак тиск може ще більше посилитися. На зустрічі з керівниками парламентських фракцій, що відбулася в середу в Кремлі, Путін обговорив з ними можливість визнання Росією незалежності Південної Осетії та Абхазії. Ці два райони Грузії з початку 90 х років контролюються сепаратистами, яких підтримує Москва.

«Я думаю, ми зробимо це до кінця року, — сказав націоналістично налаштований віце-спікер Держдуми Сергій Бабурін, який брав участь у зустрічі, — якщо Грузія потрібна НАТО за будь-яку ціну, нехай Альянс отримує її — без Абхазії та Південної Осетії».

Деякі оглядачі стурбовані тим, що конфронтація може навіть призвести до війни, хоч і грузинські, і російські представники заявляють, що це малоймовірно. Існують також численні важелі тиску з метою заборони таких дій, включаючи вплив США на Саакашвілі.

«Є посилення проблеми, але немає реальних спроб проведення переговорів. Кордон закритий, діє торгове ембарго, блокади. Усе це веде до війни. Абсолютно очевидно, що в обох сторін є військові цілі», — заявляє московський військовий аналітик Павло Фельгенауер. Російською метою він називає зміну режиму в Грузії, а грузинською — повернення під свій контроль Абхазії та Південної Осетії.

Фельгенауер назвав тривожною ознакою заяву цього тижня російського міністра оборони Сергія Іванова, який сказав, що Росія може прискорити виведення частини військ, що базуються в Грузії (але за межами сепаратистських анклавів). «Ці війська — не актив, а пасив, вони є своєрідними заручниками. І перед будь-яким конфліктом їх треба звідти обов’язково прибирати», — зазначив він.

Саакашвілі заявив, що зараз він намагається утримуватися від будь-яких дій і заяв, які можуть бути розцінені як провокування Росії. За його словами, наразі він зосередив основну увагу на виборах до місцевих органів влади, які відбулися вчора і які можуть стати своєрідним референдумом на тему його популярності. Крім того, він відкрив два великі шпиталі. Один із них, розташований у Тбілісі, буде одночасно центром професійної підготовки. Програма навчання складена англійською мовою, хоча раніше вона була російською.