В Iрані на підході «ісламський Гітлер»?
Iран розпочав ряд широкомасштабних військових маневрів, що націлені продемонструвати нову захисну доктрину держави. Ці маневри відбудуться у 14 з 30 областей країни і можуть протривати п’ять тижнів. Військові вправи режиму дивним чином співпали по часу з посиленням тиску міжнародної спільноти з приводу іранської ядерної програми. Ісламська республіка, котра розглядає США, як свого заклятого ворога, не зацікавлена в американській військовій присутності в сусідньому Іраку й Афганістані.
Військові маневри, які названі «Удар Зольфагара», на честь назви меча Імама Алі, однієї з найповажніших фігур ісламу в мусульман-шиїтів. «Головною ціллю цих навчань, — заявив іранський генерал Куймар Хайдарі, — є освоєння тактики ведення сучасної війни і нових видів озброєнь. Армія мусить бути готова до відбиття можливої агресії і ведення бойових дій відразу на декількох фронтах».
Тим часом бригадний генерал Мохаммада-Реза Аштіані наголошує: «Армія завжди готова до проведення політики уряду... і здатна завадити всім змовам проти Ісламської республіки Іран. Жодна армія в світі не може протистояти армії Ірану».
Цілком зрозуміло, що і войовнича риторика іранських генералів, і маневри, дивним чином співпадають iз тим часом, коли іранське керівництво мусить остаточно визначитися зі своїми ядерними програмами й надати відповідь на резолюцію Ради Безпеки ООН до 31 серпня. Високопоставлений американський дипломат Ніколас Бернс неоднозначно заявив, що США мають намір найближчим часом ввести санкції проти Ірану, якщо його уряд відкине вимогу РБ ООН про припинення робіт зі збагачення урану. Бернс також відзначив, що США домовилися про санкції з іншими постійними членами Ради Безпеки, включаючи Росію й Китай. Високопоставлений американський дипломат додав, що дії Тегерана в останні декілька тижнів, спрямовані на дестабілізацію Лівану і Ізраїлю, тільки зміцнили рішучість світового співтовариства протистояти Ірану.
Нагнітання ситуації на Близькому Сході виглядає як локальні та глобалістичні наслідки останнього арабо-ізраїльського конфлікту. Якщо говорити про локальні наслідки конфлікту, то можна сказати, що вони досить невтішні. Справа в тім, що як «Хізбалла» так і її радикальні ісламські куратори та спонсори в Ірані, вважають, що цю війну виграли вони. Й, власне кажучи, не безпідставно. Події останніх днів говорять про те, що на півдні Лівану знову розгортається інфраструктура бойовиків, а Іран демонструє свою військову потугу, проводячи маневри. Цілком вірогідно, що, дійсно, події в Лівані були заздалегідь запрограмовані екстремістськими силами в Ірані і є лише початком глобального плану масованої експансії в регіоні.
Видається, що на сьогодні керівництво Ірану обрало мобілізаційну стратегію, яка була притаманною свого часу тоталітарним режимам в Європі на початку 30-х років ХХ століття, задля збільшення контролю над населенням своєї країни та задля проекціювання своєї інтенсивної політики (замість політики змін в суспільстві) на регіональному близькосхідному і глобальному світовому рівні. В цьому плані можна сказати, що навряд чи Іран піде на поступки у згортанні своєї ядерної програми, чи на компроміси в плані непідтримки в подальшому терористичних мусульманських угруповань по всьому світу. Адже стратегія, котра вимальовується у цих діях, була притаманна таким режимам, як режим Муссоліні в Італії чи пізніше — режим Адольфа Гітлера у Німеччині.
Якщо ж порівнювати сучасний іранський режим зі згаданими фашистськими режимами, то він, звичайно, більше схожий і за ідеологією й за своїми іншими побудовами на свого італійського побратима. Тобто на фашистський режим Муссоліні. Власне кажучи, за своєю ідеологією це є режим «ісламського фашизму» в початковій його ідеологічній і стратегічній частині. Відповідно, до глобального конфлікту залишився один крок. Для цього необхідний іще «ісламський Гітлер». І якщо не відбудеться ніяких змін, то його прихід можна очікувати у найближчі роки.
Варто сказати, що ця ситуація висвітлила проблеми, що наростали десятиліттями. Відразу ж стала помітною слабкість всіх демократичних і парадемократичних ісламських режимів на Близькому Сході. Слабкою виявилась сунітська спільнота і вона тепер небезпідставно потерпає. Але про це можна було здогадуватись ще десятиліття тому, оскільки ті демократичні реформи, котрі намагалися проводити практично в усіх ісламських країнах, були позірні й стосувались лише зовнішніх ознак i жодним чином не торкались ані суспільної інфраструктури, ані інших складових побудов вільного громадянського суспільства.
Звичайно, що громадянське суспільство за декілька років не побудуєш. Але на сьогодні ті паростки, які ще залишились у багатьох країнах, котрі за населенням, може, й переважають ті країни, що підтримують екстремізм, варто було б захистити та переформатувати на їхнє збереження. Бо саме ці паростки можуть слугувати відновленню справжнього демократичного ісламського суспільства після закінчення всіх трагічних пертурбацій. Саме в цих країнах серед їхніх лідерів має шукати союзників як Захід, так і Ізраїль. Всіляко їх підтримувати й підштовхувати до того, щоб вони зміцнювали громадянське суспільство у своїх державах, намагалися досягти добробуту не лише економічний сфері, а й і досягнення громадянських свобод. В тому числі і можливостей розвитку ісламських напрямків культури і політики, що, безперечно, є найважливішим моментом, особливо для молоді. А вважаючи, що ісламські країни є одним iз найбільших у світі «резервуарiв» молодого населення, то це питання дуже важливе.
З іншого боку, можна сьогоднішній Іран порівняти, певним чином, з постреволюційним Радянським Союзом, оскільки його керівництво є ідеологічно експортно орієнтовано. Можна пригадати, як свого часу Ленін і Троцький збиралися проводити експорт комуністичних революцій, так й іранські аятоли збираються експортувати по світу ісламську революцію. Але ті ж самі вразливості, котрі були в радянської влади у її перші роки (якими, на жаль, не скористалися оточуючі країни), сьогодні притаманні й Ірану. І відповідно, світова спільнота мусить зараз займатися не стільки формальними бюрократичними процедурами, які ефективно можна застосовувати лише до демократичних країн, а дуже жорстко і чітко поставити екстремістські сили на місце. В тому числі, можливо, з локальним вилученням ядерних та інших технологій. Те, що це необхідно здійснити негайно, наводять на думку і недавні випробування Іраном нового виду тактичних ракет Saegheh (що у перекладі з фарсі означає «блискавка») класу «земля-земля», радіусом дії до 250 кілометрів, котрі пройшли на полігоні біля міста Кашан. Командуючий іранською армією генерал Атаолла Салехі заявив, що його країна мусить бути готова до можливих нападів тих, кого він назвав «божевільним» ворогом Ірану. Хоча не зовсім було зрозуміло, чи він мав на увазі Ізраїль чи США.
Підконтрольне державі телебачення поспішило заявити, що ця ракета побудована завдяки іранському ноу-хау, хоча зарубіжні експерти вважають, що більшу частину ракетних технологій запозичено в інших країн. До слова, Іран вже має на своєму озброєнні ракету Shahab-3 (метеор), котра здатна нести ядерні боєголовки. Ця модернізована версія балістичної ракети має дальність дії понад 1200 кілометрів й може долетіти до Ізраїлю та позицій американських військ на Близькому Сході.
Америка уважно відстежує все що відбувається у близькосхідному регіоні. Так президент Джордж Буш недвозначно заявив, що безпека США тісно пов’язана з встановленням демократії на Близькому Сході. Президент Буш вважає, що конфлікт у Лівані — це складова частина більш широкої боротьби між свободою і терором. Не випадково, на його думку, наскільки запекла боротьба розгорнулася у Лівані й Іраку: в обох цих країнах іде бій за побудову вільного суспільства. За словами Дж.Буша, терористи і їхні спонсори розуміють, що події у цих країнах підійшли до критичної межі. Президент пообіцяв, що США і надалі будуть підтримувати молоді демократії по всьому Близькому Сході.
