Азербайджанська нафта: більше — не завжди краще

Вихідні бакинці люблять проводити на пляжах в околицях міста. Однак тамтешній краєвид на Каспій псує іржава нафтова платформа: її списали й відбуксували до побережжя ще багато років тому. Утім, на відстані години їзди на південь від столиці можна побачити зовсім іншу картину: сяючий новизною Сангачальський термінал — саме звідси починається нафтопровід Баку — Тбілісі — Джейхан (БТД) вартістю в 3,9 млрд. доларів.

В Азербайджані — сто років тому він на короткий час став найбільшим нафтовидобувним регіоном у світі — старе й нове, минуле й майбутнє співіснують на кожному кроці.

Сьогодні, через 15 років після здобуття незалежності, країна знову переживає нафтовий бум. Як очікується, до 2010 року нафтовидобуток в Азербайджані збільшиться втричі, досягши 1,3 млн. барелів на день, а видобуток газу зросте вчетверо — до 28 млрд. кубометрів на рік. У червні почалися поставки нафти по БТС, а до кінця цього року стане до ладу газопровід Баку —Тбілісі — Ерзерум. Якщо середній рівень нафтових цін становитиме 50 доларів за барель (сьогодні він перевищує 70 доларів), ці транспортні «нитки», за твердженням президента Ільхама Алієва, за найближчі 20 років принесуть державній скарбниці гігантський дохід — 140 млрд. доларів.

Такі масовані грошові вливання — справжня «манна небесна» для зубожілої країни. Її населення становить усього вiсiм мільйонів осіб, але ця цифра містить і 800 тисяч біженців, які виявилися в Азербайджані в результаті війни з Вірменією через Нагірний Карабах на початку 90-х. Проте лише небагатьом багатим на нафту країнам вдалося уникнути потрійної небезпеки — зростання корупції, боротьби різних угруповань за привласнення нафтових доходів і «голландської хвороби»: явища, коли через підвищення курсу національної валюти нафтовидобуток витісняє інші види економічної діяльності.

За даними Transparency International, Азербайджан — одна з найбільш корумпованих держав світу, а політична влада при пані Алієві є лише злегка завуальованим автократичним режимом. Утім, якихось заходів із контролю над нафтовими доходами все ж вживають. Так у 1999 році був створений національний нафтовий фонд: сьогодні його обсяг становить приблизно 1,6 млрд. доларів. Крім того, Азербайджан бере участь в Ініціативі із забезпечення транспарентності в добувних галузях промисловості (Extractive Industries Transparency Initiative) — антикорупційній схемі, запропонованій у 2002 році британським прем’єр-міністром Тоні Блером. Нафтові компанії звітують перед фондом про всі платежі, а його апарат публікує детальну інформацію про це. Сам фонд перебуває під наглядом незалежної аудиторської фірми. «На мій погляд, схема працює відмінно», — стверджує Девід Вудвард, заступник голови фірми BP Azerbaijan, найбільшого іноземного інвестора в нафтову промисловість країни.

Проблема, однак, пов’язана з тим, що ретельно відстежують лише надходження в скарбницю, а не державні витрати — цієї сфери Ініціатива не охоплює. Спостерігачі в Баку зазначають, що держава вже сьогодні витрачає дуже багато грошей — причому здійснюється це в прискореному порядку та майже безконтрольно (тобто відсутня можливість запобігти роздачі вигідних контрактів «по блату»). У країні зростає інфляція, підвищується і курс національної валюти — маната: тобто наявні симптоми, що свідчать про можливий спалах «голландської хвороби».

Зразком для Азербайджану та багатьох інших видобувних країн слугує Норвегія, якій вдалося створити масивний стабілізаційний фонд й уникнути диспропорцій в економіці. Навіть у Росії управління народним господарством, всупереч очікуванням деяких скептиків, здійснюється досить компетентно. Однак якщо Азербайджану — бідній країні з високим рівнем соціальної напруженості — вдасться досягнути таких же результатів, це буде просто диво. Небезпека для азербайджанців — як і для венесуельців або нігерійців — полягає в тому, що нафтові багатства можуть у кінцевому результаті лише зашкодити людям, чиє становище вони мали б полегшити.