Сила — в розумі!
Невдача першої спроби наших дворових політиків зіграти у вищій лізі парламентаризму водночас висвітила низку загалом позитивних для країни чинників. Вчинок Олександра Мороза і зліплена внаслідок цього «антикризова» коаліція оголили справжню природу та цілі тих політичних партій, які тривалий час позиціонували себе як ідеологічні. Безпринципність, як з’ясувалося, притаманна не лише комуністам, а й соціалістам. Ця своєрідна люстрація інтересів ще поставить свій хрест на багатьох політичних біографіях. Крім того, попри тривале існування країни в режимі політичного автопілоту, ринки заповнені товаром і покупцями, відзначається зростання продажу автомобілів і попиту на нерухомість, що вказує якщо не на явну контрпродуктивність політичної еліти, то на її некорисність в наявній конфігурації депутатського корпусу.
На цьому тлі, можливо, й спірних плюсів є один безумовний мінус. Маючи президента, Україна не має лідера. За відсутності Конституційного Суду наявність морального авторитету, здатного врегульовувати політичні кризи, керуючись виключно інтересами країни, великий недолік для держави. Та людина, яка називає себе Президентом України, продовжує залишатися носієм поки що кланової свідомості. Заклики «думай по- українськи» при продовжуваному руйнуванні українського інформаційного простору мають вигляд щонайменше садизму. Віктор Ющенко дедалі більше нагадує гіпотетичного американського президента-індіанця, який керує підкоренням Дикого Заходу.
Тому, швидше за все, він зробить усе можливе для продовження політичного довголіття збанкрутілої, як державна, еліти. І благословення «Нашої України» на входження до так званої широкої коаліції — це лише неприкрита спроба врятувати від політичного протягу власне крісло.
Деякі гарячі голови в оточенні Президента, напевно, радитимуть йому скористатися досвідом колишнього президента Росії Бориса Єльцина та відновити положення, що існувало до моменту набуття чинності змін до Конституції, тобто до політреформи. З цими пропозиціями можна було б погодитися, але, по-перше, момент вже втрачений. Зміцненням своєї влади треба було всерйоз зайнятися одразу після інавгурації. По-друге, Україна, як відомо, — не Росія. І будь-який силовий вплив на опонентів може призвести до зовнішнього втручання в українські справи з боку тієї ж Росії. Крім іншого, Україна тим і відрізняється від більшості країн на пострадянському просторі, що змогла відбудувати свою державність не на крові. Силові варіанти не завжди забезпечують бажаний результат. Інша річ, що сила може мати різні вияви: можливо, військова сила, а можливо — сила волі, сила розуму. Можливо, останнього й бракує українському керівництву.
Але виникла ситуація не настільки безнадійна. Попри все парламентське свавілля, коли фракції діють із явним порушенням регламенту, Президенту необхідно, через відсутність Конституційного Суду, стати гарантом Конституції не лише де-юре, а й де-факто. Тобто в жорсткій формі запропонувати парламенту повернутися до стану, в якому він перебував до виходу Олександра Мороза зі створеної демократичної коаліції.
Після цього закріпити законодавчо ті домовленості, які були в ультимативній формі висунені Партією регіонів і згодом прийняті як загальні правила гри, незалежно від того, хто перебуватиме в опозиції. Тобто фактично започаткувати нові політичні традиції в державі. Обрати нарешті цим складом Верховної Ради суддів Конституційного Суду й оголосити про нові вибори до парламенту України.
Якщо ж ці вимоги не будуть виконані, то як Президенту, обраному народом на прямих виборах, звернутися до народу із закликом підтримати його в його бажанні наведення Конституційного ладу в країні.
І хоч усе це, в принципі, може призвести до подій, які Україна пережила осінню-зимою 2004 року, але цей варіант і більш легітимний, і менш кровопролитний. А якщо врахувати той факт, що основні політичні гравці висловили готовність до перевиборів, унаслідок яких навіть пропрезидентська політична сила проходить до парламенту, та ще й із золотою акцією, мрія Віктора Андрійовича про широку коаліцію втілиться нарешті в реальність.
Але це можливе тільки у випадку, якби бабуся була дідусем.
