Феміністки в паранджі
Часто вважається, що сучасному фемінізму немає місця, і, таким чином, він не може досягти успіху в суспільствах, які переживають релігійне відродження, особливо в ісламському світі. Але реальний прогрес у сфері прав жінок, досягнутий останніми роками в Марокко, свідчить про зворотне: унікальне поєднання активізму світських і релігійних жінок, розрахунки політичних партій і значна роль короля привели до реального прогресу.
Перші марокканські феміністки почали свою роботу незабаром після здобуття країною незалежності 1956 року. Будучи здебільшого представницями ліберального напрямку, вони проте визнавали важливість ісламу в марокканському суспільстві. У результаті вони постаралися сформулювати свої вимоги з урахуванням ісламської самосвідомості.
Це перше покоління марокканських феміністок керувалося ключовим розумінням того, що стосунки чоловіків і жінок диктуються не релігією, а соціальними звичаями, тоді як релігія часто використовується для їх зміцнення. Наприклад, жінки та їхня сексуальна непорочність завжди пов’язувалися з честю чоловіків і їхніх сімей — зв’язок, що зберігається за рахунок його обгрунтування вимогами ісламу. Для цих активісток метою таких асоціацій було збереження контролю над жінками і було частиною марокканського суспільства, а не ісламу.
До 1990-х років у Марокко відчувався ефект іранської революції та перетворення Америки на єдину світову супердержаву після закінчення холодної війни. Подібно багатьом мусульманським країнам у цю нову епоху в Марокко почалося відродження політичного ісламу. Це представляло загрозу для авторитету короля, що здійснював контроль над релігійним істеблішментом, а також для старань феміністок пом’якшити сімейне право Марокко, що грунтується на суворому розумінні релігійних учень.
Але та ж сама децентралізація влади, що дозволила розвернутися ісламістським рухам, відкрила нові можливості й для марокканських жінок. Краще освічені й більш поінформовані про те, що відбувається у світі, через засоби масової інформації і поїздки за кордон жінки почали брати участь у політичних дебатах. Вони порушували питання нерівності чоловіків і жінок перед законом, виносили на обговорення нові ідеї, що стосуються ролі жінок у марокканському суспільстві, і ставили під сумнів звичаї, що тривалий час вважалися ісламськими.
Їхня стратегія також змінилася, зосередившись на зростаючій важливості релігійних цінностей у формуванні суспільства та міжнародних відносин. У результаті паранджа стала механізмом публічної заяви про свою присутність і отримання довіри в релігійних дебатах. За останні десять років кількість марокканських жінок, які беруть активну участь в ісламістських асоціаціях або політичних партіях, значно збільшилася.
Зростаюче значення паранджі також підкреслило важливі відмінності між чоловіками й жінками в Марокко. Для багатьох чоловіків, ісламісти вони чи ні, паранджа залишається ознакою приналежності до ісламу й традиційного благочестя. Для багатьох жінок, однак, паранджа є символом звільнення — свідченням того, що вони взаємодіють з марокканською громадськістю шляхом, що відображає їхне власне розуміння релігійної практики.
Ліберальні марокканські феміністки розуміють це використання паранджі багатьма марокканськими жінками й заохочують діалог з активістками в паранджі з ісламістського табору. Ознаки співпраці добре видно: більше використання арабської, ніж французької мови, дискусії, які включають реальне знання священних текстів ісламу та визнання того, що іслам відрізняється від традиційних звичаїв.
У той же час ліберальні феміністки почали вкладати більше зусиль у громадські об’єднання, а не політичні партії. Це розширило їхню сферу діяльності на марокканське суспільство загалом і такі питання, як, наприклад, те, як дати людям можливість поліпшити власне життя. У результаті вплив ліберальних феміністок зріс як серед тих, хто приймає рішення в державі, так і серед релігійних жінок.
Усе це припадає на час більшої політичної відвертості та демократизації: перший в історії соціалістичний уряд 1998 року, молодший король — якого демократи обох статей називають «перший фемініст» Марокко — що вступив на трон 1999 року, і система квот, що привела 35 жінок до парламенту 2002 року. Цей парламент прийняв нове сімейне право 2004 року, яке затвердило цілковиту рівність між чоловіками та жінками в ролі «глави сім’ї», що надала державним судам усіх повноважень у питаннях розлучення, створення спеціальних сімейних судів і можливості опікунства матері в разі розлучення.
Таким чином, у Марокко важко говорити окремо про «світський» і «ісламський» фемінізм. Жінки дедалі частіше стверджують, що їх свідомо позбавили повноцінної ролі в суспільстві не тому, що це наказує іслам, а тому, що іслам інтерпретувався в глибоко патріархальному соціальному контексті. Феміністичні інтерпретації релігійних текстів, що заохочуються зростаючою кількістю жінок, які займають високе становище в релігійному середовищі, продовжують кидати виклик традиціоналістам усіх мастей.
Жіночий рух у Марокко, який сьогодні об’єднує світське й релігійне суспільства, є прикладом потужності соціальної думки в традиційному суспільстві. І перегляд традиційних інтерпретацій священних текстів — це ще не все. Соціальне бродіння привело до перегляду в Марокко не тільки сімейного права, а й інших фундаментальних законів, що регулюють питання громадянства, володіння засобами масової інформації та політичних організацій.
Жіноча пропаганда також сформувала новий підхід до боротьби з бідністю в Марокко у вигляді Національної ініціативи людського розвитку, що об’єднує зусилля для поліпшення освіти, а також санітарних і житлових умов. Не буде перебільшенням сказати, що марокканський жіночий рух став рушієм реформ, об’єднуючи ісламізацію, модернізацію, демократизацію та фемінізм.
Фатіма САДІКІ — професор лінгвістики Університету м. Фез, а також фундатор і президент Центру жіночих досліджень
