Свобода вибору, незважаючи ні на що

Якщо не брати до уваги одну пляшку з запалювальною сумішшю, кинуту у вікно виборчої дільниці, шум і галас шахраїв із числа кандидатів, а також старомодні шахрайські прийоми в окремих виборчих округах, парламентські вибори в Україні 26 березня були найбільш вільними за всю коротку історію цієї країни. Враховуючи те, що пройшло лише 16 місяців із моменту зухвалої фальсифікації президентських виборів, яка призвела до помаранчевої революції, це величезне досягнення. Українські виборці спростували думку про те, що колишні радянські слов’яни нездатні на демократію.

Зможуть чи ні вибрані ними політики подолати свої пострадянські звички — це інше питання. Результати виборів продемонстрували нам тих же осіб, які брали участь у президентській кампанії, але в іншому порядку. Партія регіонів, очолювана Віктором Януковичем, яка з ганьбою програла вибори 2004 року, набрала 32% голосів. Результати голосування за Партію регіонів були повсюдно, але помилково сприйняті як повернення Януковича до влади. Справа в тому, що великий за своєю чисельністю російськомовний електорат півдня та сходу України, який підтримав його в 2004 році, нікуди не подівся. Услід за Януковичем із 22% голосів до фінішу прийшов Блок Юлії Тимошенко, яка обіймала посаду прем’єр-міністра аж до відставки її уряду у вересні минулого року на хвилі обвинувачень у корупції.

Услід за двома лідерами прийшов Президент Віктор Ющенко (саме він відправив у відставку Тимошенко) та його партія «Наша Україна», набравши 14%. Ющенко міг чекати, що Янукович посяде перше місце. Проте така переконлива перемога Тимошенко стала справжнім ударом. Торішні незгоди були їй корисними: Тимошенко зі своїм телегенічним профілем укріпила власні позиції в уряді, а потім набрала голоси виборців за рахунок своєї гучної антикорупційної кампанії. Але жодна з партій не отримає в новому парламенті більшості. А саме парламент, відповідно до проведеної в ході торішньої революційної кризи конституційної реформи, обиратиме прем’єр-міністра з новими повноваженнями й заповнюватиме інші провідні посади.

Тому він повинен бути коаліційним. Виникає два основних варіанти. Перший полягає в малоймовірному союзі двох Вікторів — Януковича та Ющенка (Тимошенко вважає такий варіант «трагічною помилкою»). Другий варіант полягає у возз’єднанні тієї команди, яка привела Ющенка на президентську посаду. Це він сам, пані Тимошенко й соціалісти, які подолали трипроцентний бар’єр, необхідний, за новими правилами, для проходження в парламент. Незважаючи на торішні взаємні докори й обвинувачення, такий розклад сил виглядає природніше, хоча хороші результати, продемонстровані на виборах Юлією Тимошенко, ставлять даний союз під загрозу. Тепер вона хоче повернути свою колишню посаду, що викликає жах у деяких членів «Нашої України». Флірт, який на цьому тижні Ющенко розпочав із Януковичем, може бути показником того, що Президент теж хоче якось вплинути на хід подій.

Принаймні, відновлення помаранчевого союзу виглядає більш природним у плані розв’язання головних насущних питань, таких як відносини з Заходом і Росією. (Російське втручання в передвиборну кампанію цього разу було менш помітним, аніж образлива для країни підтримка Януковича в 2004 році, хоча підняття цін на газ для України на початку поточного року завдало Ющенку певний збиток).

Однак в Україні існують і інші міркування, які часом виглядають важливішими, ніж політика. У кожної з партій є свої власні магнати, що активно борються за отримання нової власності й закріплення старою. Ті з них, хто близький до Ющенка, з більшою радістю готові зблизитися з Януковичем, аніж із Тимошенко. Як говорить радник Тимошенко Григорій Немиря, вона може бути конкуренцією Ющенку на президентських виборах 2009 року. Для нього це аж ніяк не радісна перспектива, особливо після подій минулого тижня. Як би там не було, а Тимошенко охарактеризувала свою зустріч із Президентом на цьому тижні (першу після її відставки) як «дуже теплу».

Ющенко постав перед дилемою, яку досить точно описав один високопоставлений західний дипломат, який сказав, що Тимошенко «ненадійна, а Янукович виступає за ті принципи, які Ющенко абсолютно не приймає». Все тепер виглядає так, що остаточної домовленості можна буде досягти лише на наступному тижні — це найбільш ранній термін. Але зрештою, угода відбудеться — хоч би тому, що таємничі особи, за їхніми власними словами, заплатили п’ять мільйонів доларів за кожне місце в бюлетені для голосування (і за той імунітет, який набуває депутат). Звичайно, після цього вони не захочуть розпуску нового парламенту. І все ж найбільш реальним виходом є помаранчеве возз’єднання. Якщо Тимошенко все ж вдасться стати прем’єр-міністром, їй доведеться якось поліпшити ту хаотичну економічну політику, яку вона проводила на цій посаді в минулому році.

Але й після укладення угоди про створення союзу така коаліція цілком може розпастися в ході боротьби за призначення на посади. У будь-якому випадку, коаліції рідко існують повний парламентський термін. І в певному значенні, це буде не так важливо. Вільна преса та чесні вибори, які стали завоюваннями помаранчевої революції, повільно, але вірно змінюють політику України. Навіть Янукович, який на виборах 2004 року поводився грубо й по-бандитському, сьогодні нехай нещиро, але говорить про демократичні ідеали. Зміни відбуваються й серед акул бізнесу, які стоять за спиною Януковича. Передусім, йдеться про Рината Ахметова, який вважається найбагатшою людиною України. Такі зміни дуже схожі на ті, що відбувалися кілька років тому серед російських магнатів: частина з них усвідомила, що чесним шляхом можна заробити навіть більше грошей. А нові правила, згідно з якими депутати парламенту не мають права перейти з однієї фракції до іншої, допоможуть зробити політику менш капризною й продажною.

Ющенко заслужив те покарання, яке отримав на виборах. Він не зміг відділити бізнес від політики, як обіцяв. Корупція як і раніше процвітає. Як говорить той же високопоставлений західний дипломат, від газової угоди з Росією, по якій була створена таємнича посередницька компанія-трейдер, «дуже сильно й неприємно пахне». (Пані Тимошенко виступає проти цієї угоди, хоча, як говорять, робить це лише тому, що її посередницька компанія-фаворит програла; сама ж Тимошенко стверджує, що вона принциповий противник використання посередників взагалі.) Загалом же, завдяки українським політикам, і рівною мірою всупереч їм, вибори на минулому тижні показали, що Віктор Ющенко в кінцевому результаті веде країну у вірному напрямку.