Демократія при гасницях
Ця подія відбулась у вересні 1960 року в одному з сіл Дніпропетровської області під час сільгоспробіт, на які, за традицією, щороку відправляли городян і, перш за все, студентів.
У цьому колгоспі все було не так, як в інших. По-перше, повна відсутність у хатах селян електричної енергії; по-друге, мінімальна кількість сільгосптехніки та абсолютна перевага гужового транспорту над автомобільним; по-третє, незважаючи на два попередніх чинники, досить високий, як на ті часи, рівень демократії.
Отже, десь після двох тижнів досить сумлінної праці на колгоспних ланах, нас, студентів, запросили на колгоспні збори. Це ще одна суттєва відмінність. Зазвичай на такі заходи студентів ніхто не запрошував. На цих зборах вражала незвична для тих часів відвертість селян, які жили при гасових лампах. Може, це були перші наслідки політичної відлиги хрущовської доби, а може, — залишки демократії часів козаччини та УНР, що не вдалось повною мірою придушити владі, яка намагалась силоміць привести людство до «світлого майбутнього». Ті, хто виступав, лаяли голову за те, що не забезпечив обіцяні півтора рубля за трудодень, лаяли місцевого дільничного, який разом із зоотехніком поцупив колгоспного підсвинка, лаяли навіть секретаря райкому за те, що він, маючи власну дружину, накинув оком на місцеву красуню — жінку колгоспного комірника. Але все це виглядало якось шляхетно. Вся ця лайка не була брутальною. Скажімо, одна жіночка дорікала своїй співробітниці за те, що та використовує ненормативну лексику й ледача до роботи, такими словами: «Вона вищу математику добре знає й матеріалізм, а як до роботи — не докличешся». І взагалі добірна українська мова, ще не спаплюжена суржиком, нас, які виросли в майже геть зросійщеному місті під впливом матюків того ж таки російського походження, зачаровувала й заколисувала. Особисто я, етнічний українець, але росіянин за місцем народження, відчував себе наче в іншому вимірі, одночасно такому далекому й, мабуть на генетичному рівні, такому рідному. Я досі сумую за тими колгоспними зборами — першими паростками демократії, а може, й провісниками нашої незалежності.
