Футбол без бруду
За тимчасової відсутності великого вибору спортивних видовищ телевізійна трансляція чвертьфіналів Ліги чемпіонів — далеко не найгірший спосіб проведення часу. А те, що в Лізі не виступають цього разу українські команди, дає можливість спостерігати за грою максимально відсторонено і об’єктивно.
Той факт, що у складі восьми команд-чвертьфіналістів поточної ліги зібрано хіба не половину зірок сучасного футболу найвищого рангу, навряд чи варто обговорювати. Аналізувати тонкощі майстерності гравців, тактичні задуми та стратегічні побудови тренерів — окрема тема для спеціалізованих футбольних видань. Хочеться на інше звернути увагу. На те, яким чином гра футбольних майстрів щораз перетворюється на видовище.
Дві із чотирьох чвертьфінальних ігор закінчилися нульовим результатом. Не змогли відкрити рахунок ані «Бенфіка» з «Барселоною», ані «Ліон» з «Міланом». В обох поєдинках захист був сильнішим за напад, а гострих моментів біля воріт було не так вже й багато. Але ніхто не скаже після перегляду цих матчів, що вони були нецікавими. Тому що грали справжні майстри. Саме грали у футбол, а не билися за перемогу. В тому, що це дві різні речі, переконуєшся після порівняння футболу європейського з футболом нашим.
Гравці, які виступали у чвертьфіналах Ліги чемпіонів, майстерно обробляли м’яча, відбирали його один у одного, віддавали передачі і били у напрямку воріт. Часом вони порушували правила. Але не було жодного випадку, коли ці порушення виходили за рамки футбольної етики. Навіть коли в запалі боротьби футболіст щосили бив не по мячу, а по ногах суперника. Вже за секунду після цього винуватець приносив вибачення і покірно приймав покарання арбітра — попередження чи вилучення з поля. Футболісти зовсім не сперечалися з арбітрами! Вони бували невдоволеними, щось кричали і показували. Але скромно і собі самим.
Тепер перенесімося на вітчизняні футбольні поля, де футболісти після кожного спірного епізоду біжать до арбітра і ледь його не б’ють. Де гравці падають після кожного зіткнення і вимагають покарання суперника. Де після кожного матчу той, хто програв, шукає причину поразки не в собі, а в суддівських помилках. Про чисто футбольні нечесні прийоми можна писати окрему статтю. Тут і удари зненацька ззаду, і симуляція травми, і словесні провокації проти суперника, аби вивести того з психологічної рівноваги. Цією наукою учасники чемпіонату України оволоділи досконало і можуть давати уроки. На власне футбол сил за таких умов майже не залишається. Саме тому наші футбольні матчі, які проводяться за тими ж правилами, і в яких виступають далеко не останні в Європі футболісти, являють собою таке мало привабливе видовище.
Особливо на фоні Ліги чемпіонів, яка поступово перетворилася на справді лицарський футбольний турнір, де діє кодекс футбольної честі. А гасло «Перемога за будь-яку ціну» вважається непристойним. Чому? Тому що окрема поразка в такому турнірі не страшна нікому із європейських «грандів». І що з того, що з Ліги вже вибули «Челсі», «Реал» чи «Баварія»? Ці великі клуби, попри цьогорічні невдачі, залишили по собі хороше враження як актор другого плану, який також має право на свою долю оплесків. Перемагати весь час неможливо, та й не потрібно. Головне — бути учасником найпривабливішого футбольного видовища сучасності — Ліги чемпіонів. А перемоги прийдуть.
Ми всі сподіваємось, що наступна Ліга чемпіонів обов’язково пройде за участі українських клубів. За рівнем майстерності футболістів і класом своєї гри лідери нашого футболу гідні цього. Але чи будуть вони психологічно готові грати саме у той футбол, який панує на арені вирішальних матчів Ліги чемпіонів? Футбол чистий і в чомусь благородний. Де суперники поважають один одного і не користуються забороненими прийомами. Де поважають арбітрів, сприймаючи їхні рішення як закон.
Це не просто абстрактні роздуми. Саме психологічна нестійкість щораз коштує нашим клубам європейських поразок. Занадто довго переживають гравці українського чемпіонату кожну невдачу або кожний успіх на полі. Націлені на ворожнечу футболісти втрачають концентрацію у самі непідходящі секунди. Поки подивився на арбітра — м’яч вже у твоїх воротах. А потім можеш розповідати про те, що тебе «засудили», як вже двадцять років розповідають наші учасники 1/8 кубка світу 1986 року, коли поразку від Бельгії звалили на арбітра, «забувши» про власні помилки. Тоді, двадцять років тому, секундна розслабленість викинула прекрасно підготовлену збірну СРСР із Кубка світу. Хоча по грі наші заслуговували щонайменше на півфінал.
Цю помилку ми продовжуємо повторювати досі. Бюро Професіональної футбольної ліги України тільки й робить, що розбирає скандали із суддівством замість того, щоб вирішити це питання раз і назавжди. Як це зробили у Європі, яка показує нам у ці дні таку яскраву і видовищну Лігу чемпіонів. Лігу, в який немає навколо футбольного бруду. У нас його, на жаль, ще більш, ніж досить.
