Реальна ціна війни в Iраку
Найважливіші речі в житті — як і саме життя — безцінні. Але це не означає, що питання, які стосуються збереження життя (чи певного способу життя), як, наприклад, оборона країни, не повинні вирішуватися за допомогою холодного та жорсткого економічного аналізу.
Незадовго до початку поточної війни в Іраку економіст із адміністрації Буша Ларі Ліндсей передбачив, що витрати на дану кампанію становитимуть від 100 до 200 мільярдів доларів. Це викликало різкі заперечення з боку інших економістів. Наприклад, Мітч Денієлс, голова Адміністративно-бюджетного управління при президентові США, оцінив усі витрати в 60 мільярдів доларів. Як стало зрозуміло тепер, Ліндсей істотно недооцінив можливі витрати воєнної кампанії.
Турбуючись про те, що адміністрація Буша змушує нас помилятися щодо витрат війни в Іраку, так само як вона робила це щодо зброї масового знищення та зв’язку Іраку з «Аль-Каїдою», Лінда Білмз, фахівець із бюджетної політики з Гарвардського університету, і я об’єдналися, щоб дослідити дану проблему. Навіть ми, опоненти даної війни, були вражені тим, що з’ясували: за найскромнішими оцінками вартість воєнної компанії дорівнювала майже трильйону доларів, а за помірними оцінками — більш аніж двом трильйонам.
Наш аналіз розпочинається з 500 мільярдів доларів, про які відкрито говорить бюджетне управління Конгресу, що вже вдесятеро вище за суму, заявлену адміністрацією. Зроблені бюджетним управлінням оцінки виявилися заниженими, оскільки вони не враховують усіх бюджетних витрат уряду. А бюджетні витрати — це лише частина від загальних витрат усієї економіки.
Наприклад, адміністрація Буша щосили намагається приховати інформацію про величезне число важко поранених ветеранів, які повертаються: їх уже близько 16 тисяч, приблизно 20% із них отримали серйозні травми голови та мозку. Тому недивно, що в ці 500 мільярдів не входять витрати на медичне обслуговування та на виплати по непрацездатності, які уряд буде вимушений виплачувати протягом багатьох років.
Подібним чином адміністрація не бажає визнавати наявність проблем із вербуванням і кількістю звільнень зі збройних сил. Результатом даних проблем стало збільшення премій добровольцям, які записуються на надстрокову військову службу, підвищення пільг і зростання витрат на вербування: з 2003 по 2005 рік вони зросли на 20%. Більше того, війна призводить до швидкого зносу обладнання: деяке незабаром доведеться замінювати.
За найскромнішими нашими оцінками, дані бюджетні витрати (без урахування процентних ставок) становитимуть до 652 мільярдів доларів, а за помірними оцінками — до 799 мільярдів. Можливо, оскільки уряд не зміг утримати під контролем інші витрати i підвищив податки, дані витрати фінансувалися в борг, а витрати на виплату відсотків по цих боргах збільшать витрати бюджету ще на 98 (за скромними оцінками), а, можливо, й на 385 мільярдів доларів (за помірними оцінками).
Безумовно, основний тягар витрат при пораненні чи смерті лягає на плечі самих солдат i їхніх сімей. Але військові виплачують допомоги по не працездатності, які помітні менше, ніж утрати у вигляді незароблених коштів.
Витрати на цьому не кінчаються. Адміністрація Буша колись заявляла, що війна в Іраку буде корисною для економіки, а один оратор навіть передбачив, що дана війна — кращий спосіб забезпечити збереження низьких цін на нафту. Як і в іншому, все виявилося по-іншому: нафтові компанії виграли від війни, а американська та світова економіка — лише програли. Знову ж, роблячи дуже скромні оцінки, ми визнаємо вплив на загальні показники економічного зростання збільшення ціни нафти, тільки якщо її приріст не менший аніж на 5—10 доларів зумовлений війною в Іраку.
Водночас гроші, витрачені на війну, могли б піти на що-небудь інше. Ми вважаємо, що якби частина цих грошей пішла на внутрішні інвестиції, такі як будівництво доріг, розвиток шкіл, проведення наукових досліджень, американська економіка отримала б більш сильний стимул у короткостроковій перспективі, а в довгостроковій перспективі це дало б поштовху для її зростання.
Існує безліч інших витрат. Деякі з них потенційно великі, хоч оцінити їх досить проблематично. Наприклад, кожний рік американці віддають як «альтернативну цінність» близько 300 мільярдів доларів на підтримку збройних сил у стані постійної бойової готовності — здатності вести бойові дії у будь- якій точці земної кулі. Те, що американці готові платити такі гроші, говорить про те, що «альтернативна цінність» перевищує витрати. Але тепер не доводиться сумніватися в тому, що «альтернативна цінність» значно знизилася та залишиться на такому рівні протягом наступних кількох років.
Коротше кажучи, навіть наші помірні оцінки можуть істотно зменшувати повну вартість американської кампанії в Іраку. До того ж, ми не беремо для розрахунку вартість величезних людських жертв і руйнування в самому Іраку.
Ми не намагаємося дати відповідь на запитання, чи свiдомо американці помилялися відносно витрат на війну чи ж економічний прорахунок адміністрації Буша пояснюється некомпетентністю, на чому вона наполягала у випадку зі зброєю масового знищення.
Ми також не намагаємося довести, що існували більш ефективні способи ведення війни. Нещодавні свідчення того, що кількість поранених і загиблих могла бути набагато меншою, якби військовослужбовцям надали надійнішу екіпіровку, показують, як короткострокова бережливість може призвести до довгострокових витрат. Безумовно, коли йдеться про вибір між належною екіпіровкою солдат і датою початку бойових дій, як у цьому випадку, невідповідна підготовка ще менш виправдана.
Але подібні роздуми, схоже, мало хвилюють адміністрацію Буша. Детальний аналіз економічної ефективності значних проектів уже понад півстоліття є стандартною практикою в міністерстві оборони та в усьому уряді. Війна в Іраку задумувалася як грандіозний «проект», однак тепер стало очевидним, що вигоди від її ведення виявилися підрахованими невірно, а аналіз її витрат фактично не проводився.
Не можливо не поставити наступного запитання: чи не було інших способів вкладення хоч би частини від одного-двох трильйонів доларів, ви трачених на війну, які б ефективнiше підвищили рівень безпеки, збільшили добробут народу й допомогли в розвитку демократії?
Джозеф СТІГЛІЦ — лауреат Нобелівської премії з економіки, професор економіки Колумбійського університету, в минулому обіймав посади голови Ради економічних консультантів при президентові Клінтоні та старшого економіста і старшого віце-президента Світового банку.
