Україна після революції: кохання замість цукру

Місце для стоянки автомобіля було вибране невдало. Безбожно дорогий BMW M6 так просторо розмістився на вузькій вуличці в центрі Києва, що іншим авто доводилося об’їжджати його по тротуару. Можна подумати, що це справа дорожньої поліції, але ж ні. Невсипуще око закону виявилося короткозорим. І смішно було б думати, що вся справа лише в тому панові, який вийшов із цієї шикарної машини. А був це Андрій Ющенко, син українського Президента та героя революції.

ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ

Порушення правил 19 річним нащадком політика перетворилося на скандал національного масштабу — із серйозними підозрами, розлюченою громадськістю та розсердженим Президентом. Скандал із парковкою автомобіля символічний і відображає всю суперечність і всі ті контрасти, які можна виявити в Україні сьогодні, — через вісім місяців після мирної революції листопада 2004 року.

З одного боку, гірке, але неспростовне розуміння, що багато помаранчевих революціонерів боролися зі старим режимом насамперед, щоб зайняти містечко біля державної годівниці. Про багатьох колишніх соратників і фінансистів Ющенка кажуть, що вони перетворюють свої нові пости в уряді на гроші.

Що звучить абстрактно, має конкретні наслідки. Галина Іванівна в листопаді ще стояла на київському майдані Незалежності та кричала «Ющенко!», наскільки їй дозволяли її розхитані вставні щелепи. Зараз ця пенсіонерка, зігнувшись у три погибелі від старості, стоїть за п’ять хвилин від цього місця з лотком сигарет на Бессарабському ринку і скаржиться: ціни на цукор різко виросли, і саме в сезон консервування, коли зараз треба забезпечувати себе на всю зиму варенням. Винуватці сидять в уряді: «Вони наживаються, а ми, старі, наче дійні корови», — шамкаючи, бурчить пенсіонерка.

Побутують чутки, що добре заробляє на високих цінах на цукор саме король кондитерських товарів і цукрової промисловості Петро Порошенко. Підприємець, який, судячи з фігури, не цурається власної продукції, заслужив минулого року прізвисько «грошовий мішок революції». Сьогодні він — секретар Ради національної безпеки й оборони та один із найважливіших політиків нової України. Тому абсолютно логічно, що народні обранці в парламенті дуже буквально сприйняли обов’язок піклуватися, принаймні, про здорові зуби народу, захистивши його від дешевого імпортного цукру, а виробників вітчизняного — від зниження прибутку.

ПРИЄМНІ ДРІБНИЦІ

Тому недивно, що вимушений жити на зменшеному цукровому раціоні, простий українець заздрить солодкому життю сина Президента з його BMW за 130000 євро, тим паче, що цей отрок дозволяє собі ще й інші приємні дрібниці, наприклад, ще один шикарний німецький автомобіль із емблемою у вигляді зірки, або регулярне відвідування найдорожчих ресторанів міста, де лише чайові в багато разів перевищують середню заробітну плату в країні. Існують ще злорадніші чутки про інтимніші речі, говорити про які тут досить незручно.

Можна було б зробити висновок, що це те саме болото, що й до революції. Але він виявився б дуже поспішним. Розпещені синочки президентів та бійці з цукром і маслом в уряді — не лише український феномен. Принаймні, новим явищем на Україні після революції стала можливість відкрито говорити та повідомляти в засобах масової інформації про скандали й помилки.

Коли нещодавно в Москві син міністра оборони Сергія Іванова, перевищивши швидкість, збив на смерть у самому центрі жінку, то лише пара непокірних газет, яких ніхто майже не читає, повідомили про цю смертельну гонку. Такі ж справи були, коли процес проти сина міністра в цій справі був беззвучно припинений. Таким самим табу є в Москві і той факт, що другий син Іванова в 24 роки є віце-директором «Газпромбанку», контрольованого державою.

ДЕРЖАВНИЙ РОЗБІЙ

Керовані російські ЗМІ вміло використовують скандали в Києві, щоб створити враження, наче після перемоги демократії в українців справи йдуть так само, як і в римлян після вторгнення гунів, тоді як Росія є втіленням правопорядку та стабільності. Підступна тактика. У Москві цензура перешкоджає провідним ЗМІ публікувати матеріали про постійні скандали та безмежну корупцію, а одночасно, на перший (телевізійний) погляд, у країні панує порядок. Водночас нова відвертість в Україні дозволяє навіть найменшим скандалам ставати предметом дискусій.

Нещодавно Ющенко, наприклад, розпустив ненависну народу дорожню поліцію. В Україні вона, як і понині в Росії, займалася з благословення держави поборами, мов розбійники з великої дороги. Але державне телебачення Москви піднесло цей крок, який українське населення вітало, як трагедію для Старого Світу та скочування до хаосу й анархії.

Бійку в Раді, українському парламенті, жертвами якої стали чимало мікрофонів і піджаків та яка могла б зробити честь будь-якому хоч трохи солідному народному гулянню в Баварії, російське телебачення передавало з насолодою. Але якщо ж подивитися на те політично кастроване та цілком мляве животіння російського парламенту (де, за словами його голови, не місце для політичних дискусій), то будь-кого в Москві охопить заздрість до Києва, адже там у народному представництві ще бувають суперечки. І цілком можна пробачити, що часом при цьому використовують кулаки, адже свідчить приказка: «Краще народне гуляння, ніж Народна палата».

КОХАЙМОСЯ!

Якщо політики в Росії, як правило, вважають нижче своєї гідності навіть допускати критичні запитання, Ющенко після закидів на адресу його старшого сина таки відповідав. Із його відповіді виходило, що шикарний автомобіль не належить його синові, а він «орендує його за гроші, і коштів для цього має достатньо». У Ющенка-молодшого є своє підприємство, і він працює в консалтинговій фірмі. Як повідомив Президент, його син — богобоязливий і законослухняний. На відміну від журналіста, який спровокував увесь цей скандал своїми статтями, і якого Президент назвав «кілером найнятим».

Але сказав це, звісно, марно. Та здійснити помилку може лише той, хто достатньо відкритий, щоб сприймати критику. Ніхто не чекав, що після революції одномоментно з апаратників і колишніх комсомольців вийдуть зразкові демократи. І тому те, що здається зараз недоліками, і є справжніми успіхами революції: саме той факт, що зараз про скандали принаймні повідомляють. Що корупцію та свавілля чиновників не вважають тут, як у Москві, звичайним явищем, із приводу якого майже ніхто вже не обурюється. Зараз справа за Ющенком, він повинен приборкати апетити своїх апаратників і запобігти рецидивам недемократичної поведінки. Чи вдасться йому це, поки що невідомо.

Дедалі помітніше, що людям уривається терпець. І тому недивно, що помаранчеві революціонери хочуть трохи підсолодити життя своєму обуреному цукровою кризою народу. На всіх вулицях Києва висять плакати, що нарікають на скорочення населення. «Нас має бути 52 мільйони!», — промовляє блідо-фіолетовий напис. Або: «Країні потрібні космонавти!». А внизу великими літерами написаний недвозначно двозначний заклик до дій: «Кохаймося!»