Татарський гамбіт

Лавина кадрових чисток у лавах українських топ-менеджерів дивним чином обійшла галузь нафтопереробки — тут на ключових посадах залишилися колишні особи. В обмін на поблажливість Кабміну старі кадри демонструють покірність новій владі. Але плата за збереження статус-кво може виявитися надто великою: під управлінням старого менеджменту Україна щодня стає ближчою до втрати залишків державних активів у нафтопереробній галузі.

Приватизація українських НПЗ, які славилися своїми надприбутками, позбавила український уряд головних важелів впливу на ринок нафтопродуктів. І сьогодні всі ми це відчуваємо, заглядаючи в цінники АЗС. В Україні діє шість нафтопереробних заводів (НПЗ), але контрольного пакету акцій у держави не залишилося в жодному з них. Блокуючі пакети є на Кременчуцькому («Укртатнафта») і Дрогобицькому (НПК «Галичина») заводах, але схоже, що нова українська влада може втратити й цю власність. Перший у черзі — найбільший в Україні Кременчуцький НПЗ. Його «повзучий відхід» уже ініційовано, підтримано урядом, і тепер втрата держконтролю над підприємством — питання часу.

Деклароване новою владою кадрове оновлення в нафтопереробній галузі відбувається досить незвичайним чином. Голову НАК «Нафтогаз України» Юрія Бойко звільнено зі скандалом. До нього у нової влади виявилося достатньо претензій — тиждень тому Юлія Тимошенко звинуватила його у масштабних зловживаннях та ініціювала перевірку діяльності відомства за останні роки. Пригадали йому й купівлю нафти у посередників, і реекспорт газу на Захід. Бойко цей випад сприйняв як оголошення війни і розвернув кампанію у відповідь проти Тимошенко. «Улюблений менеджер Кучми» заявив, що всі претензії на його адресу безпідставні, а справжнім зловмисником є прем’єр- міністр. «Юлія Тимошенко очолювала свого часу корпорацію ЄЕСУ, яка й на сьогодні має заборгованість перед російськими державними структурами на суму понад 400 млн. доларів. Звичайно, їй можна жити з боргами. А під моїм керівництвом НАК «Нафтогаз» якраз погасив усі борги перед російськими структурами», — заявив Юрій Бойко. Для більшої ваги екс-голова НАК, нафтовий менеджер задекларував свою опозиційність, і заявив, що всі перевірки НАК, ініційовані Кабміном, є рекомендованим політичним переслідуванням. Сьогодні його конфлікт iз Тимошенко сягнув такої напруги, що експерти не виключають: Бойко може повторити долю Колесникова. «Якщо Бойко не зупиниться, уряд перейде до бойових дій. А якщо добре захотіти, можна знайти проколи і білі плями у фінансовій звітності будь-якої держмонополії, тим більше в «Нафтогазі», де таких порушень більш ніж достатньо», — вважає директор Центру глобальних стратегій Вадим Карасьов.

На фоні гострої публічної боротьби влади з колишнім головою НАК подив викликає той факт, що фактично Юрій Бойко зберіг контроль над нафтопереробною галуззю — хвиля звільнень поки торкнулася далеко не всіх його людей у НАК. А головне, на своїй колишній посаді залишився протеже Бойка, голова правління АТ «Укртатнафта» Сергій Глушко. Цей топ-менеджер прийшов у нафтову галузь у 2004 році з Фонду держмайна України, звідки його звільнили після скандалу з додемісією акцій Інгулецького ГЗК (тоді Україна втратила 12% акцій стратегічного підприємства). Характерно, що цей факт не зашкодив Юрію Бойку знайти для Глушка місце в дочірній структурі «Нафтогазу» «Укргазвидобутку». Говорять, що зараз Глушко навіть планує увійти до партії Юрія Бойка, одночасно показуючи свою лояльність до нової української влади ударними реляціями про поставки палива аграріям за пільговими цінами.

Очевидно, що чиновник iз таким сумнівним минулим для нього є ідеальною кандидатурою для Кабміну. Тим більше, що його менеджерську діяльність важко назвати успішною. Достатньо сказати, що в березні 2005 року на Кременчуцький НПЗ, куди приходить в основному татарська нафта, її було поставлено на 14,6% менше, ніж у лютому, та й за перший квартал загалом на завод надійшло вуглеводневої сировини на 21,8% менше, ніж за той самий період минулого року. Видається дивним, що прем’єр- міністр Юлія Тимошенко погодилася залишити Сергія Глушка на чолі «Укртатнафти». Більш того, під час квітневого візиту до Києва в.о. прем’єр-міністра Татарстану Рустама Мінніханова саме прем’єр ухвалила рішення залишити колишнього керівника компанії.

Джерела в уряді стверджують, що таке рішення прем’єр прийняла під тиском. Незадовго до візиту Мінніханова віце- прем’єр Татарстану Равіль Муратов, який є також головою наглядової ради «Укртатнафти», особисто телефонував особам, вхожим до Тимошенко, і від імені президента Татарстану Мінтімера Шаймієва просив вплинути на неї з тим, щоб нинішній керівник «Укртатнафти» всидів в своєму кріслі. Щоправда, посилання на особисту вказівку Шаймієва викликає сумнів, оскільки президент Татарстану на даний момент знаходиться у відпустці. Експерти вказують, що Шаймієв міг взагалі нічого не знати про такі переговори. «Равіль Фатихович не впевнений, що може зберегти за собою крісло першого віце-прем’єра (зараз він тимчасово виведений у статус «в.о.»), от і веде перехресні переговори на різних рівнях, прикриваючись ім’ям Шаймієва», — свідчить заступник директора Інституту суспільних відносин Наїль Саїпов.

Схоже, Равіль Муратов діє не стільки на благо Татарстану, скільки в інтересах Юрія Бойка. У вересні минулого року Муратов не заперечував передачі державного пакету (43,054% акцій) «Укртатнафти» до статутного фонду вертикально інтегрованої нафтової компанії на базі НАК «Нафтогаз України». Цей проект Юрія Бойка нинішня голова Фонду держмайна, а тоді народний депутат Валентина Семенюк назвала «тіньовою приватизацією» «Укртатнафти», а пізніше група народних депутатів оспорила президентський указ про створення ВІНК у Конституційному суді.

Але саме тоді наглядова рада під керівництвом Равіля Муратова призначила новим головою правління компанії Сергія Глушка. За безпосереднього сприяння першого віце-прем’єра Татарстану Глушко відразу ж отримав повний контроль над реєстром акціонерів компанії та її фінансовими потоками, проти чого, до речі, заперечували інші представники Татарстану, зокрема, голова «Татнафти» Шафагат Тахаутдінов. Можливо, саме з цим і пов’язано скорочення нафтових потоків, що прямують до Кременчука. Адже контроль над фінансовими потоками «Укртатнафти» Сергій Глушко, а через нього і Юрій Бойко, зберігають і дотепер.

А от Равіль Муратов продовжує лобіювати контракт про реконструкцію Кременчуцького НПЗ між ЗАТ «Укртатнафта», НАК «Нафтогаз України» і LG International, який у січні 2005 року було підписано за участю Юрія Бойка. Кредитувати проект планує корейський банк, причому як застава для забезпечення кредитного договору підуть модернізовані потужності. За допомогою такої нехитрої схеми НПЗ після реконструкції може опинитися під контролем корейської компанії. Звичайно, контракт привернув до себе увагу і навіть став об’єктом депутатського запиту до Генеральної прокуратури України. У результаті дослідження контракту стало частиною глобальної перевірки фінансово-господарської діяльності НАК «Нафтогаз України», яку було розпочато 12 березня ц.р. за розпорядженням Кабінету Міністрів. Однак те, що колишній менеджмент «Укртатнафти» зберігає свої позиції, дає привід побоюватися, що поступливість українського уряду в кадрових питаннях може призвести до фінансових втрат для бюджету і, зрештою, до втрати контролю над державною власністю.