«Стрижень» у небезпеці!
У «Дні» №50 за 23 березня цього року було опубліковано лист професорів Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Миколи Мчедлова-Петросяна та Юрія Чернецького, в якому вони виклали свої погляди на конфлікт між частиною професорсько-викладацького складу та ректором університету, який вилився у відкритий «лист двадцяти» до міністра освіти і науки. Сьогодні свою думку про конфлікт висловлює наш постійний читач, докторант ХНУ Євген Зарудний.
Пам’ятаю, як мене перестав поважати начальник цеху. Я наполегливо «штовхав рацуху»: не обмежився преміальною десяткою, а вимагав впровадити рацпропозицію на моєму робочому місці, бігав парткомами і, розмахуючи затиснутою в руці «Правдою», вигукував революційно-перебудовні лозунги про прискорення. За що був швидко розчавлений начальником, до якого, нарешті, дійшло: «Та ти просто хочеш більше заробляти! Не свідомий ти пролетар, а шкура!» Я почав було говорити про зацікавленість і таке інше в дусі буржуазного політеконома Адама Сміта, але, бачачи перед собою сповнене праведного гніву начальницьке втілення комуністичної моралі, швидко скис і побрів перевиконувати на 20% змінно-добове завдання, при цьому маючи на увазі не благополуччя соціалістичної Батьківщини, а двадцятипроцентне збільшення свого добового відрядного заробітку.
Сьогодні за схожою причиною втратили повагу свого начальника двадцять професорів Харківського університету. Підписуючи відкритий лист, вони думали не про «духовний стрижень нашого життя» (так про університет висловилися два професори, які написали до «Дня»), а переслідували свої особисті меркантильні цілі. Відповідно до характеру зазначених цілей наш ректор розділив «підписантів» на три категорії: 1) скривджені (хтось не став завідуючим кафедри); 2) які бажають отримати доступ до фінансових ресурсів; 3) які прагнуть «покерувати». Тому «... я їх просто перестав поважати, — резюмував Віль Бакіров. — Автори листа вийшли за рамки моралі, чим викликали у мене глибоке презирство та розчарування».
Але хто доведе, що мотиви професорів, які стали на захист ректора, ідеальні й етичні, а не прагматичні (тим більше, що сам підзахисний зізнався в особливому прагматизмі свого рішення виступити довіреною особою кандидата в президенти, який програв)? Мені здається, за високими словами про «духовний стрижень» ховається природне бажання докторів М. Мчедлова-Петросяна, Ю. Чернецького та інших і далі завідувати своїми кафедрами, зберегти доступ до фінансових ресурсів і «керувати», «керувати», «керувати».
Не бачу в цьому нічого поганого. Як і в бажанні «підписантів» зайняти давно насиджені іншими місця. І якщо вся справа, як запевняє ректор, у дріб’язковій образі та незадоволених амбіціях двох десятків професорів, може, — щоб не зламався «стрижень» (і не постраждала національна безпека України, про що абсолютно серйозно попереджають хімік Мчедлов- Петросян і соціолог Чернецький) — університетській владі потрібно дещо потіснитися біля керма? Запропонувати посаду, підвищити оклад, видати премію. Спробувати елементарно домовитися, зігравши на людській слабкості.
Однак, якщо раптом виявиться, що члена-кореспондента Б. не цікавить висока посада, а професора Ш. — солідна премія, то це означатиме: справа зовсім не в особистих образах і не у відсутності доступу до фінансових ресурсів. А в чомусь іншому — ідеальному й етичному.
