Лінія життя хірурга Мішалова
Для людей хірургія часто є і легендою, і надією — іноді останньою, майже чудом. Досить пригадати хірургічного генія середньовіччя Амбруаза Паре, який із миттєвого натхнення, прямо на полі бою, за допомогою ковальських щипців витяг уламок списа з очної ямки пораненого у лицарській сутичці герцога Гіза і цим урятував його; вихованця Московського університету Пирогова, який знайшов кулю в лабіринті суглоба у Гарібальді, і харків’янина Подреза, який вперше успішно зашив рану на серці...
МЕДИЧНІ ГЕНИ
Але час висуває перед цією сферою медицини все нові вимоги, і в цілій смузі ситуацій вона стає переможним суперником традиційних терапевтичних методів. Зрозуміло, вирішують не тільки оперативна витонченість, працьовитість, досвід, відповідальність. Саме в хірургію спрямований потік новітньої діагностичної та лікувальної апаратури. Значить і втручання стають міні-інвазивними, інакше кажучи, мінімально ушкоджують. Нерідко хірург маніпулює, вдивляючись в екран монітора. Зазначу, що це не просто загальні міркування про якийсь ідеальний медичний заклад, скажімо, академічний чи відомчий, а про звичайний, доступний багатопрофільний хірургічний комплекс у складі центральної міської клінічної лікарні, який є базою кафедри госпітальної хірургії №2 із курсом грудної та судинної хірургії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця. Керівник і засновник кафедри — заслужений лікар України, професор Володимир Мішалов.
Звичайно ж, хірургічні гени у нього, як кажуть, у крові. Мішалов — внучатий племінник знаменитих віртуозів у цій сфері, одного з медичних титанів у час Сталінградської битви Михайла Коломійченка і талановитого отоларинголога лауреата Ленінської премії Олексія Коломійченка, дід Володимира Григоровича — їхній рідний брат. Але це як передумова. Михайло Ісидорович Коломійченко пішов із життя в 1973 році, коли майбутньому послідовнику, тоді першокурснику Київського медичного інституту, який працює нині в тій же лікарні, виповнилося вісімнадцять.
— У мене чудові вчителі, — розповідає Мішалов. — Це, передусім, Юрій Миколайович Мохнюк, талановитий хірург, високоосвічена людина і, що мене завжди надихало, справжній інтелігент, в якому поєдналися зворушлива душевна витонченість і чемність. Саме він замінив Михайла Ісидоровича Коломійченка на посаді завідувача кафедри загальної хірургії, і саме в цей період загальна хірургія знайшла тут і нові риси. Мохнюк належав до найближчих учнів Миколи Михайловича Амосова, його докторська дисертація була присвячена хірургічному лікуванню аортальних стенозів. Так у колі його захоплень я, спочатку умоглядно, торкнувся і кардіохірургії. Ще не знаючи, що в майбутньому ми станемо родичами з Миколою Михайловичем: зі студентських часів Катерина Миколаївна Амосова і я багато років йдемо по дорозі життя разом, а зараз я єдиний чоловік і опора в домі.
Потім була школа Макара Петровича Черенька, символа сумлінності в хірургії, майстра в кількох її сферах, зокрема, в хірургії щитовидної залози, доблесного фронтовика, кавалера ордена Слави 2 і 3 ступеня.
«У ШАЛІМОВА НАВІТЬ ОБСТАНОВКА «ВЧИЛА»
— Потрапивши до Олександра Олексійовича Шалімова, в його інститут клінічної та експериментальної хірургії, я зіткнувся з новітніми хірургічними технологіями. Олександр Олексійович нікого спеціально не навчав. Вчили обстановка, вимогливість, шалімовський рівень. Відбір був жорсткий, однак об’єктивним, абсолютним і єдиним критерієм був професіоналізм. Освоївши багато, я увійшов тут, зокрема, в хірургію серця як у повсякденну роботу. Серед натхненників на практичній ниві не можна не назвати професорів Шалімовського інституту, які стали моїми друзями, — Миколу Федоровича Дрюка і Юрія Олександровича Фурманова. Один із засновників мікросудинних методик як платформи пластичної та реконструктивної хірургії, лауреат Державної премії СРСР Микола Дрюк, у клініці якого я працював, відразу ж і назавжди захопив мене можливостями таких протиборств. А Юрій Фурманов, нещодавно удостоєний Державної премії України за розробку і впровадження хірургічного електрозварювання, багаторічний керівник експериментального відділу інституту, простяг мені руку й тут. У його спеціальній операційній я міг експериментувати. Скажімо, одну з передумов запобіганню тромбоемболії легеневої артерії шляхом встановлення спеціального мікросита, при певних показниках, у магістральній судині я відпрацював в експерименті. А застосування нового методу в клінічних умовах, нарівні з дослідженнями колег, увінчалося в 2000 році присудженням Державної премії України в галузі науки і техніки. Але перед цим, в 1997 році, я захистив докторську дисертацію на тему «Хірургічне лікування ішемічної хвороби серця в поєднанні з атеросклеротичним ураженням інших судинних басейнів».
— Набувши авторитету і стійкого становища в нинішньому Інституті хірургії та трансплантології АМН України, ви, по суті, йдете в невідомість — очолюєте кафедру, якої в клінічних обрисах ще немає. Чому?
— Якщо бути абсолютно відвертим, це прагнення максимально результативно працювати на кількох векторах сучасної хірургії та знайти належне застосування педагогічним схильностям і переконанням. Я вдячний у цьому плані ректору Національного медичного університету тих років, академіку Євгену Гнатовичу Гончаруку, який повірив у мене. Надзвичайно важливо, що і нинішнє керівництво університету підтримує розвиток кафедри.
А що стосується клініки, яка має у своєму розпорядженні сьогодні кілька спеціалізованих відділень сумарною потужністю в 110 ліжок, її як такої ще не було. Хірургічний корпус Жовтневої лікарні знаходився на капітальному ремонті. Однак Валерій Григорович Бідний, заступник мера міста з медичних і соціальних питань і, до речі, прекрасно оперуючий хірург-уролог відразу ж зрозумів: столичній охороні здоров’я, як повітря, потрібен міський хірургічний центр, який відповідає стандартам світової хірургії. Тому в оновленому корпусі нам відведено площі на трьох поверхах. І вже з 2000 року клініка почала працювати з наростаючою потужністю і розмахом. Ми проводимо приблизно 4500 різноманітних операцій протягом року, з них 1600 рентгенохірургічних.
«ХІРУРГ-ТЕОРЕТИК — НОНСЕНС»
— На ста десяти ліжках це, мабуть, рекордні результати. Можна сказати, що клініка і кафедра втілили пріоритетний принцип охорони здоров’я, реанімований нинішнім міністром Миколою Поліщуком: сконцентрувати матеріально-технічний і кадровий потенціал на пацієнтові, а не на ліжку. А які клінічні напрями?
— Їх кілька: хірургія серця в її сучасних можливостях, реконструктивна судинна хірургія, пластична хірургія в дуже широкому масштабі, традиційна абдомінальна хірургія, але з переважанням лапароскопічних методик, а з недавнього часу й онкохірургія. Відділення очолюють перспективні фахівці. Так, діапазон Василя Храпача я б визначив як унікальний — від пластичної реконструкції обличчя з використанням принципово нових способів оперування і комп’ютерних розрахунків можливих контурів та моделювання штучного пупка до ліпоскульптури й навіть зміни статі. Ендоваскулярний хірург Леонід Ткачук врятував безліч сердець із загрозою інфаркту. Клінікою освоєно й успішно застосовується весь діапазон ендоваскулярних реконструкцій із застосуванням стентирування, включаючи й патологію судин мозку. Імплантація сучасних кардіостимуляторів позбавила сотні хворих від аритмії. Систематично проводяться й операції на відкритому серці, відтворення аортокоронарних шунтів, зазвичай із використанням апарату штучного кровообігу. Це сфера Олександра Осадчого і його помічників. Гарних результатів у багатьох судинних реконструкціях досягає Віктор Черняк. Нарешті, у нас із недавнього часу працює і хірург-онколог високого класу Валерій Валецький. За новими методиками, з максимальним запобіганням метастазуванню, оперуються хворі на пухлину молочної залози, кишечника, пухлин інших локалізацій. Ми не конкуруємо тут з онкозакладами, однак якщо діагноз поставлено в нашій клініці, стараємося тут же і лікувати, і виліковувати хворих. Найсучасніша апаратура дозволяє з більшими, ніж раніше, гарантіями, оперувати при пухлинах печінки. Хіміопрепарати, а при показаннях й антибіотики, доставляються по судинах на феромагнітних носіях. Нещодавно створено радіохірургічне відділення на шість ліжок. На черзі оснащення клініки сучасним апаратом «Кріоелектроніка», що відкриє шлях для використання надхолодових скальпелів. Доречно підкреслити, що це не допомога в приватній дорогій клініці, а галузь бюджетної охорони здоров’я, таким чином клініка залишається загальнодоступною.
— Але ви нічого не сказали про свій власний клінічний досвід.
— Я постійно оперую в усіх вказаних практичних площинах клініки, інакше й бути не може, хірург-теоретик, погодьтеся, — нонсенс. Протягом року виконую понад 400 операцій, нерідко дуже складних, і стаю до операційного стола практично щодня. Хірургія, без перебільшення, висока пристрасть. І тут я використовую принципи Миколи Михайловича Амосова. Ні, жодних прямих «керівних порад» він ніколи нам не давав, але його думка, його моральне і разом із тим прагматичне розуміння необхідності тих чи інших рішень збігається з моїм розумінням покликання.
— В останньому номері журналу «Серце і судини» опубліковано вашу статтю в співавторстві з хірургом В. Селюком «Сучасні підходи до діагностики та лікування аневризм черевної частини аорти». Відомо, що це надто складні операції зі встановленням спеціальних стентів у просвіті судини великого калібру. Прогноз таких аневризм був довгі роки несприятливим, смертність навіть при операціях досягала великих цифр. У вашій клініці вона знизилася до 1,1%, відповідаючи найкращим результатам клініки судинної хірургії Віденського університету. І все ж, кожна операція — ризик...
— Ми абсолютно свідомо беремо ризик на себе, оскільки, по суті, вже зараз виконуємо місію міського інституту хірургії. Згадуються слова Михайла Булгакова, які, до речі, вивчалися і в цих лікарняних стінах: «І цього врятувати. І цього. Всіх». Ось так ми і прагнемо діяти. Надзвичайно важливо, що кафедра і клініка працюють у складі великої лікарні, де є фахівці всіх профілів і проводяться будь-які нагальні консультації. Що стосується необхідної діагностичної апаратури, крім довершеного оснащення клініки приладами, використовуються і загальнолікарняні установки, і це найбільш раціональний підхід. Звернуся, зокрема, до згаданої проблеми лікування аневризм черевної частини аорти. Крім ультразвукового сканування, новим інформативним методом діагностики є комп’ютерна томографія. Вона дозволяє бачити структуру аневризми, залучає в процес судинні гілки. І тут допомагає наявний у лікарні найсучасніший комп’ютерний томограф.
Взагалі-то перед нами один із найскладніших видів серцево-судинної патології, особливо в похилому віці. Після сімдесяти років частота таких аневризм досягає серед чоловіків 12%. Клінічна симптоматика грізна. Що ж, щоразу йдеться про великотрудну для хірургів операцію. Але є закон медицини: найнебезпечніший хірург той, який боїться «надекзаменів». Зрозуміло, подібні операції пов’язані з найскладнішою хірургічною технікою. А це і є «золоте правило» в нашій спеціальності: вчитися її технологіям вдень і вночі й робити, що повинен.
«СУСПІЛЬСТВУ — ГІДНУ МЕДИЦИНУ, ЛІКАРЯМ — ЗАХИСТ...»
— Відверто кажучи, наша клініка за своєю кваліфікацією і можливостям поки що швидше виняток, ніж норма. Хоча хворих, які потребують допомоги такого рівня, безперечно, тисячі й тисячі. Отже, країні необхідна високопрофесійна регіональна хірургія. Рецепти, на мій погляд, такі: загальний економічний підйом із різким збільшенням державних асигнацій на медицину. Високоефективна спеціалізована допомога завжди буде дорогою. Поза страховою медициною справжнє прискорення неможливе. Заперечень немає, суспільство має, нарешті, знайти гідну медицину. Однак і хірург повинен бути захищений — юридично, фінансово, морально, етично. І ще одне: ургентне хірургічне лікування із застосуванням складних методик — часто-густо вимушена рятівна трапеція. Ми іноді простоюємо по дванадцять-чотирнадцять годин біля операційного стола через те, що в соціумі майже зникло таке поняття, як здоровий спосіб життя, грамотна профілактика захворювань.
— У колі ваших обов’язків — посада проректора медичного університету з лікувальної роботи. Як устигаєте?
— Практична участь у вирішенні ключових моментів діяльності всіх клінічних кафедр дає реальне відчуття прогалин у роботі нашої клініки, а значить ініціювання нових ідей. Щоб вдивлятися, нехай це звучить парадоксально, і в двадцять друге сторіччя.
Життєвий марафон, вибраний Володимиром Мішаловим, не дозволяє жодних тайм-аутів, адже попереду найскладніші дистанції. Здається, зовсім недавно юний лікар із благословенної Черкащини отримав диплом із відзнакою. І ось 26 березня, Володимиру Григоровичу виповнюється п’ятдесят...
