Про Людину та Державу
У щоденній суєті, оточені безліччю справ, ми не завжди можемо дозволити собі замислюватися над глобальними проблемами людства. Треба годувати сім’ю, заробляти гроші, штопати шкарпетки, перевіряти уроки в дітей тощо.
А система відносин осіб, суспільств, держав, міждержавних структур начебто існує сама по собі, далека й неосяжна. Ми навіть не помічаємо, як опиняємося втягнутими в ту чи іншу круговерть подій, у ті чи інші рухи, а іноді й у чужу гру. Тому що саме Ми, особи, громадяни, кожен сам по собі вже є Всесвітом, без якого не існуватимуть політичні партії й рухи, не існуватиме держава, тому що вона не буде державою без НАС. Тобто Тебе, Мене, Тих, а також Інших. Це відчуття єдності й сили, яку породжує єднання людей, приходить дуже рідко, особливо в нас, в Україні, з нашою ментальністю, особливим сприйняттям Світу, толерантністю й любов’ю до всіх людей і всього живого. Можливо, тільки зрушення, що відбулися нині в Україні, Майдан, який вже стає історичним, показав, що Людина є пріоритетом. Від неї, тобто від нас з вами, залежить і суспільство, і Українська держава та її просування Світом.
У цій триєдності: Людина — Суспільство — Держава формується безпека нашого існування. І саме про це написала викладачка київських національних університетів імені Тараса Шевченка та «Києво-Могилянська академія», експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки Людмила Чекаленко у своїй книжці «Зовнішня політика й безпека України».
Автор веде читача за принципом поступовості: від усвідомлення прагнень Людини та необхідності захисту її прав і свобод, через суспільство, державу, до міжнародних структур. Без Людини немає сенсу існування держави, і це є найціннішим. Авторка переходить від розвитку етнічної злагоди в суспільстві до захисту українців за кордоном. Порівнює підходи різних держав до українського громадянина-трудівника за кордоном. Вивчає ставлення іноземних держав до своїх етнічних представників в Україні, які часто виступають необхідною ланкою, за якою вимірюється рівень розвитку демократичності держави. А низка країн відносно такої шкали — ставлення до представників своїх етносів — розбудовує двосторонні відносини, критерієм яких є повага до Людини. Саме в цій площині можна було б запозичити досвід сусідів із захисту своїх співвітчизників...
Читачеві буде цікаво познайомитися з широкою палітрою зовнішньополітичної діяльності Української держави, дізнатися про співпрацю зі стратегічними партнерами України, безпосередніми географічними сусідами та провідними країнами світу. Розплутати складні проблеми, що періодично виникають на шляху, що торується до порозуміння та міждержавної поваги; про роботу зовнішньополітичного відомства, яке розв’язує складні завдання і знаходить компроміси, дотримуючись сентенції: у нас немає нерозв’язних проблем, є проблеми нерозв’язані...
Книжка містить відповіді на питання щодо інтеграційних процесів: чому вони відбуваються і що це таке. Яка різниця між глобальними, регіональними і субрегіональними явищами, між універсальними й регіональними міждержавними структурами. Як Україна долає перепони на шляху до європейської інтеграції, як намагається здобути визнання Європейським Союзом і членства в Північноатлантичному альянсі; чому участь у цих структурах може гарантувати безпеку Україні та багато-багато іншого.
Особливу увагу приділено питанням інституалізації процесів простору Співдружності незалежних держав, появі та функціонуванню таких структур, як СНД, Євразійське економічне співробітництво, ГУУАМ, новому проекту Єдиного економічного простору та іншим. Йдеться і про здобутки, і про прорахунки, а також розмірковується про перспективи розвитку згаданих структур. Водночас висвітлюються форми й напрями діяльності України в європейських регіональних організаціях — ОБСЄ, Центральноєвропейській ініціативі, ЦЕФТА, єврорегіонах тощо. Наголошується також на важливості участі України в діяльності Організації Об’єднаних Націй.
Людмила Чекаленко не тільки інформує читача, вона з ним розмовляє, ділиться своїми сумнівами й роздумами. Авторку бентежать невирішені питання щодо захисту прав українських трудівників за кордоном, що є показником місця держави у світі; складні питання кордонів — визначальної ознаки державності; питання пострадянської спадщини, культурних та історичних надбань, більшість яких не вдається повернути; питання власності. Бентежать проблеми зростання зовнішнього державного боргу, скорочення обсягів товарообігу з партнерами, відсутності альтернативних джерел енергопостачання та багато іншого.
Серед гіпотетичних загроз розглядаються питання відсутності механізму захисту України від можливої ядерної загрози та інші, пов’язані з глобальними викликами безпеці (тероризм, наркоторгівля, торгівля людьми та зброєю).
Людмила Чекаленко, віддаючи належне концепції багатовекторності зовнішньої політики України першого десятиріччя її незалежності, а також балансуванню між двома полюсами сили (проамериканським і проросійським), пропонує оновлену схему концептуальних підходів у розв’язанні безпекових питань існування нашої держави. При цьому авторка підкреслює актуальність питань зовнішньополітичного вибору України, основних векторів зовнішньої політики, визначення її стратегічних партнерів. Особливу увагу звертає на значення для нашої держави в реалізації її перспективних завдань зовнішньополітичного порядку відносин на європейському напрямі.
Особливий інтерес являє порушене авторкою питання щодо проблеми ефективності міжнародного механізму захисту. В українському варіанті — надання гарантій ядерними державами. При цьому зазначимо, що згадані положення щодо ваги гарантій як складових захисту від ядерного нападу або загрози застосування сили потребують подальшого пророблення й затвердження на найвищому рівні, оскільки, як показала практика, ці гарантії є вразливими через свою неясність відносно рівня ескалації конфлікту, після якого держава, що надала гарантії, зможе втрутитися в конфлікт.
Цікаві міркування авторки про еволюцію поняття «державний суверенітет», який поступово втрачає захисні функції своєрідного табу від зазіхань і перетворюється на універсальний символ колишньої недоторканності. Підставою для такого твердження стали події, що відбувалися навколо кордонів нашої держави. Практика міжнародного спілкування свідчить, що помилки десятирічної давнини даються взнаки й сьогодні.
Імпонуватиме читачеві також глибоке знання авторкою не тільки подій, що відбулися, а й самого процесу формування і прийняття зовнішньополітичних рішень. Українській політиці кінця минулого десятиліття була притаманна багатовекторність, тобто активна діяльність на багатьох напрямах співпраці зі світом. Початок нового тисячоліття, геополітичні світові зміни внесли свої корективи у зовнішньополітичні уподобання нашої держави. Україна визначається із стратегічними партнерами, серед яких Росія, США, Польща є головними. Таким чином, позиції України поступово трансформуються, еволюціонуючи від початкових форм спілкування з новими суб’єктами міжнародного права до утворення регіональних і субрегіональних формувань з перспективами виходу на європейський простір і безпосереднього впливу на побудову системи регіональної безпеки.
Замість резюме наведемо висновок з книжки: «В Україні не може бути інших інтересів, крім українських. В українських інтересах у цій площині серед державних пріоритетів першорядними мають бути незалежність, суверенність Української держави; досягнення високого рівня економічного розвитку, посідання відповідно високого місця в міжнародному поділі праці; гармонійний розвиток відносин з державами — географічними сусідами; надання пріоритетної уваги розвиткові відносин з провідними європейськими державами, важливості українсько-російського співробітництва, що визначено стратегічним; захист інтересів України, українських громадян і співвітчизників за кордоном».
Сьогодення висуває нові вимоги до зовнішньої політики України, яка має відповідати викликам новітнього часу, стати випереджальною і прогнозованою. Книжка дає підстави сподіватись, що так і буде.
