МIЙ ГОЛОС

Суспільство потребувало змін

Юрій ЛОГУШ , генеральний директор компанії «Крафт Фудз» в Україні та Молдові:

— Помаранчева революція не стала для мене несподіванкою. Вся наша історія, починаючи від приходу слов’ян на територію між Дніпром та Віслою, де вони диференціювалися та звідки поширилися на захід, південь, північ та схід, свідчить про те, що Україна завжди перебувала в полі зору чужих інтересів, тому люди жили в безперервній боротьбі за своє існування. А між тим орали землю, збирали врожай, народжували дітей... За ці століття відбулася селекція українців. Вони, досить терпеливі, миролюбні, толерантні за характером, повставали у часи свого найбільшого поневолення. Варто хоча б згадати рух під проводом Богдана Хмельницького, Гайдамаччину чи Коліївщину... У ХVIII столітті німецький філософ Йоганн Готфрід Гердер писав, що українці — «волелюбний, висококультурний, демократичний народ, нова Еллада в Європі».

Пригадую, коли я був студентом факультету політології Нью-Йоркського університету, в США проходили масові демонстрації проти війни у В’єтнамі. Якраз виросло нове покоління, яке не бачило сенсу в тому, щоб брати участь у чужій безперспективній війні, втрачаючи здоров’я, життя, спотворюючи душу. В той час політологи ставили запитання — коли, власне, настає час суспільної революції? Якщо люди, живучи за межею бідності, морально пригнічені? Ні. Тоді, коли починається економічне зростання. З одного боку, вони відчувають страх втратити те, що нещодавно набули, з другого — прагнуть більшого, чого не можуть досягнути за цих обставин. Так з’являються революційні передумови.

Громадяни України відчували, що подальший економічний розвиток під загрозою, оскільки держава здійснювала обмежуючий контроль за всіма процесами. Під загрозою опинилася й українська культура. Суспільство потребувало змін. Потрібен був тільки каталізатор. І ним стали вибори.

Європейці вражені миролюбною, навіть карнавальною помаранчевою революцією! Говорили, що вона їм відкрила Україну. А також нагадала про те, як можна мирно відстоювати демократію, адже вони вже давно забули, як виборювали демократичний лад.

Мабуть, найголовніше те, що помаранчева революція змінила свідомість українців. Ще кілька років тому ми були не готові так згуртовано відстоювати свою свободу. В сім’ї разом з дружиною пильно стежили за перебігом подій впродовж кількох останніх тижнів. Досі були пригнічені багатьма процесами, що відбувалися в Україні. Із року в рік проводимо літературний конкурс «Коронація слова», але ситуація довкола української книжки поліпшувалася досить повільно. У моменти занепаду духу нам здавалося, що недостатньо тих, хто вболіває за українську справу та підтримує її. І ось ми на майдані Незалежності зустрілися з людьми із Заходу, Сходу, Центру України та збагнули, що «нас багато і нас не подолати»!

З моменту проголошення незалежності України минає 14 йрік. За цей час виросло якісно нове покоління з усвідомленням, що воно може впливати на суспільні процеси.

Під час «революції на граніті» у 1990 році та помаранчевої революції створилися умови для фундаментальної зміни влади. У обох випадках це було масштабне явище, після якого українці виявили великий інтерес до своєї культури. Однак тоді люди повернулися у свої домівки, на робочі місця, довіривши політикам далі вершити свою долю. Згодом вони їх розчарували. Бо не можна цілковито довіряти владі. Інакше вона починає жити своїм життям, а не життям народу. «Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно», — як сказав лорд Актон, і в тому ми самі переконалися. Тому в демократії народ завжди повинен бути демосом, він має контролювати процеси, що відбуваються в суспільстві. Я дуже хочу, щоб цього разу українці не припустилися помилки.

Піду з Майдану, коли вважатиму за потрібне

Тарас ЛОГІНОВ , перший комендант наметового містечка:

— У «мирному» житті я — голова ради Молодіжної громадської організації «Клуб «Компас». Об 11-й годині ранку в понеділок, двадцять другого листопада, мені зателефонували хлопці та сказали, що треба допомогти поставити армійські намети. Так я опинився на майдані Незалежності. Цього ж дня ми організували в таборі першу кухню і потім спробували скоординувати харчування в містечку.

Із першого дня народного протесту ми зіткнулися з безліччю організаційних проблем. Головна — велика активність людей, якої ніхто не чекав. Буквально з понеділка відчувалася величезна підтримка киян. У цей час по телебаченню показували купи речей, продуктів у таборі. І це не тому, що ми такі неохайні, просто ми не встигали сортувати надходження. Тоді в нас було всього два великі намети (в одному грілася охорона, а в другій був штаб та продуктовий склад). Тоді ще не було нульового сектора (табору на Майдані зі складами). Ми якось намагалися організувати маленькі намети — заносили туди продукти, які можуть розмокнути та зіпсуватися під дощем і снігом. Пізніше ми почали координувати харчування в рамках усього табору. Потім наметове містечко розрослося до ЦУМу, і в п’ятницю мене призначили комендантом всього табору.

У суботу наметове містечко поділилося на дві частини — табори «Пори» та «Нашої України». Це сталося через складнощі в управлінні — до цього моменту в таборі було зареєстровано понад 15 тисяч чоловік — на Хрещатику стояли майже 500 наметів, у яких люди чергували позмінно. Пізніше ми створили табір комендатури — як координуючий центр. Через кілька днів, у зв’язку з реконструкцією, я знову став комендантом усього табору (з ширшими повноваженнями в «нижньому» таборі). Під мою відповідальність підпала вся господарська частина наметового містечка.

У перші дні люди приносили багато продуктів, але з кожним днем їх ставало дедалі менше. Стало зрозуміло, що ентузіазм гаснув. Табір переставав бути модною фішкою. Кияни втомилися від мітингів — вони вирішили, що треба працювати. Тому бабусі почали носити дедалі менше вареників, а в наші «скриньки» для пожертвувань купюри опускалися чимраз рідше. Після прийняття рішення Верховним Судом України всі «скриньки» в таборі давали вдесятеро менше, ніж одна — за перші дні. Грошей бракує, але жителі містечка тримаються.

Моя позиція стосовно акції протесту не змінилася з моменту її початку. Я — вільна людина й абсолютно усвідомлено прийшов сюди. Піду з Майдану, коли вважатиму за потрібне. Я — аполітична людина, але тут такий випадок, що всі повинні встати. Хтось із великих сказав: «Можна довго обманювати одну людину, можна один раз обдурити всіх, але не можна обманювати довго всіх». Ось і українці сиділи-сиділи та нарешті зрозуміли, що вони нація, а не якесь бидло. Якщо людина зробила свій вибір, то вона повинна боротися за нього.

У «Нашої України» було багато помилок, але було два вдалі рішення, які витягли ситуацію — це помаранчевий колір та наметове містечко. Завдяки цим компонентам Україна стала наймоднішою країною у світі. Мені телефонують друзі з Іспанії, Канади, запитують, чим допомогти. Після помаранчевої революції Україну почали поважати.