Честь і безчестя
Зараз усі ЗМІ пишуть і говорять про Україну, яка розкололася «на два табори», і про зіткнення в Україні геополітичних інтересів ЄС і Росії тощо. «Сформувалися два крайні полюси — Захід і Південний Схід» — констатують ЗМІ. Ні, не те, не так! В Україні сформувалися два інші полюси — честь і безчестя. І честь, і безчестя є і в Донбасі, і в Ужгороді. Й ці два полюси, цей вододіл проходить не по карті — він проходить через наш розум, через наші душі.
Колись Солженіцин вивів чітку і точну «формулу СРСР»: «Брехня як форма існування». Жаль, в останні роки ця формула застосовна і до України. Це продемонстрував процес у Верховному Суді.
«Ось, ось і ось докази фальсифікації», — говорила сторона опозиції. «Ми вимагаємо закрити процес, оскільки ЦВК не підсудний ВСУ», — заперечувала провладна сторона. «Ось свідчення втручання в сервер ЦВК, додайте його до справи», — говорила сторона опозиції. «Протестуємо, оскільки це не має юридичних наслідків», — парирувала провладна сторона. Вдумайтеся — ніхто з «провладного захисту» не говорив Суду: «Цього не було». Фактично говорилося: «Не спійманий — не злодій». Але з рівнем моралі «не спійманий — не злодій» можна претендувати на керівництво хіба що речовим ринком в обласному центрі; керувати ж за цим принципом великою європейською державою — категорично протипоказано!
Ті ж честь і ганьба зійшлися і в «геополітиці». Інакше як міг пан Володимир Рушайло, чудово знаючи про всі масштабні та системні порушення з відкріпними талонами, голосуванням на дому, зростанням кількості голосів після закриття дільниць тощо, заявити, що все «о’кей»? Як можуть спікер і віце-спікери Держдуми Російської Федерації, що представляють Велику Росію, Росію Солженіцина і Сахарова, висловлювати таку неповагу до українського народу, таку зневагу до вищих інституцій ніби «дружньої» їм України? (Спікер Борис Гризлов: «Вибори пройшли в рамках демократичних норм... Питання про переможця президентських виборів в Україні... обговорюватися не повинне»; віце-спікер Володимир Пехтін: «Це неконституційне рішення... Верховний Суд України йде на поводі у натовпу та опозиції»; віце-спікер Любов Сліска: «Ющенко... самозванець, такий же, як Григорій Отреп’єв і Омелян Пугачов».) Якщо ж все це вони говорили щиро, то:
1. Міг би пан Рушайло, наприклад, задатися питанням: чому на попередніх президентських виборах в Україні було надруковано лише 80 тисяч відкріпних талонів, і цього вистачило з лихвою, а нині — аж півтора мільйона та ще й додруковували? Що, населення України зросло в 20 (!) разів? Або в 20 разів більше люди переміщатися по країні по неділях стали? Або що ще?
2. Чому пан Гризлов, дізнавшись, що в Миколаївській області 35% дорослого населення проголосували на дому, тобто кожний третій — важкохворий і не може самостійно добратися до дільниці, не звернувся до Російського Червоного Хреста з проханням негайно направити в Миколаїв транспортні літаки МНС Росії з необхідними ліками та бригадами лікарів?
Саме після безпрецедентної для пострадянської України фальсифікації виборів і «вибухнув» Майдан. При чому тут «підступи імперіалізму»! І Майдан — це не персональна підтримка Віктора Ющенка і не персональний протест проти Віктора Януковича, це набагато більше. Майдан — на підтримку ЧЕСТІ ТА ДОСТОЇНСТВА НАЦІЇ, він — проти БРЕХНІ ТА ГАНЬБИ.
Але робити з мітингів на площі ім. Леніна в Донецьку «зборище бандюків і зомбі» — це такі самі брехня і підлість. Бо за В. Януковичем — подобається він комусь чи ні — стоїть багато мільйонів повноправних громадян України, які щиро і добровільно віддали йому свої голоси і які жодного стосунку до фальсифікації виборів не мають. І Майдан (навіть якщо його мешканці вже роз’їхалися «за місцем прописки») повинен ці мільйони зрозуміти і визнати!
Тому головний висновок: ні політична реформа, ні федералізація країни не викоренять в Україні корупцію, брехню, ганьбу. Необхідно інше: щоб в усі структури всіх гілок влади України прийшли люди честі; необхідно створити в усіх сферах життя України відкрите конкурентне середовище, а чесний донеччанин завжди порозуміється з чесним галичанином, і обидва вони ніколи не повірять ні в байки про мільйони «донецьких бандюків», ні в байки про мільйони «фашистів-западенців». Ну, а якщо в чесній політичній боротьбі один кандидат обійде іншого (не важливо — хто кого), то й образ ніяких не буде. Переможець очолить владу, а той, хто програв, — опозицію. Та й край...
Чомусь мені здається, що це розуміє не тільки опозиціонер В. Ющенко (він, власне, закликав до цього із самого початку кампанії), це вже зрозумів і провладний (сподіваюся, колишній провладний!) кандидат В. Янукович. Я сподіваюся, що він по-справжньому «відхреститься» від нинішньої влади, що йде, піде на коректні та відверті теледебати, на відкрите і чесне переголосування і, навіть якщо набере голосів менше, ніж Ющенко, все одно виграє, бо отримає шанс очолити конструктивну опозицію і стати визнаним в Україні та Європі публічним політиком. А, значить, виграє Україна, її єдність, її авторитет у світі.
