Революція за сценарієм
За допомогою інтернет-сайтів і наклейок, витівок і гасел, покликаних покласти край масштабному страху, який викликає корумпований режим, демократичні партизани української «Пори» вже зуміли добитися гучної перемоги незалежно від майбутнього результату небезпечного протистояння в Києві.
Традиційно політично пасивна Україна поставлена в стрій юними демократами-активістами, й до колишнього стану вороття немає.
Незважаючи на те, що плоди «каштанової революції» в помаранчевих тонах належать Україні, сама кампанія є американським дітищем. Це — дуже складна й блискуче спланована (відповідно до теорії просування західних брендів і масового маркетингу) операція. Упродовж чотирьох років цей сценарій було втілено в життя в чотирьох країнах для порятунку від сфальсифікованих виборів і повалення режимів із сумнівною репутацією.
Сплановану та профінансовану американським урядом за підтримки американських консультантів, соціологів, дипломатів, двох найбільших партій Америки та неурядових організацій США, цю кампанію вперше провели в Європі — 2000 року в Белграді з метою забезпечити поразку Слободана Мілошевича на виборах.
Ключову роль тоді зіграв американський посол у Белграді Річард Майлз. Минулого року, обіймаючи посаду посла США в Тбілісі, він повторив той самий трюк у Грузії, підготувавши Михаїла Саакашвілі до усунення Шеварднадзе.
За десять місяців після Белградського успіху посол США в Мінську Майкл Козак, ветеран подібних операцій у Центральній Америці, зокрема в Нікарагуа, проводить практично ідентичну кампанію, спрямовану на розгром білоруського диктатора Олександра Лукашенка.
Спроба виявилася невдалою. «Коштуниці в Білорусі не буде», — заявив білоруський президент, натякаючи на белградський сценарій.
І все ж накопичений у Сербії, Грузії та Білорусі досвід виявився безцінним при складанні планів повалення режиму Леоніда Кучми в Києві.
Операція зі штучного створення демократії шляхом голосування та громадської непокори відтепер настільки відпрацьована, що згадана методика перетворилася на керівництво з перемоги у виборах у чужій країні.
У скромному приміщенні в центрі Белграда розмістився офіс організації під назвою «Центр ненасильницького опору». Тут працюють молоді люди, які чудово знаються на комп’ютерах. Хочете дізнатися, як перемогти режим, що контролює ЗМІ, суди, юстицію, органи безпеки та виборчі дільниці? Найміть цих молодих белградських активістів.
Центр виник на базі студентського руху «Відсіч», що виступав проти режиму Мілошевича. Така гостра і ємна назва ніби вкрай важлива для просування ідеї. Аналогічний студентський рух у Грузії називався «Кмара» («Досить»), а у Білорусі — «Зубр». На Україні з’явилася «Пора». Більше того, «Відсіч» мала чіткий і сильний девіз. У Сербії 2000 року його можна було зустріти всюди. Девіз являв собою словосполучення «Йому настав кінець», а йшлося, звісно, про Мілошевича. Чорно-білий логотип кулака доповнював цей шедевр маркетингу.
Українським еквівалентом став циферблат, що відлічує час, символізуючи лічені дні режиму Кучми.
Постери-наліпки, балончики з фарбою та сайти в Інтернеті — типова зброя молодих активістів. Іронія та вуличне сатиричне висміювання режиму виявилися напрочуд успішним засобом перемогти страх у суспільстві та «червоним полотном» для влади.
Минулого року, ще не будучи президентом Грузії, пан Саакашвілі, який здобув освіту в США, наїжджав з Тбілісі до Белграда, де його вчили технологій організації масової непокори. У Білорусі американське посольство влаштувало поїздку лідерів молодіжної опозиції до Прибалтики на зустріч із сербами, які приїхали з Белграда. Якщо згадати Сербію, американці, зважаючи на ворожу атмосферу в Белграді, керували поваленням режиму з території сусідньої Угорщини — з Будапешта та Сегеша. В останні тижні Україну відвідували серби. Олександра Маріча, одного з белградських лідерів навіть не пустили далі кордону.
Серед основних установ, що брали участь в організації згаданих масових кампаній, варто згадати Національний демократичний інститут при Демократичній партії, Міжнародний республіканський інститут при Республіканській партії, Держдепартамент США, Агентство міжнародного розвитку США (USAID), неурядову організацію Freedom House та Інститут відкритого суспільства мільярдера Джорджа Сороса.
Для підбору груп тематичного опитування й використання даних опитування громадської думки при розробці стратегії наймаються американські соціологічні агентства та професійні консультанти.
Для успішного повалення правлячого режиму слід об’єднати традиційно розрізнених опозиціонерів навколо одного кандидата. Підбір такого лідера здійснюється виходячи з прагматичних і об’єктивних міркувань. Обраний кандидат може навіть виявляти антиамериканські настрої.
У Сербії американське соціологічне агентство Penn, Schoen and Berland Associates дійшло висновку — сприятливо налаштований щодо Заходу лідер опозиції Зоран Джинджич не користується популярністю в країні й не має жодних шансів перемогти Мілошевича на чесних виборах. Пізніше він був убитий, але до цього його переконали поступитися місцем противнику Заходу Воїславу Коштуніці, нинішньому прем’єр-міністру Сербії.
У Білорусі офіційні представники США орієнтували опозиційні партії на підтримку Володимира Гончарика, немолодого й дещо похмурого профспілкового лідера, на тій підставі, що він користувався популярністю у прихильників Лукашенка.
Американський уряд офіційно витратив 41 мільйон доларів на організацію річної операції для повалення Мілошевича, що стартувала в жовтні 1999 року. Подейкують, що у випадку з Україною ця цифра становить близько 14 мільйонів доларів.
Крім студентського руху та консолідованої опозиції другим ключовим елементом згаданого демократичного шаблону є так званий паралельний підрахунок голосів, що використовується як противага фальсифікації виборів — улюбленому засобу непопулярних режимів.
На виборах в Україні присутні й професійні іноземні спостерігачі, які представляють такі організації, як ОБСЄ, але під час українських виборів, як і в попередніх кампаніях, можна було спостерігати й тисячі місцевих спостерігачів, навчених і профінансованих західними структурами.
Організація Freedom House і Національний демократичний інститут Демократичної партії США надавали допомогу у фінансуванні та організації «найбільшої регіональної громадянської кампанії моніторингу виборів», у якій взяли участь більш як тисяча навчених спостерігачів. Згадані структури також проводили опитування громадян на виходах з дільниць. Опитування на виходах, проведені ввечері в неділю, подарували Ющенку перевагу над суперником у 11%. Саме ці дані й стали благодатним грунтом для більшої частини подальших подій.
Опитування на виходах з дільниць, або екзит-пол, вважаються найважливішим елементом системи, дозволяючи перехоплювати ініціативу в пропагандистській битві у правлячого режиму. Це пояснюється тим, що такі результати завжди з’являються раніше за офіційні дані, широко висвітлюються засобами масової інформації, а влада опиняється в становищі того, хто виправдовується, а не того, хто стверджує.
Фінальна стадія американського шаблону націлена на проведення заходів для протистояння діючій владі, що прагне «вкрасти» перемогу на виборах.
У Білорусі президент Лукашенко переміг переконливо, тому реакція виявилася мінімальною. У Белграді, Тбілісі, а тепер у Києві, де уряд спочатку тримався за владу, основною рекомендацією стало зберігати спокій, але підтримувати рішучий настрій, провести масові акції громадської непокори, які мають бути мирними, водночас провокуючи владу на жорстоке придушення непокори.
Якщо події в Києві стануть доказом того, що стратегії США здатні допомогти народам інших країн здобувати перемогу на виборах, позбавляючи влади антидемократичні режими, така стратегія напевно буде застосована в черговій країні пострадянського простору.
Пильну увагу слід приділяти Молдові та авторитарним державам Центральної Азії.
