«Сприймати себе як одного з «Бітлз» — означає рухатися назад»

30 листопада його прах й згідно із заповітом через декілька днів відвезли до Індії. У самому ж Лондоні британці,які сповідують кришнаїзм, провели церемонію на пам’ять про Харрісона. Чому європеєць Харрісон схотів, аби його тіло спалили, а попіл розвіяли над священною Гангою, намагався з’ясувати наш кореспондент. Йому пощастило зустрітися з Малаті деві дасі, яка протягом декількох років спілкувалася з музикантом.

Хоча духовні шукання Джорджа Харрісона ні для кого не були таємницею, однак з роками до них у журналістів, які пишуть про музику, та музикантів виробилося якщо не скептичне, то не зовсім серйозне ставлення. Релігійному життю музиканта відводилася роль швидкоплинного захоплення, такого собі хобі пересиченої славою людини. Тим часом найпроникливіші люди розуміли, що той напружений пошук Бога, який вів Харрісон, став для нього головним змістом усього його життя. «Сприймати себе як одного з «Бітлз» — означає рухатися назад, а я набагато більше стурбований майбутнім», — сказав Харрісон 1967 року, коли група ще не розпадалася. Ті, хто був уважний до нього, помічали, що, незважаючи на велику славу, він осторонь усієї зіркової суєти і живе у своїх світах. У ці світи музикант все більше і більше йшов після знайомства з першими учнями Шріли Прабхупади, гуру, який приїхав з Індії й поширював рух Харе Крішна на Заході. Четверо молодих американців, отримавши духовне посвячення у Прабхупади, за завданням свого вчителя поїхали з метою проповіді філософії Свідомості Крішни до Лондона. До планів проповідників, що не мали ніяких зв’язків ні в ділових, ні в творчих колах Великої Британії, входило знайомство з «Бітлз» для проповіді їм духовного знання. Дивно, але цим невідомим молодим крішнаїтам вдалося не тільки познайомитися з «Бітлз», а й на довгі роки подружитися зі знаменитостями, які, крім того що записували на своїй студії спів мантри Харе Крішна, ще й жертвували Товариству Свідомості Крішни чималі кошти й навіть приміщення під храм. На щастя, збереглися записи бесід музикантів зі Шрілою Прабхупадою, якого Харрісон прийняв своїм гуру. У своєму останньому інтерв’ю музикант говорив про Бога як про головну мету людського життя, а в останні миті перебування у цьому світі закликав своїх близьких любити одне одного.

Серед перших кришнаїтів, які добилися зустрічі з Харрісоном і подружилися з ним, була і Малаті деві дасі, яка й через тридцять п’ять років залишається послідовницею свого духовного вчителя.

— Я чув, що для Джорджа Харрісона ваша поява в його офісі не була несподіванкою, здавалося, неначе він чекав на неї. Звідки музикант дізнався про рух Харе Крішна, що зароджується на Заході?

— Так, він дійсно шукав зустрічі з нами. Ми записали на студії в Нью-Йорку наш спів мантри Харе Крішна, і Джордж якимось чином цей запис дістав. Він йому настільки сподобався, він його стільки разів слухав, що якість цієї платівки була вже зовсім нікчемною. Він захотів придбати новий запис, але оскільки у звичайних музичних магазинах його в ті роки купити було неможливо, він вирішив, що якщо знайде людей з Харе Крішна, то вони допоможуть йому знайти платівку. Тому, побачивши у себе в офісі мого чоловіка Ш’ямасундару, він був просто щасливий. У них тут- таки зав’язалася бесіда, й Джордж сказав: «Чому б вам, хлопці, не прийти до мене додому в п’ятницю на обід?» Ми вирішили, що на обід ми, американці, що приїхали через океан, прийдемо з нашими англійськими друзями, які вже встигли приєдналися до руху. Одним з головних положень філософії, що сповідується нами, є твердження, що все належить Богу. І от, прийшовши в призначений Джорджем час до нього додому, ми відразу ж почали пересувати меблі, щоб звільнити місце для кіртана — тобто для оспівування святих імен і танців. Ми привезли з собою якісь заздалегідь приготовані вегетаріанські страви, інше ж вирішили приготувати вдома у Харрісона.

— Як реагувала на ваш прихід його дружина?

— Вона пішла нам назустріч, і навіть сама приготувала райту — салат з фруктів і йогурту. Це був чудовий вечір, ми бачили, що Джордж дуже цінить можливість перебувати серед відданих Крішни і оспівувати мантру. Він запропонував моєму чоловікові Ш’ямасундарі записати платівку. І наступна наша зустріч уже відбулася на студії звукозапису, де ми разом з «Бітлз» записували Харе Крішна мантру. Нагадаю, що тоді, наприкінці шістдесятих, не було ні CD, ні навіть касет, і ми записали дві платівки: одну велику на 33 й другу меншу, на 45. На великій платівці було записано декілька пісень, а на маленькій — хіт з великої платівки. Цю маленьку платівку крутили всі радіостанції Америки, у багатьох країнах вона стала хітом номер один. Нас почали запрошувати в різні міста, люди думали, що ми рок-група, а не релігійна організація, оскільки на платівці був знак (яблуко. — Авт.) Джорджа Харрісона.

Ми літали з концертами до Голландії, Швеції, Німеччини, Швейцарії й до багатьох інших країн. Хоч би куди ми приїжджали, ми роздавали квіти, прасад (освячену вегетаріанську їжу. — Авт. ) і просили людей співати з нами Харе Крішна маха-мантру. Ми говорили, що приїхали не розважати, а дати духовне знання. Одного разу нас запросили на південь Франції, де проходив великий музичний фестиваль. Ми були там єдиними вдягнутими людьми, всі інші під впливом алкоголю й інших інтоксикацій роздяглися догола, йшов дощ, і єдине, що було на їхніх тілах, це бруд. Мукунда, розуміючи, що пояснювати цим людям щось марно, сказав їм: «Хочете трохи піднятися, співайте з нами, й ви злетите» — адже вони вживали наркотики, щоб відірватися від пригноблюючої їх реальності й виглядали досить жалюгідними. Ми їм запропонували радість без наркотиків. І коли ми почали співати, вони нас підтримали, й було видно, що люди отримують величезну радість.

— Харрісон також їздив з вами на ці концерти?

— На цьому концерті його не було, але на багатьох інших він був разом з нами. Хоч би куди він приїжджав, нас зустрічав величезний натовп його шанувальників, через який ми ледве пробиралися. Усе це сприяло популярності Харе Крішна, згодом наш перший лондонський храм став розростатися, й Джордж, побачивши, що нам потрібна більша будівля, запропонував Шрілі Прабхупаді свою допомогу в пошуку відповідного приміщення. В результаті з’явився новий заміський храм Бхактіведанта менор — справжній палац, який Харрісон придбав і віддав нам.

— Я знаю, що він також допомагав вам видавати книжки?

— Так, одним з найчудовіших служінь, які Джордж зробив для Шріли Прабхупади, було те, що він оплатив видання «Джерела вічної насолоди». З виданням цієї книжки англійською мовою пов’язана цікава історія. Тоді Шила Прабхупада повністю закінчив переклад, були зроблені гарні ілюстрації, але грошей на її видання в нас не було. ІСККОН (переведена кирилицею англійська абревіатура Міжнародного товариства Свідомості Крішни. — Авт. ) тоді не був таким великим, як зараз. Шріла Прабхупада попросив Ш’ямасундару запитати Джорджа, чи зможе він дати грошей на видання книжки. Ш’ямасундара завагався, ми намагалися додержуватися такої політики, щоб не просити Джорджа ні про що. Ми хотіли дати йому Крішну, а не просити, щоб він для нас щось зробив. Якщо він щось і робив, то тільки з власної ініціативи. І Ш’ямасундара боявся, що якщо він попросить Джорджа про фінансову допомогу, то він подумає, що ми, як і всі інші, прийшли до нього по гроші. Але Прабхупада сказав: «Не переживай за це. Просто спитай, скажи, що це я попросив тебе сказати йому про книжку. Крішна про все потурбується». Якраз тоді Джордж сам купив величезну, дуже дорогу мармурову плитку для лондонського храму, хоча ми його про це не просили. І мій чоловік дуже переживав, що йому тепер доведеться просити в нього гроші. І от якось увечері він з іще одним скульптором вечеряли біля Джорджового будинку. Ш’ямасундара таки наважився сказати йому: «Прабхупада має намір видавати книжку про Крішну «Джерело вічної насолоди», чудово проілюстровану оригінальними малюнками, й питає, чи не хотів би ти взяти участь у цьому проекті?» Джордж серйозно подивився на Ш’ямасундару, й той подумав: усе, кінець, тепер він вирішить, що я такий же, як усі, що я хочу від нього лише грошей. Джордж спитав, скільки це коштуватиме? Ш’ямасундара відповів, що видання обійдеться в дев’ятнадцять тисяч доларів, на той час досить велика сума. Джордж мовчав, і в цей час прогуркотів грім, саме почалася гроза. Блискавка влучила в якусь підстанцію, й усюди згасло світло. А коли світло знову загорілося, на обличчі Джорджа сяяла усмішка, він сказав: «Як я можу не взяти участь у цьому проекті, якщо мені подають такі знаки!?». Наступного дня він зустрівся з Шрілою Прабхупадою, й той попросив Джорджа написати передмову до книжки. Завдяки тому, що там була стаття Харрісона, нами було продано багато книжок про Крішну. Джордж зробив для Прабхупади те, чого ніхто інший зробити не міг би. Були продані сотні тисяч книжок, Харе Крішна мантра стала відомою в усьому світі.

— А які стосунки були в Харрісона з Прабхупадою?

— Хоча не було додержано всіх обрядів ініціації, Джордж, по суті, був його учнем. Шріла Прабхупада дуже його любив, був вдячний за все те служіння, яке він для нього здійснив, він називав його Шріман Джордж Харрісон, ставився до нього, як до свого сина.

— Як інші члени «Бітлз» сприймали цю тісну дружбу їхнього колеги з вами?

— Вони один одного не судили, в них було шанобливе ставлення один до одного, кожен займався тим, чим хотів.