«У Київ поступово приходить мода на те, щоб жити яскраво, щоб ствердитися»

Невгомонний характер відомого поета та журналіста Олександра Кабанова підштовхує його створювати неординарні проекти. Днями він презентував оригінальне видання під назвою «Живий Журнал». Його оригінальність полягає навіть у темі першого номера, закладеній в союзі не дуже поєднуваних між собою слів: література та бізнес. Надамо слово «батькові»:

— Мене давно цікавила тема «гроші та творчість». У інтернеті з цього питання я одразу знайшов статтю Корнія Івановича Чуковського про Некрасова, де той розповідає, що поет у своїх творах зачіпає десятки способів наживи. У тому числі й за допомогою літературної праці. Я займаюся журналістикою та рекламою вже років із десять. Зустрічаючись на різних тусовках із письменниками та поетами, ми завжди обговорюємо видавництва. Зараз мені захотілося цю інформацію перенести з «кухонних» рейок на ділові. Основна концепція: ділове видання для творчих людей. Цей номер — 001— з ухилом у літературний бізнес. Можливо, номер 007 буде присвячений впливу контррозвідки на культуру? Коротше, це спроба впорядкувати наш літературний простір. Потреба в такому виданні назріла. По-перше, важливо показати, що на книжковому бізнесі можна заробляти реальні гроші, а по-друге, чому не відкрити в Києві літературне кафе належного рівня? У Москві та в Пітері вони процвітають. Існує навіть мережа подібних закладів (із різним рівнем цін), але всі вони — для творчої інтелігенції. Така, як, наприклад, московська мережа — «ОГИ» («Объединенное Гуманитарное Издательство»).

— Ти, на мою думку, поставив ще складніше завдання, ніж просто продати рукопис, а саме: як продати вірші? Більшість опитаних у першому номері «ЖЖ» — поети.

— Так, вірші продати складніше. Але я хочу зачепити якнайширший спектр творчих людей: письменників, художників, музикантів. Попит на ділову інформацію про мистецтво існує. У Києві, приміром, це — двадцять тисяч чоловік, у Херсоні — п’ять. Але ці люди є. Слоган першого номера: «Будь знаменитим»...

— Ти, до речі, не опитував видавців. І фінансова сторона, і розкручування, в ідеалі, — їхня справа.

— Ні, трохи є — Куріцин, Бодрунова. Вони говорять про нові серії.

— Про нові серії в Пітерi. А що стосується Києва, України?

— Для цього й треба тут активно працювати. У Київ поступово приходить мода на те, щоб жити яскраво, щоб ствердитися. Письменник не повинен лише добре писати, він повинен і видаватися, отримувати за це гроші, премії. Ми друкуємо корисну інформацію для таких людей. Так би мовити, для майбутнього Пушкіна з Житомира чи Шевченка з Маріуполя. Які, наприклад, не знають, як номінуватися на премію «Національний бестселер».

— Я прочитав твій журнал, він виявився досить цікавий, але що пригнічує в наданій картині: відсутність прикладів успішних в Україні письменників. Дивлячись на яких, можна було б сказати: роби, як вони, і все в тебе вийде. Курков заробляє, за його ж твердженням, 97% грошей на Заході, Сергій і Марина Дяченки були розкручені в Росії. А наші ресурси?

— Картина справді в цьому значенні — безрадісна. Але я — оптиміст. Для того, щоб стати успішним письменником, треба знати й юридичну базу. Ми даватимемо для творчої інтелігенції інформацію про нюанси контрактів, захист авторських прав.

— Я й кажу, що в тебе перекіс у бік творців. Вони лише виробляють продукт, але платити за нього повинні видавці, продюсери або принаймні — меценати (читацький успіх — це похідна). Їхня думка поки що на твоїх сторінках не представлена.

— Ось ти й підказав тему на найближчий номер — «Видавничий бізнес в Україні: який він є». Огляд цін на книжки, вартість рукописів, «найпросунутіші» мережі магазинів...

— Нещодавно в нашій газеті вийшло інтерв’ю з Ельдаром Рязановим, у якого ті самі проблеми: фінансування. Він говорив: мовляв, наскільки недалекі наші банкіри, якщо вони не розуміють, що витвір мистецтва, в який вони вклали гроші, — це продовження їхнього імені в часі.

— Думаю, все це прийде. Київ також розвивається. Батько займається нафтою, а його діти вже здобувають освіту в Лондоні та Нью- Йорку. Вони й почнуть серйозно цікавитися культурою. Тільки так можуть з’явитися Третьякови, Морозови, Тарновські. Коли такі люди знайдуться, «ЖЖ» для них також може виявитися корисним. Відкриття тих самих літкафе — справа неабияка, там багато своїх деталей. Треба навчитися вести бізнес такого роду, треба пестувати свою клієнтуру. А в нас можна буде отримати консультації, як це зробити успішніше.

— Ти ж розраховуєш і на успіх самого видання?

— Природно, ми хочемо, щоб проект був прибутковим. Для початку журнал виходитиме раз на два місяці. Перший тираж — 10 тисяч — уже розійшовся (ціна — п’ять гривень). Поки що зона поширення — мегаполіси: Київ, Пітер, Москва. Розраховуємо на її розширення. Аж до охоплення всього слов’янського простору, який включає в себе певною мірою й такі країни, як США, Канаду, Францію.

— Бажаємо твоєму дітищу — «Живому Журналу» — швидше «стати знаменитим».

— Дякую.