СЛОВНИК СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРИ

ВІРУС — примітивна, надзвичайно агресивна, паразитарна форма життя. Потрапляючи всередину більш складного організму, В. прагне максимально розмножитися, оволодіти носієм, таким чином вбиваючи його.

В. мають здатність до постійних мутацій, і тому часто невразливі і для антитіл носія, і для лікарських препаратів. Розлади й захворювання, що викликаються В., важко піддаються лікуванню, а часом і зовсім невиліковні.

З багатьох причин В. став лейтмотивом субкультур ХХ століття. Поняття епідемії, ключове для Середньовіччя, в новітній час трансформувалося саме у зв’язку з розумінням природи поширення хвороби. Епідемія, пандемія, В. несподівано виявилися пов’язані з багато разів оспіваною й обхаяною глобалізацією. Щосезону Європа разом з Росією хворіє на гонконгiвський грип. Епідемія атипової пневмонії в 2002—2003 роках призвела розвинутий світ до стану масової істерії, а в Гонконгу, Сингапурі, Тайвані спровокувала економічну кризу.

Однак гранична актуалізація в культурі, порівнювана хіба що з чумними карнавалами середньовіччя, спіткала в наш час В. набутого імунодефіциту. Завдяки специфіці поширення СНІД вражав спочатку, в 1980- ті рр. або маргіналів (наркомани, повії), або творчу еліту — саме по собі обіцяюче поєднання. Найбільш знамениті в цьому плані американська співачка Діаманда Галлас, англійський кінорежисер Дерек Джармен і, звісно, фронтмен супергрупи «Куїн» Фредді Мек’юрі. Галлас, чий брат помер від СНІДу, побудувала перші свої знамениті альбоми навколо теми помирання та хвороби як метафізичного зла, назвавши цикл «Маска червоної смерті». Похмурі пронизливі співи абсолютно не схожі на життєрадісну музику «Куїн», яку обгрунтовано називали помп- роком. Але останній альбом, який Мек’юрі писав, знаючи, що помирає, став найкращим у його творчості. Нарешті, Джармен, герой британського андерграунду, якого, нарівні з Пазоліні, можна віднести до класиків гей-кіно й артхаузу, загинув від СНІДу, не залишивши якихось значних екранних рефлексій на тему своєї смерті. Однак такий фінал режисера кидає трагічний відсвіт і на все зроблене ним. «Трагічне тут» — не просто фігура мови. СНІД, від якого у людства досі немає імунітету, відновив трагедію в її правах, знову підніс її на котурни.

У колишньому СРСР у В. немає такого багатого арт-контексту. Однак вдосталь того, що Діаманда Галлас точно назвала чумною мораллю: ставлення до інфікованих, як до небезпечного й приреченого біологічного матеріалу. Поширення СНІДу та туберкульозу давно набуло катастрофічного характеру, отже, реакція мистецтва (при відстороненні соціуму), точніше його альтернативної частини, — справа часу.

Нарешті, наявне укріплення В. у технологічній іпостасі. Принципи ті самі В. у вигляді програми або файлу розсилається через інтернет за всіма доступними адресами. Носіями, приреченими на вихід з ладу, стають як персональні комп’ютери, так і локальні мережі різних установ, країн тощо. Симптоматика й наслідки такі ж різноманітні, як у органічних аналогів. З важливим уточненням: комп’ютерний В. на 100% — витвір рук людини. І служить, як правило, підривним цілям у руках хакерів. Цілеспрямовані атаки на сайти й сервери великих корпорацій і державних інституцій навіть дали підстави для розмов про веб-анархізм.

У будь-якому разі амбівалентна природа В. — добра підмога як для створення розважальної або антиутопічної фантастики, так і для солідних досліджень на зразок «Медіа вірус!» Дугласа Рашкоффа, де властивості В. приписуються електронним ЗМІ.

Словом, контрольований В. — серйозна зброя, придатна і для глобальної диктатури, і для такого ж всеосяжного хаосу.