Сто років історії — за чотири дні

10 липня автопоїзд Київ — Коктебель розпочав свою подорож. Взяли й мене. У дорогу вирушили організатори фестивалю Джаз-Коктебель-2004 на чолі з його творцем, відомим телеведучим, головним редактором каналу ІCTV Дмитром Кисельовим. Переночувавши в Красноперекопську, до обіду наступного дня автопоїзд із п’яти машин (із причепленими поставленими на колеса яхтами) піднявся на кіммерійський пагорб біля підніжжя Кара-Дага, і почалася підготовка наметового містечка. За задумом організаторів, у таборі мали жити, відпочивати та репетирувати молоді учасники фесту й журналісти. Так і сталося: надалі всю арт-братію протягом тижня просто тут годував своїм чарівним пловом та іншими татарськими смакотами кухар Іскандер, який готував їжу у величезному чавунному казані на вогні. Уранці 14-го з Києва прибула основна група учасників програми, а 15-го розпочався чотириденний марафон, до складу якого ввійшли й три- та чотиригодинні концерти на побудованій просто на березі моря перед будиночком Максиміліана Волошина естраді.

Склад учасників був вельми різнорідним і різножанровим. Джаз, що нараховує близько ста років своєї історії, зберігає всі стилі, які виникли в його надрах на шляху розвитку. Здебільшого це були традиційний джаз, свінг, мейнстрім та етноджаз. Пізніших стилів майже не було, але це й недивно: пляжний фестиваль, показуючи викрутаси в інтелектуальних авангардних потугах, мав би смішний вигляд. Це добре розуміли Кисельов та арт-директор марафону Володимир Соляник, київський піаніст на прізвисько «Швидкі пальці», музична душа фестивалю та ведучий трьох фестивальних концертів. Саме завдяки його контролю та багатоплановості виконуваних функцій вертілося сценічне колесо фестивального процесу. Посудіть самі. Брали участь 12 невеликих складів і два біг-бенда. У рамках фесту пройшла навіть арт-акція київського художника Геннадія Гутгарця Асtion Painting «Більше джазу в Коктебелі» з участю двох оголених моделей. Відкрив фестиваль оркестр МВС Криму на чолі із заслуженим артистом України та АР Крим Геннадієм Ретинським, а концертну програму останнього дня розпочав прибулий із Севастополя оркестр Чорноморського флоту Росії.

Традиційний джаз блискуче представили великі профі: київський квартет «Дніпро» на чолі з тенористом Ігорем Дяченком — яскравим темпераментним музикантом, котрий грає в ансамблі з прекрасним піаністом Петром Пашковим, мультистилістом-ударником Сергієм Хмельовим і глибоким, розкішним контрабасистом Феліксом Гершковичем. Відомі музиканти не тільки чудово грали, а й «пустували» — лицедіяли як могли, явно отримуючи задоволення від своєї музики й іміджу. Чудово розважили публіку молоді ростовчани з «Dixie Friends», талановиті й артистичні виконавці в стилі диксиленд. Фольк-стиль представили два колективи: латиська «Патина» та московські «Вовки та вівці». Не знаю, наскільки популярні в Латвії «патинці», які трохи перетримали публіку та не зовсім точно розрахували інтерес і темперамент наших слухачів. Але москвичі, які бездоганно виконували російську автентичну музику, не лише не «давили», а й у поєднанні з солістом Московської філармонії дударем Володимиром Лазерсоном, який навчився своєму мистецтву просто в Шотландії, дуже приємно здивували всіх, хто чув їх уперше. Суміш «французького з нижегородським», а точніше — кельтського з російським виявилася не тільки екзотичною, а й абсолютно органічною. Після концерту в нашій розмові Володимир нарікав на відсутність російсько-інтонованої джазової школи. Традиції, властиві будь-якій народній, тобто імпровізаційній музиці, в Росії зберігають лише послідовники Дмитра Покровського, явища достовірно національного. У «чистому» джазі спроби створення російського стилю до успіху поки що не привели. Причину він вбачає (і я в цьому теж давно переконана) у втраті полісним населенням зв’язку з автентикою, у відсутності міського народного музикування, що є середовищем створення та носієм музичної традиції, в тому числі джазовоінтонованої стилістики. Попса цілком замінила, витіснила народну музику, і не тільки в місті. Повернення до російськоінтонованої культури — процес складний і повільний. Тим образливіший факт відсутності на фестивалі нечисленних аналогічних українських колективів. Наприклад, світового рівня секстету ManSound — рідкісних, супермайстрів української вокальної джазової інтонації.

Чарівно-свіжо та вельми напористо звучали молоді київські випускники-глієрівці, учні Соляника з Сity Jazz’а. Сам метр, як завжди, зібрав під свої знамена різноплемінну джазову рать. Починаючи від мастодонта англійського тенор-sax’а Джорджа Хаслама, блискучого, талановитого музиканта, і продовжуючи відомим у Києві тувинським співаком Миколою Ооржаком, котрий вражає слухачів паралельними тризвуками, що незбагненним чином вилітають із його шаманського горла. Він відкрив мені таємницю свого співу, як техніку одночасного звучання грудного, горлового та головного резонаторів і регістрів голосових зв’язок. Як завжди чудовий і впевнений вигляд мав молодий трубач Григорій Неміровський — яскравий музикант, котрий нещодавно повернувся обличчям на захід, до Німеччини, і дай йому, Боже, щастя на новому місці, а в нас його завжди вітатимуть... У АРТ Ансамблі грали мандруючі між Україною та США хороший контрабасист Андрій Арнаутов, хай пробачать мені ведучі, «Ендрю Арнаутоффом», що без смаку-претензійно з’являвся, та києво-ізраїльський барабанщик Олексій Фантаєв. Досить традиційно — «душевно» — співав під акомпанемент Соляника та його друзів свої прості мелодії темношкірий співак з Оклахоми Лі Девісон. А вимовлене ним зі сцени «Дякую!» стало єдиним українським словом, що прозвучало протягом чотирьох днів, і викликало шквал захоплення слухачів.

Повернувшись до розмірковувань про українські мотиви фесту, скажу, що прозвучали й дві українські мелодії: гітарист з оркестру МВС Криму Григорій Макукін зіграв варіації на тему «Несе Галя воду» (щоправда, всі імпровізації скидалися на татарські мотиви Енвера Ізмайлова, але це лише підтверджує космополітизм джазу) та ввічливо заспівала латишка Біруте Озліне. Не можу не пригадати про київський Night Groove. У його складі досвідчена Наталія Лебедєва (фортепіано), Юлія Рома (вокал), альт-саксофоніст Артем Менделенко, Алік Фантаєв, гітарист А. Павлов, басистий І. Закус. Грають у різних стилях, професіонали, технарі, і смак є, але, як і чотири роки тому, немає свого обличчя. Багато хочу? Ні, хочеться головного, своєрідності, «відмінності від інших». Може, тоді не буде явно видно непродуманості драматургії виступу, відсутності центрального, «розробного» розділу програми, що порадувала початком та кінцем. А Юлії Ромі — більше сценічної різноманітності та працювати на публіку, а не лише подобатися собі.

Як завжди неповторним був заслужений артист України Енвер Ізмайлов — блискучий музикант, гітарист, Артист. Разом зі своїм «Мінаретом» він нещодавно повернувся зі Слов’янського базару, де гідно представляв День українського джазу. Радує сама ідея великої української джазової програми на цьому авторитетному міжнародному музичному рауті. Можливо, колись настане день українського джазу і в Коктебелі.

А поки що скажу, що польський квартет тенора-саксофоніста Томаша Шукальського та польське акордеонне Motion Trio відомі в Україні як світового рангу групи, тепер у цьому пересвідчилися й у Криму. Кілька, як жартома зазначають профі, «пісень» із ними виконала молода московська альт-саксофоністка Вероніка Кожухарова. Хедлайнером фестивалю став московсько-американський саксофоніст Ігор Бутман, володар титулу «найкращий саксофоніст сучасності», що кілька років тому прозвучав із вуст президента США Білла Клінтона. Але аналізуватимемо цю супермузику наступного разу... Додам лише, що вся ця краса могла б не відбутися, якби не було допомоги ТАС- комерцбанку, заводу марочних вин і коньяків «Коктебель», Єврокара, Української спілки промисловців і підприємців та багатьох інших друзів...