Перлини секонд-хенду

Дивно, але факт — за небаченого раніше різноманіття товарів у магазинах і на ринках міста торгівля секонд-хендом не тільки не зазнає краху, а, навпаки, завойовує дедалі нові позиції. Цей феномен явно вимагає свого дослідження. За радянських безтоварних часів у місті працювали три-чотири комісіонки, але народ не дуже балував їх увагою. І це при тому, що речі були акуратно випрані та відпрасовані, мали цілком респектабельний вигляд. А зараз на десятках розкладачок лежать гори пом’ятого, іноді линялого одягу, і біля кожної товпляться покупці. Деякі настільки вподобали купівлю одягу на вагу, що почали одягатися виключно в «секонд-хенді». І, слід сказати, мають непоганий вигляд. Аргументи: «Дешево, стильно, фірмово, а іноді й майже не поношене».

Тепер уже мало кого бентежить назва таких товарів — «друга рука». Якщо розібратися, це швидше почесне, ніж зневажливе визначення. За однією з версій, поняття «секонд хенд» прийшло до нас з Англії XVII століття, коли королі на знак особливої прихильності дарували свій одяг найвірнішим васалам. А один із предметів гардероба високої персони — королівський плащ — передавався тільки в тимчасове користування, що вважалося особливою милістю. Поки васал- фаворит носив плащ короля, він вважався його головним повіреним, «другими руками». Згодом всі дари королівського одягу почали називатися «секонд хенд». Пізніше цей термін перекочував до Америки, де ним почали називати будь- який одяг із чужого плеча, не тільки з королівського.

І сьогодні на Заході, та й вже в нас, вважається особливим шиком носити одяг «із плеча» якої-небудь знаменитості, яка розпродала своє малопоношене вбрання у зв’язку із новими надходженнями. Та й що казати — самі знаменитості, голлівудські зірки і топ-моделі — не вважають негожим поритися в купах секонд-хенду, вишукуючи на них усілякі стильні ексклюзивні штучки. Отже, послугами торговців товаром «другої руки» користуються не тільки малозабезпечені, а й цілком заможні клієнти.

Для деяких любителів «старовини» походи до розкладачок стають чимось на кшталт спорту. Такий собі своєрідний пошук перлин у купі сміття. Знавці безпомилково назвуть кращі розкладачки на «Східному базарі», на торговій алеї вулиці Шелкового і в інших заповітних місцях. Проте на наших «прилавках» по-справжньому цікаву фірмову річ знайти дуже важко. Секонд- хенд іде до нас із Голландії, Німеччини, Сполучених Штатів через Київ, і найкращі речі осідають там.

Займаються цим бізнесом також люди особливі. Адже в купах товар сам себе не хвалить, то слід вміти кожному покупцю дати пораду, терпляче допомогти знайти те, що він шукає. Звичайно, часто біля розкладачок стоять не продавці, а сторожі товару. Але є й справжні артисти. Наталя, дівчина років 28, каже, що має вищу освіту і цим бізнесом почала займатися абсолютно випадково: «Ох, як душа не лежала. З дипломом педінституту ритися в привізному рванні… Навіть плакала. Але виходу не було — треба було годувати дитину. А потім поступово зрозуміла, що тут є своя «родзинка». Продати нове може майже кожен, а ось ношене… І психологію покупця потрібно зрозуміти, й інтуїцію під час вибору товару для продажу задіяти, і знати, коли можна ризикнути».

Продавці закуповують товари партіями, мішками від 25 до 400 кілограмів. У кожному є й абсолютно нові речі, і справжнє дрантя. Адже спочатку все це — не товар. У країнах, із яких до нас везуть секонд-хенд, домогосподарки віддають складальникам непотрібні речі. А далі вони перетворюються на товар зі своєю ціною, що складається з вартості санітарної обробки, транспортування, митних платежів, ринкового збору тощо. Діапазон цін вельми широкий — можна купити чоловічу сорочку за гривню, а можна за 15, й особливої різниці в якості та зношеності іноді й не буває. Шкіряні куртки в Луганську на розкладачках і в магазинах, які торгують товарами другої свіжості, коштують від 50 до 300 грн., джинси — 10—50 грн., костюми від 15 гривень і до сотні. У цьому, на перший погляд, несерйозному бізнесі, крутяться мільйони доларів. І конкуренція вельми жорстка.

Проте секонд-хенд — це не тільки одяг і взуття. У Луганську є кілька магазинів, які торгують телевізорами, аудіо- та відеотехнікою, пральними та посудомийними машинами, що вже були у вжитку. На ці товари навіть гарантію дають. А головний і найпрестижніший секонд- хенд у Луганську, безумовно, автомобілі-іномарки. Сьогодні переважна більшість наших земляків, які назбирали на авто, віддають перевагу іномаркам, іноді навіть дуже «немолодим», перед вітчизняними (і російськими також) машинами. А все ж найдемократичнішим секондом залишається одяг, який хоч би раз у житті купували, за їхніми визнаннями, три чверті наших земляків.

І все воно б нічого, але існує тут одна заковика. Для багатьох вона є вирішальною підставою ніколи не купувати хоч що-небудь із чужого плеча (стегон, ніг, голови). Йдеться про те, що ношені речі, м’яко кажучи, небезпечні для їхнього нового власника. Хоча продавці показують особливо недовірливим покупцям сертифікати, які підтверджують, що речі пройшли дезинфекцію, ймовірність того, що документ «липовий», усе ж існує.

Свій погляд на одяг «із других рук» існує й у біоенергетиків-екстрасенсів. Вони вважають, що одяг і взуття обов’язково вбирають і зберігають біоенергетику першого власника. При цьому новий господар не знає, чи був колишній здоровий фізично і психічно, чи була його енергетика світлою та чистою або ж в аурі переважали темні, брудні фарби. Раціонально мислячі люди відмітають ці забобони, але якийсь містичний вплив чужих речей визнають навіть найзавзятіші любителі секонд-хенду.