Iгор ФРАНЧУК: Коли-небудь Україна забезпечить себе власною нафтою...

— Наприкінці минулого року лідер фракції СДПУ(О) Леонід Кравчук заявив, що об’єднані соціал-демократи мають намір запропонувати вашу кандидатуру на посаду голови парламентського комітету з питань ПЕКу. Ви готові?

— Я, звісно, готовий. Але портфель голови цього комітету залишається у квоті фракції «Регіони України», і без їхньої згоди вирішити дане питання неможливо. Ми мали квоту на посаду віце-прем’єр-міністра з питань паливно-енергетичного комплексу і поступилися нею представнику «Регіонів України» Андрію Клюєву. Це питання обговорювали на засіданні фракції СДПУ(О) в присутності Андрія Клюєва та лідера «Регіонів України» Раїси Богатирьової. Зрозуміло, що, коли пан Клюєв залишить посаду голови комітету, довго вакантним його місце залишатися не може.

— Тобто між вашими фракціями вже існує якась домовленість?

— Ні, на сьогодні домовленостей не існує. Проблеми, на вирішення яких досі були спрямовані зусилля наших фракцій, — це конституційна реформа та подолання парламентської кризи.

— Рік тому парламентська більшість зробила спробу перерозподілити комітетські посади, яка, проте, не увінчалася успіхом. Відтоді тема перерозподілу портфелів виникала синхронно з загостренням протиріч між пропрезидентськи й опозиційно налаштованими депутатами. Деякі експерти вважають, що таким шляхом вирішити питання про призначення нового керівника комітету з питань ПЕКу було б набагато простіше...

— Будь-який перерозподіл здатен викликати дестабілізацію ситуації в Верховній Раді. У нинішньому складі парламенту можна було б знайти компроміс і працювати й із тим керівним складом, який є на даний момент.

— Які завдання, на вашу думку, повинен вирішити новий керівник вашого комітету?

— На сьогодні в комітеті добре поставлена робота у вугільному напрямі, а також у електроенергетиці. Одночасно недостатньо уваги приділяють нафтовій і газовій сферам. Хоч, повинен відзначити, протягом останніх двох-трьох місяців і в цьому напрямі також є зрушення. Зокрема розглянули та винесли на обговорення депутатів низку дуже важливих законопроектів, що стосуються орендних платежів за нафту та газ, змін до закону про нафту і газ, змін до закону про поділ продукції. Проте насамперед вважаю за необхідне посилити роботу саме в нафтогазовому напрямі.

— Президент України Леонід Кучма неодноразово наголошував на необхідності якнайшвидшого завантаження роботою нафтопроводу Одеса — Броди. Який ваш варіант вирішення проблеми?

— Потрібно зробити все, щоб Одеса — Броди працював із максимальною віддачею для України. Необхідне чітке техніко-економічне обгрунтування, яке визначить доцільність того або іншого варіанта використання нафтопроводу. Не виключено, що через яких-небудь 5-6 років, якщо вдасться знайти достатні запаси нафти в Чорному морі, можна буде говорити про заповнення його українською нафтою.

— Як щодо іракської, на яку з надією дивиться практично вся Європа?

— Її реально добувати в провінції Кіркук, тобто в тій частині Іраку, яка є польською зоною відповідальності. Ще до іракської війни було створено проект нафтопроводу, який мав з’єднати Кіркук із турецьким містом Мосул на Чорноморському узбережжі. У тому, щоб пожвавити цей проект, потенційно зацікавлені як Туреччина, яка в такому разі збільшує свої транспортні можливості, так і Європейський Союз, що отримує шанси диверсифікувати джерела енергопостачання. Українська частина шляху готова, «залишилося» побудувати турецьку — нафтопровід і термінал.

— Кілька місяців тому Президент України побував із візитом у Лівії, де було досягнуто домовленостей щодо співпраці двох країн у нафтогазовій сфері. Наскільки, на вашу думку, реальні перспективи отримання лівійської нафти?

— Безумовно, з погляду диверсифікації джерел енергоносіїв Лівія становить інтерес для України. Але з таким самим успіхом сьогодні можна говорити про розвиток видобутку на шельфі Чорного моря, в акваторії України. Сьогодні в цьому напрямі триває робота із залучення коштів, зокрема, готують випуск облігацій НАК «Нафтогаз України». Я прихильник українського варіанта розвитку інвестування. Будь-яке вкладення за межами України загрожує неповерненням цих інвестицій. Сьогодні існує зацікавленість найбільших компаній світу — «Hunt», «Shell», «OMV», — у розробці українського шельфу. Наприклад, із компанією «Hunt» підписали меморандум про угоду щодо розподілу продукції, зовсім нещодавно міжвідомча комісія ухвалила рішення про початок даного проекту. До кінця нинішнього року можна чекати офіційного підписання між Україною й інвесторами угоди про розробку глибоководного шельфу. Кожен день роботи бурової установки на глибокій воді коштує приблизно 300 тис. доларів, облаштування одного родовища може обійтися до 1 млрд. доларів. Якби ці компанії не були хоча б на 70% упевнені в позитивному результаті, ніхто б і не подумав іти на подібні витрати.

— До якого рівня від потреб України можна в перспективі довести видобуток власної нафти?

— Аж до 100%. Тобто того відсотка, який держава отримуватиме з поділу продукції, може бути достатньо, щоб забезпечувати Україну власною нафтою. При цьому реальний період, який може бути відпущений на подачу першої сировини, це три, максимум — чотири роки.

— Уже багато років Україна займається проблемою добудування реакторів на Рівненській і Хмельницькій АЕС. Як відомо, основна проблема полягає в фінансуванні цих робіт. На які джерела, на вашу думку, сьогодні слід орієнтуватися — внутрішнього чи зовнішнього характеру?

— Ми однозначно можемо знайти внутрішні резерви. Атомна енергетика є прибутковою галуззю. Ціна, за якою АЕС реалізовують електроенергію, — найнижча. Це означає, що до вартості електроенергії, яку виробляють АЕС, є можливість закладати інвестиційний тариф, який можна скеровувати не на загальний бюджетний рахунок, а на спецрахунок, — він міг би фіксовано йти на добудування двох блоків. Отже, жодні зовнішні кредити нам тут не потрібні.

— 2004 рік розпочався на тлі конфлікту, пов’язаного з процесом внесення змін до Конституції України. Частина політикуму переконана, що проведення політреформи — панацея від багатьох хвороб держави та суспільства, інша частина стверджує прямо протилежне. Тим більше, що парламент, на користь якого пропонують перерозподілити владні повноваження, наочно демонструє нездатність до результативної роботи...

— Сьогодні ми бачимо протиборство політичних сил, у ході якого дехто намагається заробити собі бали, готуючись до виборів. Усі події в парламенті впродовж останнього часу — результат того, що домовленості, досягнуті керівниками фракцій і груп, у сесійному залі не виконували. Це передусім свідчить про особливості управління деяких лідерів їхніми фракціями.

— Сьогодні ідею пропорційних виборів до парламенту розглядають як один із провідних варіантів компромісу щодо політреформи. Ви як депутат-мажоритарник готові до зміни виборчої системи задля просування пропонованих змін до Конституції?

— Я проти стовідсоткової пропорційної системи. Можна як компроміс розглядати варіант, де 25% депутатів обиратимуть у мажоритарних округах, 75% — за партійними списками. Можливо, у якійсь перспективі ми й прийдемо до суто партійної виборчої системи, але поки що це просто недоцільне.