Дев’ять кандидатів
балотуються, щоб підтримати Путіна, а не перемогти його на президентських виборах
Стан російської політики нині такий, що, мабуть, найголовніший конкурент російського президента Володимира Путіна на намічених на цей рік президентських виборах сприйняв рішення партійних зборів про висунення його кандидатом із безпристрасним схваленням людини, яка звикла підкорятися. «Коли керівник, який користується довірою, вступає в боротьбу, його не можна залишати на самоті, — сказав минулої неділі про Путіна голова верхньої палати парламенту та лідер Російської партії життя Сергій Миронов. — Слід згуртуватися навколо нього».
Росія, здається, поки ще не дотримується логіки демократичної політики.
На виборах Путіну протистоятимуть, очевидно, дев’ять кандидатів, усі вони тією або іншою мірою виявляють повагу до Кремля та єдині у своєму розумінні того факту, що вони не мають жодних шансів на перемогу.
Фармацевтичний і горілчаний магнат Володимир Бринцалов тримає у своєму робочому кабінеті фотографію Путіна, а на стіні будівлі його штаб-квартири встановлено величезне мозаїчне панно із зображенням символу пропутінської партії «Єдина Росія». В одному інтерв’ю пан Бринцалов розповів, що має намір використати свою виборчу кампанію як платформу обговорення економічних проблем країни, але більш ніж за 2 місяці до дня виборів він уже готовий визнати свою поразку.
Два інші кандидати висунуто від нової політичної партії «Родина», яку було створено напередодні парламентських виборів із мовчазної згоди Кремля. Один із них, Сергій Глазьєв, висунув політичну платформу, яка не узгоджується з деякими установками Кремля, але навіть він відмовився прямо заявити, що сподівається перемогти Путіна.
Переобрання Путіна на другий президентський термін уявляється справою вирішеною. Однак відсутність серйозного альтернативного кандидата означає, що величезна політична влада Путіна стала мало не абсолютною.
«Та форма демократії, яку ми маємо сьогодні, — це спектакль», — вважає Ірина Хакамада, один із лідерів ліберального Союзу правих сил (СПС), яка самостійно висунула свою кандидатуру в президенти, попри те, що її партія зазнала нищівної поразки на парламентських виборах.
Величезна популярність Путіна і рішуча перемога «Єдиної Росії» минулого місяця залишили опозицію в такій паніці, що найвідоміші російські політики останнього десятиріччя воліли не кидати виклик Путіну.
Серед них Геннадій Зюганов, голова Комуністичної партії Російської Федерації (КПРФ), Григорій Явлінський, голова партії «Яблоко», і навіть Володимир Жириновський, голова Ліберально-демократичної партії Росії (ЛДПР), який до цього не упускав жодної можливості висунути свою кандидатуру на президентських виборах. Замість нього ЛДПР висунула своїм кандидатом його особистого охоронця Олега Малишкiна.
Потенційною «темною конячкою» короткий час був нафтовий магнат Михайло Ходорковський, однак із жовтня минулого року він перебуває під вартою за обвинуваченнями у шахрайстві та ухилянні від сплати податків. До свого арешту Ходорковський виступав із планами будівництва у країні громадянського суспільства; нині, за свідченням одного інсайдера, він відмовляється кинути політичний виклик Путіну.
Певний час здавалося, що у Путіна взагалі не буде конкурентів, що змусило пресу до спекулятивних роздумів, нібито Кремль вербує людей на зразок Миронова в кандидати, щоб створити враження про реальну конкуренцію. Миронов це заперечував, однак його підлесливе висловлювання свідчить про те, що Путін займає панівне місце в політиці.
Путін є незалежним кандидатом. Із дев’яти його конкурентів справжніми ідеологічними опонентами є лише троє: Хакамада із СПС, Микола Харитонов від КПРС та Іван Рибкін, колишній спікер парламенту та помічник Бориса Єльцина, який брав участь у мирних переговорах у Чечні.
Рибкін, союзник опального магната Бориса Березовського, вважає, що Росії необхідна серйозна дискусія з цілої низки питань на зразок корупції, задушливої влади бюрократів, довільного застосування закону та нездатності звільнити економіку країни від нафтової й газової залежності.
Оскільки держава контролює телемовлення й адміністративні ресурси, аж ніяк не факт, що ця виборча кампанія дозволить провести значущу дискусію. Однак Рибкін сказав, що путінський Кремль, попри всю свою уявну силу, є не більш неуразливим, ніж свого часу — радянське керівництво.
Хакамада, єдина жінка-кандидат, заявила, що результати парламентських виборів викликали у російських виборців побоювання, що країна дрейфує до однопартійного правління. «Єдина Росія» нині контролює 300 із 450 місць у Думі, тобто має достатню більшість щоб не тільки домінувати в будь-якому аспекті законодавчого процесу, а й також змінювати конституцію, якщо цього побажає Путін. (Поки що він виключає таку можливість.)
Хакамада вважає, що опитування громадської думки свідчать про те, що стабільний блок росіян виступає за демократію в європейському стилі, навіть попри те, що ці люди розчарувалися в роки безладного переходу від радянського правління. Її мета як кандидата, сказала вона, полягає в об’єднанні їх у реальну опозиційну силу. «Я хочу переламати панівний настрій, — сказала вона. — Я хочу, щоб люди зрозуміли, що вони мають альтернативу».
Навіть Глазьєв, попри його небажання прямо критикувати Путіна, сказав, що нова російська демократія потребує перетворення на по-справжньому конкурентну систему. Його партія «Родина», до якої влилися націоналісти й колишні комуністи, які загалом підтримували Путіна, показала на подив хороші результати на виборах, що відбулися минулого місяця, але тепер опинилася у незначній меншості в парламенті, де домінує «Єдина Росія». «Нам не потрібна авторитарна демократія, — сказав він. — Щоб у нас була демократія, потрібна реальна конкуренція на виборах».
