Фундаторка «Волинських Афін»

Ім’я княгині Гальшки (Єлизавети) Острозької завжди асоціюватиметься з такими поняттями як краса, розум, багатство, благодійність і... трагічна доля. Ким же вона була — спадкоємиця багатств славного роду Острозьких та меценатка, а одночасно — вкрай нещаслива жінка, яку в легендах називали «чорною княгинею» і «чорною вдовою»?

Онука князя Костянтина Івановича Острозького (на рахунку якого десятки перемог над татарами і блискуча — над московитами під Оршею 1514 року — читайте «День», №206), донька князя Іллі Костянтиновича Острозького та Беати Костелецької народилася у 1539 році на день Святої Єлизавети. Згідно зі звичаєм, немовля назвали ім’ям святої; звідси скорочена форма — Гальшка.

Батько Гальшки — Ілля Острозький — із нетерпінням чекав народження дитини, але рівно за три місяці до народження дитини при загадкових обставинах він помирає. Беата, вихованка королівського двору в Кракові, овдовівши, отримує величезні маєтності згідно заповіту, написаного її чоловіком буквально за три дні до смерті. Князь Ілля подбав не лише про майновий стан дружини й визнання законності появи на світ дитини, на яку вона чекала. Важливе місце у заповіті займало визначення опікунів для Беати та майбутньої дитини; Ілля просить стати ними польського короля Сигізмунда-Августа та його дружину — італійку Бону Сфорца. Ще до одруження Беати з князем Іллею Острозьким вона перебувала під опікунством монаршої сім’ї. Гальшка стала власницею багатьох міст, містечок, замків, маєтностей роду Острозьких — некоронованих володарів Волині. Це ж багатство, як вважається, і стало головною причиною трагічної долі княгині.

Представники багатьох магнатських сімей намагалися породичатися з могутньою родиною Острозьких. 12-річна Гальшка була дуже вдалою «партією» — шлюб з нею мав неабияке соціально-політичне значення. Хто ж не зацікавлений у тому аби разом із красивою молодою дружиною отримати великий посаг і гучні титули? На це і розраховували Мартин Зборовський, Дмитро Вишневецький, Микола Маленький, Дмитро Сангушко... Але Сигізмунд-Август не бажав, аби хто- небудь із польських і литовсько-руських магнатів одружив свого сина на Гальшці. Саме тому він змушує княгиню Беату дати слово, що без його згоди дівчина не буде видана заміж. І було б усе добре, якби не амбітність Беати та дядько Гальшки — князь Василь-Констянтин Острозький. Останній мріяв видати племінницю за старосту черкаського та канівського, князя Дмитра Івановича Сангушка.

Мати спочатку підтримувала «братового» — князя Василя-Костянтина, але змінила свої плани, що не було дивним. Беата — нервова, імпульсивна, неврівноважена (за свідченнями сучасників) жінка, продовжувала шукати вигідну партію для доньки. Але чи могла вона передбачити, що закоханий у Гальшку красень-князь Дмитро Сангушко залишить Черкаси і стрімголов кинеться до родинного замку Острозьких, аби силою гарантувати виконання умов уже підписаної шлюбної угоди? Чи сподівалася Беата, що її 13-річна донька буде обвінчана в Острозькій церкві відразу ж після того, як замок захоплять люди Василя-Костянтина Острозького та Дмитра Сангушка?

Напевно, ніяка хитрість чи материнська інтуїція не могли допомогти Беаті Костелецькій врятувати доньку від небажаного (як вона вважала) для неї шлюбу. І тоді Беата, вдало граючи роль скривдженої та обманутої матері, посилає королю скаргу на Сангушка, а згодом і сама їде «шукати справедливості» до Кракова.

Реакція короля зрозуміла — його воля невиконана. Мало того — його волю зігноровано. Суд було призначено і над Дмитром Сангушком і над Василем-Костянтином Острозьким, і незважаючи на те, що жоден із них не з’явився на розгляд справи, вирок був вкрай суворий — Дмитра присудили до позбавлення честі, маєтностей та життя, а дядька Гальшки позбавили опікунських прав. Молодята, попереджені про вирок суду, тікають до Чехії, де мали б переховуватись у Рудицькому замку, що його хазяїном був тесть В.-К.Острозького — Ян Тарнавський. А чи легко втекти, коли відразу ж по їхнiм слідам наздогін вирушило близько 200 шляхтичів та слуг?

Нагадаємо, що одним із претендентів на руку Гальшки був Мартин Зборовський. Зрозуміло, чому саме він, разом із своїм батьком, очолив переслідувачів, наздогнав та жорстоко побив у місті Липки Дмитра Сангушка, з яким було лише декілька слуг. Смерть старости черкаського та канівського у лютому 1554 року в чеському місті Яромірі та вдівство Гальшки (у 14 років!) — це лише другий акт драми, що не поступається шекспірівськiй.

Король не залишає поза увагою долю дівчини, а точніше — величезних багатств старшої гілки сім’ї Острозьких (Василь-Костянтин був на 16 років молодший за Іллю) і хоче знову її одружити. Для ролі нареченого обрано старого графа, вдівця Лукаша Гурку — воєводу берестейсько-куявського. Гальшка виходить заміж вдруге... Проте мати княгині не погоджується з вибором короля і веде переговори з князем Семеном Юрійовичем Слуцьким. Вiн у 1559 році втікає у львівський домініканський монастир, прихопивши Гальшку. 20-річна жінка втретє обвінчана...

Беата не врахувала важливого чинника — другий чоловік Гальшки живий і здоровий, до того ж має широку підтримку з боку короля. Після облоги монастиря Гальшку силоміць відвезли до маєтку Шамотули (Познанське воєводство), де вона провела 14 років майже у повній ізоляції в середньовічному замку. Тут і народилася легенда про «чорну княгиню». За оповідями, у вікні замкової вежі часто з’являлася постать княгині, одягненої у все чорне. Гальшка вела аскетичний образ життя і не спілкувалася ні з ким, окрім служниць. Рідко до замку навідувався і власник — Лукаш Гурка, на той час познанський воєвода. І лише після його смерті в 1573 році, 33-річна княгиня залишила замок у Шамотулах і переїхала в місто Дубно до родового маєтку батька.

У польських хроніках тих часів, а також у працях істориків XVIII—XIX стст. можна зустріти згадки про психічну хворобу Гальшки, яка нібито втратила розум і доживала свій вік у Дубно на утриманні дядька — Василя-Костянтина і двоюрідного брата Януша Острозького. Але ж і після 1573 року знаходимо документальні свідчення того, що Гальшка брала безпосередню участь у господарських справах, виступала перед свідками в суді. Вона чітко і ясно усвідомлювала свої дії. Це підтверджує і написання княгинею в місті Турові заповіту (тестаменту), що датується 16 березня 1579 року. Згідно заповіту, окрім поділу майна між родиною та слугами, Гальшка виділяла величезну суму («шість тисяч грошей лічби литовської») на заснування та матеріальну підтримку «шпиталю та академії Острозької». Справедливо ж названо її фундаторкою першого вищого навчального закладу на території Східної Європи.

Помирає Гальшка Острозька в кінці грудня 1582 року — їй тільки-но виповнилося 43 роки... Карколомні кульбіти життя волинянки породили чимало легенд. Доля «чорної княгині» зацікавила багатьох українських, польських, російських, чеських істориків, літераторів, хронологів — І.-Ю.Крашевського, О.Гваніньї, А.Пшездєцкого, І.Шараневича, В.Антоновича, І.Стебельського, Ю.Волья, Ю.Роллє, М.Максимовича, С.Соловйова, І.Савчина...

Проте не лише краса (духовна — не меншою мірою) та непорушна частка таємничості у долі Гальшки викликає зацікавленість сучасних митців та науковців. Багатьом нашим заможним сучасникам слід було б повчитися у меценатки доби пізнього Середньовіччя, куди ж слід направляти свої «інвестиції». Завдяки Гальшці та її дядькові Василю-Костянтину постали «Волинські Афіни» — освітній та культурний центр в Острозі. Прикметно, що через 410 років після смерті княгині, вже в незалежнiй Українi, Острозька академія переживає ренесанс.