Шляхами свободи

— Не дуже давно Україна та Фінляндія були складовими Російської імперії. Однак потім історія Фінляндії та України виявилася дуже різною. Завдяки чому вашій країні вдалося відстояти свою державність — завдяки вдалому збігу обставин, або людям, які в той час виявилися біля державного керма?

Лаура РЕЙНІЛЯ: — Обставини були іншими, ніж в Україні. Фінляндія увійшла до складу Російської імперії як Велике князівство, мала свої державні інститути. З 1850-х років ми мали власний парламент, свою валюту, пошту. Ми були досить самостійні та цілком задоволені таким порядком. Але коли наприкінці ХIХ століття Росія почала обмежувати права автономії, роль національного почуття у фінському суспільстві зросла. Після революції в Росії Фінляндія оголосила незалежність. Тоді Ленін зрозумів, що краще дати нашій країні самостійність. Я знаю, що дехто вважає, що Фінляндія хотіла увійти до складу Радянського Союзу. Справді, були певні сили, які вважали, що в усьому світі буде комунізм, то чом би йому не бути й у нас, але більшість мала іншу думку. Не одразу всі зрозуміли, як це добре — незалежність. Для того, щоб нація стала єдиним організмом, знадобилося два десятиліття.

Піркка ТАПІОЛА: — Коли 1939 року почалася Друга світова війна, і Радянський Союз напав на Фінляндію, фінська нація відчула, що пишається своєю незалежністю і не дозволить її відібрати. Тоді нація стала єдиною.

— Мабуть, єднання нації відбулося тоді, коли колишні супротивники простили одне одного. У Фінляндії стоять пам’ятники представникам різних течій, партій...

П. ТАПІОЛА: — Так, 1918 року в нас була громадянська війна. Це був досить короткий період, але рани цієї війни були дуже глибокими. У громадянській війні не буває переможців. Ставити пам’ятники слід представникам усіх сторін — це наша пам’ять.

— Звісно, нині відносини Фінляндії та Росії зовсім інші, ніж на початку минулого, ХХ століття. Проте, у Фінляндії, мабуть, усе ж таки звертають увагу на те, що відбувається в сусідній країні. Як сприйняли результати думських виборів?

Л. РЕЙНІЛЯ: — Ми хотіли б бачити розвиток демократії в усіх країнах — і в Україні, і в Росії. Необхідно, щоб усі партії мали можливість ознайомити виборців зі своїми кандидатами, виступити в засобах масової інформації. Як мені здається, в Росії це було не зовсім так. Сподіваємося, що ваші вибори будуть кращими. Ви висловили бажання наблизитися до Європейського Союзу, тому до вас вимоги ще вищі.

— В Україні результати думських виборів викликають стурбованість, бо свідчать про ріст популярності націонал-шовіністичних ідей у самому російському суспільстві. Наскільки ця проблема турбує Фінляндію?

П. ТАПІОЛА: — Звісно, завжди турбує, якщо націонал-шовіністичні рухи набирають сили. Але Фінляндія — член ЄС, ми — сильне суспільство, тому нас це не так тривожить.

— Як Фінляндія ставиться до розширення ЄС? Чи вважаєте ви, що в результаті ми одержимо, як нині прийнято говорити, «двошвидкісну Європу»?

Л. РЕЙНІЛЯ: — Ми дуже позитивно ставимося до розширення Євросоюзу. На нашу думку, це зміцнює стабільність у нашому регіоні. Звісно, нас більше цікавить те, що відбувається по сусідству. Нам приємно бачити, як розвивається економіка балтійських республік. Ми віримо, що їхнє членство в ЄС ще більше сприятиме цьому.

— Як у Фінляндії сприймають поняття «європейський простір»? Де його межі?

Л. РЕЙНІЛЯ: — Ну, є Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) — від Владивостока до Ванкувера — але це дуже широко. Зрозуміло, що Європейський Союз змінюється з розширенням, ми поки не знаємо, яким він стане в майбутньому. Звісно, Україна — європейська країна, яка до того ж висловила бажання стати членом Євросоюзу. Чому ні? Але для цього потрібна тривала підготовка. У Фінляндії ринкова економіка існувала протягом багатьох десятиліть, проте для вступу до ЄС нам теж знадобилася довга підготовка. Ми приєдналися до Євросоюзу тільки 1995 року. База була однакова, але було багато технічної роботи — з адаптації законодавства, зі зближення стандартів.

— Якщо говорити про стандарти, наскільки фінські компанії, які працюють на українському ринку, задоволені інвестиційним кліматом?

Л. РЕЙНІЛЯ: — На жаль, фіни про Україну поки надто мало знають. Наше посольство постійне запрошує підприємців приїхати до України і самим оцінити ситуацію. Ті, хто працює тут, кажуть про труднощі, пов’язані з неясністю законодавства, його постійними змінами, про складність і специфічність правил гри в Україні. Є проблеми, пов’язані з митними правилами, часто бізнесмени стикаються з корупцією. А ми, фіни — чесні люди. Для нас важлива чесність, і наші бізнесмени звикли працювати в умовах, де слова, якого дали, завжди дотримуються, а поняття «хабар» не існує. Оскільки Україні потрібні іноземні інвестиції, було б корисно, щоб ваші законодавчі правила та принципи роботи були ближчими до фінського стилю ведення справ. Нашу країну другий рік поспіль організація «Transparency International» визнає найменш корумпованою у світі. Звісно, є різні правила. Якби ми вимагали, щоб усі були, як фіни, це було б занадто. Але можна було б знайти щось середнє.

Для розвитку інвестиційного співробітництва між нашими країнами ми працюємо над проектом двостороннього договору про захист інвестицій, намагаємося налагодити діалог між нашими митними службами.

— А яке історичне коріння фінської чесності?

Л. РЕЙНІЛЯ: — Це скандинавські традиції, пов’язані, в тому числі, з нашою лютеранською релігією. Ми завжди дуже високо ставили чесність і освіту. Раніше не можна було вийти заміж або одружитися, якщо ви були неписьменні. За освітою стежила церква, потім цим зайнялося саме суспільство.

П. ТАПІОЛА: — Фіни завжди були дуже вільними. У нас ніколи не було рабства, кріпосного права, ані за шведської, ані за російської влади. Люди знали, що вони мають власність, знали, що потрібно працювати, щоб вижити в тяжких умовах, щоб жити краще. Хитрість ні в чому не могла допомогти. Допомагала відкритість, взаємодопомога, чесність. Це помітно і за фінськими бізнесменами. З ними дуже важко домовитися, але вони виконують кожне слово, під яким підписалися.

— Фінляндія перейшла на євро, а ваша найближча сусідка Швеція цього не зробила, що тепер ускладнює торгово-економічні відносини між двома країнами. Які позитивні та які негативні наслідки переходу Фінляндії на єдину європейську валюту?

Л. РЕЙНІЛЯ: — Більше позитивних наслідків. Перехід на євро був легшим, ніж ми очікували. Люди швидко звикли до нової валюти і нових цін. Їхній ріст був не дуже помітним. Коли Фінляндія вступила до ЄС, ціни стали нижчими, тепер же виросли до колишнього рівня. Ми зрозуміли, що перехід на євро буде корисним для нашої економіки. Ми занадто довго були на периферії, а тепер змогли стати ближчими до центру. Що погано — сильні позиції євро негативно позначаються на експорті нашої продукції.

— Одна з дуже серйозних проблем України полягає в тому, що політики намагаються зробити релігію своїм знаряддям. Чи можливе таке у Фінляндії?

Л. РЕЙНІЛЯ: — Ні. Ми маємо дві офіційнi церкви. Лютеранська (близько 86%) і Православна (близько 1%). Перед початком сесії парламенту депутати відвідують церковну службу, але церква жодним чином не пов’язана з політикою. Повага нашого народу до церкви була вихована, зокрема, під час Другої світової війни. Священики мали повідомляти родинам про горе, що їх спіткало. Це була неприємна роль, але церква була разом із народом у найважчий момент.

— Наскільки відчувається вплив Московської православної церкви на фінську?

Л. РЕЙНІЛЯ: — Наша церква підпорядкована Константинопольському патріархату з самого початку нашої незалежності. У деяких енциклопедіях, які я бачила тут, написано, що вона перебуває під юрисдикцією Московського патріархату, але це не так.

П. ТАПІОЛА: — Фіни не дуже релігійні. Так, люди відчувають, що належать до Лютеранської церкви — але це скоріше моральний базис, традиції, культурна єднiсть — Різдво, Великдень, те, що пов’язано з родиною, йде з дитинства.

— Крім двох офіційних церков у Фінляндії ще й дві офіційні мови — фінська та шведська. Шведською користуються близько 6% населення. Мовне питання у вашій країні не використовують у політичних цілях...

Л. РЕЙНІЛЯ: — Кожен громадянин, який написав запит шведською, має отримати відповідь теж шведською. Але я за всю мою практику бачила два-три такі листи. Більшість шведськомовного населення Фінляндії розмовляють і фінською, вільно користуються цією мовою.

Раніше мовою офіційного спілкування та освіти в нашій країні була шведська. У 1920-х роках було законодавчо визнано права фінської та збережено права шведської. Шведська мова зв’язує нас зі Скандинавськими країнами. У наших культурах дуже багато спільного, але мови — шведська і фінська — зовсім різні. Одна належить до індоєвропейської, друга — до угро-фінської сiм’ї мов. Але мислення в нас однакове.

— Що все ж таки вгамувало суперечки про мову?

— Друга світова війна.

— Фінляндія свого часу відмовилася від вступу до НАТО. Це остаточне рішення, або все ж таки можливий перегляд позиції?

Л. РЕЙНІЛЯ: — Сьогодні Фінляндія не має дефіциту безпеки. Ми не передбачаємо найближчим часом такої зміни геополітичної ситуації, щоб нам довелося переглянути наше рішення не вступати до НАТО. Але при цьому ми залишаємо вибір відкритим. Дискусія про НАТО триває, але на даний момент це питання не є актуальним.

— А як виглядають ваші збройні сили?

П. ТАПІОЛА: — Їх вважають одними із найефективніших у Європі. У нас існує військова повинність. Термін служби — від шести місяців для солдатів і до року для офіцерів. Ми вважаємо, що армія, створювана із простих громадян, ніколи не стане агресивною.

Ми дорого платили за нашу незалежність, і в нас дотепер більше, ніж 86% юнаків хочуть служити в армії. Коли кілька років тому з’явилася можливість добровільної служби в армії для жінок, деякі дівчата теж пішли служити. Для чоловіків Фінляндії армія — це гордість, патріотизм. Не націоналізм, бо він у нас відсутній, а саме патріотизм. Крім того, військова служба — це початок самостійного життя.

Л. РЕЙНІЛЯ: — Крім того, армію підтримують численні громадські організації, які стежать за тим, щоб умови служби були приємними.

— Улітку цього року, незабаром після вступу на посаду, прем’єр-міністр Фінляндії Аннелі Яаттенмякі пішла у відставку через обвинувачення у перевищенні повноважень. В Україні Фінляндію навіть більше, ніж інші Скандинавські держави, традиційно вважають країною «перемігшого фемінізму». У вашій країні, безумовно, про фемінізм не йдеться, йдеться про справжню рівність статей. Проте чи позначилася історія з Аннелі Яаттенмякі на умовах роботи жінок в політиці, публічних сферах?

Л. РЕЙНІЛЯ: — Ну, в нас і так уже президент — жінка. Звісно, я була б рада, якби і прем’єр-міністром була жінка, але, на жаль, вона робила політичні помилки. Помилки, які міг би зробити і чоловік. Це були помилки політика, а не помилки жінки.

П. ТАПІОЛА: — Уряд пішов у відставку, але одразу ж повернувся майже у колишньому складі. Міністр оборони став прем’єр-міністром, на місце глави оборонного відомства обрали іншу людину. Програма уряду продовжує виконуватися. Політичної кризи в нас не було. Ми вже говорили про чесність — Аннелі Яаттенмякі сама визнала, що зробила неналежні вчинки. Наша політична система працює так, що якщо оступається одна людина, це не впливає на роботу системи.

— Пані посол, ви берете участь у багатьох культурних заходах у Києві. Чи змогли ви окреслити для себе особливості української культури, її відмінність від інших слов’янських культур, зокрема, російської?

Л. РЕЙНІЛЯ: — Так, звісно, коли ви починаєте вивчати українську мову, одразу розумієте, що вона відрізняється від російської. Я спеціально повернуся після різдвяних канікул 8 січня до Києва, щоб послухати колядки, бо це споконвічно українська традиція, з якою я дуже хочу ознайомитися.