Непопулярне здоров’я

Колись тема втраченого здоров’я була популярною виключно для людей похилого віку. За сучасної диспропорції між рівнем смертності та рівнем народжуваності й вируванням різноманітних хвороб лави шукачів здоров’я все більше «омолоджуються». Панацеї чекають як від «гуру» традиційної та нетрадиційної медицини, так і від експериментів з новітніми медикаментами та способами лікування. Розгледіти її в банальній фізіологічній активності вдається не кожному. Тоді як ще найдревніші записи у «Ведах», датованих V ст. до н.е., вміщують у собі методики оздоровлення та лікування фізіологічними засобами, простіше, — рухом.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, на 20 — 25% наше самопочуття залежить від генетики, тобто від того, на що хворіли діди-прадіди. Ще приблизно на 20% — від стану навколишнього середовища. І лише мізерними 8 — 10% треба завдячувати рівню медичного обслуговування. Через те неважко підрахувати, що майже наполовину стан нашого здоров’я залежить від нас самих: чи дотримуємось ми правильного способу життя, який передбачає життєво необхідне фізичне навантаження?

За відповіддю далеко ходити не треба. Варто лише пригадати сумнозвісні уроки фізичної культури. До яких тільки хитрощів не вдаються школярі, аби в черговий раз «спасувати» урок! Широкий вибір аргументації: від поганого самопочуття, браку коштів на форму і взуття аж до абсолютної непотрібності цього предмету. А інтелектуальний бум, який характеризувався появою, як грибів після дощу, різних приватних шкіл, ліцеїв та гімназій (як гуманітарно-естетичної, так і технічної спрямованості), призвів до формування у батьків думки: «Аби з інших предметів встигав, а фізкультура — не головне». Наслідки не примусили себе довго чекати. За словами доктора медичних наук, професора, завідуючого кафедрою спортивної медицини та лікувальної фізкультури Національного медичного університету ім. О. Богомольця Валентини Шаповалової, кілька років тому в рамках діагностично-оздоровчої програми «Школяр» із 191 тисячі дітей, що мали діагноз «здоровий» та «практично здоровий», ті чи інші вади були відсутні лише у 0,8% (десять років тому їх було 2%); 7 — 9% дітей мали вищий за середній рівень здоров’я; близько 30% дітей було з середнім рівнем та 30% дітей мали від двох до шести сформованих патологій внутрішніх органів, що ніколи не діагностувались медиками і про які не підозрювали батьки. На думку пані Шаповалової, така песимістична статистика походить від неусвідомлення того, що запорука гармонійного розвитку і здоров’я дитини залежить саме від рівня рухової активності. У нас же довгий час побутувала хибна думка про те, що новонароджену дитину треба щільніше сповивати, аби рівно формувався скелет. Увесь світ давно від цього відмовився. Рух — це посилений кровообіг і скорочення м’язів. Якщо рухатися від самого народження, то правильно й повноцінно формуються усі органи, а діяльність нервової системи врівноважується процесами збудження та гальмування. Медики не закликають бігати, оскільки в цьому мають потребу лише деякі організми, тренажери теж не обов’язкові. Найкращий ефект досягається рухливими спортивними іграми або плаванням.

У той же час, розповідає В.Шаповалова, рівень рухової активності школяра задовольняється лише на 11%! Погодьтеся, двох уроків фізкультури (тоді, як мінімум, 3 — 5 разів на тиждень треба мати спеціально відведені години на оздоровлення) замало. Тому й головна причина хвороб у шкільному віці — дисгармонія фізичного розвитку. За розвитком дитини не встигає розвиток м’язів, а недостатня м’язова система пригноблює внутрішні органи, що знижує їхні захисні функції. До того ж, і сама програма фізичного виховання, як вважає В. Шаповалова, включає чомусь олімпійські види спорту, а не є оздоровчою: «Хто коли діагностував яку дитину або визначав рівень її фізичного здоров’я, аби впливати на нього певною програмою? Завдання фізичного виховання — сформувати гармонійний фізичний розвиток, запобігти захворюваності, підняти захисні функції організму. Однак у нас воно не є індивідуалізованим, а значить є неефективним і нецікавим, а в дітей взагалі немає мотивації займатись фізкультурою».

Однак у київському управлінні з фізичної культури і спорту змалювали дещо іншу картину. Заступник начальника управління Людмила Панченко запевнила, що програма фізичного виховання в школі є нормальною, а те, прийде дитина на урок чи ні, залежить від самого викладача. За словами Л.Панченко, останніми роками спостерігається нестача молодих кваліфікованих фахівців. Через маленьку зарплатню випускники інститутів фізкультури йдуть куди завгодно, тільки не в школу. До того ж, на відміну від минулих років, позакласна секційна робота фізкультурника зараз не оплачується. Секції є лише в тих школах, де є «фанати» своєї справи, що працюють з власного ентузіазму, хочуть працювати з дітьми й бачити результати своєї роботи. Але це поодинокі випадки.

Ще одну проблему в школі складає і введення третього та четвертого уроку фізкультури. Для такого нововведення школі потрібно мати як мінімум два спортивні зали, в той час як перед багатьма школами не передбачено навіть спортивних майданчиків.

Проте на цьому перелік гальмувань здоров’я нації не закінчується, і виходять вони далеко за межі шкільного фізичного виховання. Повсюдно почалося руйнування спортивних споруд, басейнів та стадіонів, а деякі з них сьогодні припинили діяльність. Окремі спортивні споруди передали в оренду комерційним структурам, і використовуються вони не за призначенням. Припинили роботу з утримання спортивних майданчиків і житлові органи. Не в повному обсязі фінансуються дитячо-юнацькі спортивні школи, придбання для них спортивного інвентарю та обладнання. Разом з тим начальник управління з фізичної культури і спорту Петро Буркацький закцентував увагу на столичних позитивах, відзначивши, що протягом останніх років в Києві збудовано 26 спортивних майданчиків, а реконструйовано понад тисячу. Пан Буркацький не погодився також з тим, що в дітей зменшився інтерес до спорту. Він запевнив, що нині у 72-х дитячих та юнацьких спортивних школах займаються понад 32 тисячі дітей, в той час, як ще 5 років тому їх було 24 тисячі. У цих школах культивується понад 100 видів спорту і важко виділити найпопулярніший. Але слід зазначити, що в останні роки спостерігається повернення дітей на водноспортивні бази на Трухановому острові для зайнять академічною греблею, греблею на байдарках. Престижно також стало займатися і в секціях великого тенісу. На запитання, наскільки матеріально доступним є відвідування дитячих спортивних шкіл, в управлінні фізкультури і спорту відповіли так: «Зайняття у ДЮСШ безкоштовні. Якщо і беруться якісь кошти, то вони пов’язані тільки з орендною платою за спортивні споруди, на яких проводяться зайняття. Мінімальна плата — від 20 до 40 гривень на місяць. Однак діти-сироти, що навчаються у школах-інтернатах, відвідують зайняття безкоштовно».