Людина, яка зробила Малайзію
Доктор Махатхір Мохамад iде у відставку після 22-річної служби на посту голови Об’єднаної Малазійської Національної Організації та малайзійського лідера. Сьогодні складно собі уявити сучасну Малайзію без Махатхіра й ОМНО, завдяки якій пост першого прем’єр- міністра зайняв Тунку Абдул Рахман. Як і Махатхір, четвертий прем’єр-міністр, Тунку керував партією і урядом понад 20 років. Влада, що керувала Малайзією впродовж покоління після здобуття країною незалежності, показала себе з найкращого боку.
Справді, послідовність курсу, забезпечена цими двома постатями, є причиною успіху розвитку Малайзії як мультикультурної держави, що швидко розвивається. Обидва розпочинали свою кар’єру як малайзійські націоналісти, які взяли на себе зобов’язання бути гарантом прав більшості малайзійців після того, як країну залишили британці. Вони також усвідомлювали, що економічно сильні й значних розмірів китайська та індійська діаспори також потрібно переконати прийняти нову Малайзію як свою країну.
Махатхір став прем’єр-міністром у 1981-му, коли напередодні змін регіон переживав кінець В’єтнамської війни та кінець індонезійської стабілізації з подальшою кровопролитною громадянською боротьбою у 1960-х. Світова економіка перебувала у стадії пожвавлення і Східна Азія, крім Китаю Мао, взяла більшу участь у становленні системи, ніж будь-хто міг припустити. Це надихнуло Махатхіра на розрив із британською колоніальною спадщиною. Його заклик «дивитися на Схід» започаткував амбіційну індустріальну політику, кульмінацією якої став створений у декаду правління Махатхіра план Vision-2020, що мав на меті зрівнятися із західним стандартом економічного розвитку. До 1997 року Махатхір досягнув висот дійсної влади, примусивши всю країну вірити, що в короткий термін усі національні меншини почуватимуться частиною єдиної малайської нації.
Але азіатська фінансова криза, що вибухнула того ж року, змінила траєкторію швидкого зростання в регіоні. Всупереч усім міжнародним порадам Махатхір запровадив грошовий контроль і встановив фіксований курс обміну для рінггіта, щоб виграти час. Також він намагався перевести увагу з економічних аспектів кризи на політичні (де у нього все ще залишався залізний контроль), використовуючи для цього Анвара Ібрагіма, прем’єр-міністра і міністра фінансів, якого він відправив у відставку. Арешт і суд над Анваром приголомшили країну, але небагато малайців — опонентів Махатхіра — були здивовані, що відновлення його авторитету після кризи вплинуло на вибір Махатхіром Абдулли Бадаві як нового ставленика.
Новий етап війни із терором надав Махатхіру ще одну можливість політичної реабілітації. Перед обличчям світу, наляканого ісламом, Махатхір знов укріпив своє лідерство, безперервно нагадуючи, що він керує єдиною у світі країною, де мусульманська більшість і великі за чисельністю релігійні меншини живуть у мирі. Є кілька причин цього, і, безперечно, діяльність Махатхіра заслуговує на високу оцінку.
Махатхір, перша людина з народу, яка стала малайзійським прем’єр-міністром, стала азіатським реформатором і в іншому фундаментальному аспекті. Він швидко виграв конституційну тяжбу проти спадкових малайських правителів, дев’яти султанів, і урізав їхню владу та привілеї.
Подолавши загальні упередження та династичні традиції, Махатхір продовжив шлях швидкої індустріалізації. Спочатку його амбіційні плани зробити Малайзію зразком економічного розвитку для інших націй викликали як подив, так і захоплення. Багато хто вважав, що він рухався дуже швидко, дуже далеко заходив, у своїх очікуваннях переоцінював можливості малайців за одне покоління здійснити культурний стрибок із села до залу засідань. І все ж таки він зруйнував традиційні форми суспільства й успішно створив нові — хоч і нечисленний, але посталий міський середній клас. Судячи з усього, Махатхіра надихнув успіх сусідньої острівної держави Сінгапур, котра певний час була частиною Малайзії, на шляху до отримання статусу держави першого світу. Під час навчання на медичному факультеті Сінгапурського університету, Махатхір перейнявся ідеями модернізації країни. Можна з упевненістю сказати, він не дасть Малайзії надто відстати від сусіда.
Цей змагальний підхід у відносинах із Сінгапуром знайшов своє відображення у книзі Махатхіра Мохамада «Малазійська дилема». Його погляди стають дедалі ширшими — тепер у сфері його інтересів світ кібернетики і коридори мультимедіа. Але мета, як і раніше, у створенні такої Малайзії, в якій малайці переважатимуть інші національні меншини, і це вже зараз визначає майбутнє. Можливо, це найнепохитніша позиція зі спадщини, залишеної цим поколінням уряду.
Ванг ГУНГВУ — директор Інституту Східної Азії, Університет Сінгапура.
