Стиль особистої свободи

НЕ ХОТ-ДОГОМ ЄДИНИМ

У суботу американська діаспора разом із друзями-тубільцями вже вдванадцяте влаштовувала у столиці України пікнік на честь Дня незалежності Сполучених Штатів.

Екзотичний для цього заходу юнак у червоній футболці з надписом СРСР, а також серпом і молотом, хоч і без особливих емоцій, але разом з усією веселою українсько-американською публікою не без задоволення запивав кока-колою чи то ароматне барбекю, чи то підсмажені ковбаски.

Проте перед початком тут прошуміла мало не тропічна злива, викликавши на стадіоні «Спартак», де відбувалося це свято, справжній потоп. Ліквідувати його, причому не без великих зусиль, довелося українським пожежникам. А ще сюди зовсім не просто було пройти: дві величезні черги, у яких стояли люди з вулиці, що купили свій квиток за 18 гривень, і люди із запрошеннями, які заздалегідь виклали за вхід $10 або (чомусь) 60 гривень (до питання про курс спартаківського долара ми нижче ще повернемося), одразу нагадали достопам’ятну чергу на першу в Києві американську виставку. З тією лише різницею, що тоді людей нехай і очима, але дуже уважно оглядали і запускали досередини радянські правоохоронці. Тепер цим займалися сек’юриті, натурально перевіряючи кишені і дамські сумочки. Українська міліція виконувала допоміжну функцію, стоячи через кожні десять метрів уздовж стадіонної огорожі...

Щоправда, до журналістів було особливе ставлення. Після того, як прізвище кореспондента «Дня» виявилося у списку акредитації, для нього запросто і привітно відчинили центральні ворота.., на жаль, забувши при цьому приліпити на зап’ястя паперовий зірково-смугастий браслет. І рівно через півгодини «порушника» ввічливо «зловила» і доставила в початковий пункт пильна варта. Тут головний розпорядник свята — президент Американської торгової палати в Україні Хорхе Зукоскі власноручно його «окільцював» кольорами американського прапора, остаточно легалізувавши таким чином на тимчасово орендованій американській території.

За «це» (з люб’язною допомогою компанії «Моторола», яка взяла на себе роль перекладача) ми поставили йому кілька запитань. Одягнений у червону футболку з написом «Пікнік», шорти та великі чорні черевики, 35-літній пан Зукоскі мало чим нагадував дядька Сема, представником якого в Україні він виступав. Проте відповідав зі знанням справи. З його слів, дванадцятий американський пікнік в Україні відрізняється від першого тим, що кількість його спонсорів істотно збільшилася і досягла 75. «А найприємніше, — каже Хорхе, — що, на відміну від першого пікніка, його активними учасниками тепер стали не тільки американські, а й інші міжнародні компанії, включаючи українські, словом, міжнародна бізнес- спільнота». Щоправда, зі слів голови торгової палати, кількість американців і бізнесменів інших західних країн, які працюють в Україні, за дванадцять років майже не збільшилася, оскільки з розширенням сфери діяльності й істотним зростанням обігу на ці компанії тепер працюють багато громадян України. Члени торгової палати, до якої, до речі, входять не тільки американські фірми, як повідомив Зукоскі, створили в Україні 800 тисяч робочих місць.

Тим часом свято, у якому майже не проглядав офіціоз, набирало обертів. Хтось просто пив пиво, хтось запускав повітряного змія, інші намагалися закинути м’яч до баскетбольного кошика, треті, у тому числі автор, підіймали картонну штангу, четверті грали у футбол величезними м’ячами. Центром активного дозвілля стала естрада, на якій учасники пікніка змагалися у вокалі, танцях, дотепності й ерудиції. Діти розважалися в побудованому спеціально для них містечку, брали участь у лотереї, отримували кульки і прапорці, досхочу їли морозиво. Записні оптимісти, гравці і філантропи, серед яких затесався також і автор, брали участь у досить серйозній лотереї (доходи від неї, зі слів упорядників, спрямують на благодійницькі цілі). І тут ми, як і обіцяли, не можемо не повернутися до курсу долара або, що нас цікавить усе-таки більше, гривні по відношенню до зеленої валюти. На «Спартаку» один пікніковий (маленький) долар коштував 5,6 гривні, тоді як його офіційний побратим — за курсом Нацбанку, як відомо, трохи більш ніж 5,3. За цю міцну ерзацвалюту тут можна було придбати квитки лотереї, а також усе (крім безплатного), що можна було з’їсти чи випити. Отже, набагато вигідніше було купувати пікнік-долар за його старшого брата, ніж за гривню.

Посол Сполучених Штатів Карлос Паскуаль був веселий, приймав вітання і цілував знайомих американських та, можливо, українських дам. Пив пиво і їв цілком демократично — стоячи. На наше запитання, чим відрізняється святкування Днів незалежності в Америці та в Україні, відповів схоже, не без натяку. «День незалежності більше стосується області почуттів, ніж святкової календарної дати, — сказав посол. — Усе залежить виключно від людини — чи відчуває вона цей дух незалежності у себе в грудях чи ні. Якщо у вас є це почуття, то четверте липня для кожної країни — своє. Це свято того, що ви просто вважаєте цінним для себе».

Закінчилося свято, за традицією, гімном. Спочатку українським, потім — американським. А ще був приголомшливий феєрверк, що вражав зір і слух.