Час почати говорити правду
Для пересічних громадян у повсякденному житті немає розподілу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Всі чиновники, з якими доводиться громадянам стикатися, сприймаються як влада. Влада — поняття узагальнююче, тому будь-яке з’ясування стосунків, яка гілка влади у нас більше бореться за благо народу, «хто в домі хазяїн» тощо, не сприяє створенню «позитивної аури» навколо влади. Для того щоб народ поважав владу, вона не повинна робити безліч тих дурниць, якими вона «веселить» народ.
Уявімо собі таку ситуацію. Живе у сільській місцевості наш український громадянин. Щодня він бачить корівник, від якого залишилися самі стіни, — корів не стало, а все, що можна було розібрати і забрати, вже розібрали. Відкриває цей громадянин районну газету і читає інформацію з наради у районній держадміністрації, на якій наводили дані, що у деяких господарствах добові надої молока на корову становлять 700 грамів. А ввечері вмикає телевізор і бачить, як керівники аграрної партії, представники якої при владі, розповідають, яких видатних успіхів вони досягли у проведенні реформ на селі. Скажіть, чи поважатиме після цього селянин владу?
Щорічно, з ранку до вечора працюючи на землі, селянин отримує один і той самий результат — урожай за безцінь скупили, за кабальні кредити розрахувався і залишився і без хліба, і без грошей, а наш уряд перед телекамерою невпинно «піклується» про благо селян. Скажіть, чи поважатиме після цього народ владу?
Колишній прем’єр, який поспіхом розробляв програму боротьби з бідністю для підвищення життєвого рівня народу, запропонував «унікальний» вихід — рахувати життєвий рівень не за доходами, а за витратами. Якщо шахраї почали більше красти, а отже, більше витрачати, то досить витрачене ними розділити на всіх — і життєвий рівень народу відразу підвищиться. Уявіть, як реагує на подібні заяви пенсіонер, якому підвищили пенсію на 5 гривень, а зростання цін відібрало у нього 20 гривень, і він ледве зводить кінці з кінцями? І як після цього розраховувати на «позитивну ауру» навколо влади?
Кожен новий уряд починає свою діяльність із розробки програми. Всі ці програми неодмінно спрямовані на підвищення життєвого рівня народу, але жодну з них не виконано, і навряд чи хтось може пригадати, що у цих програмах було записано. А яка різниця, що було записано в програмах? Якщо кілограм зерна на ринку коштує тридцять копійок, а кілограм курячого посліду продають у магазині за вісімдесят копійок, чи можна в умовах такого «еквівалентного» обміну покращити життя селянина? Чи можна покращити життя шахтарів і вирішити проблеми шахтарських міст, якщо керівництво шахти продає вугілля, яке видобувають шахтарі, дешевше за собівартість, і при цьому продовжує сидіти у кріслах? Адже народ усе це бачить і чудово розуміє, звідки у нас з’являються багаті та чому переважна більшість громадян вимушена не жити, а виживати. А влада цього чомусь не помічає. Люди краще за будь-якого експерта визначили основну причину всіх наших «негараздів» — надмірне збагачення невеликої групи за рахунок зубожіння всіх інших. Тому доти, доки влада відкрито не скаже про це народу і не почне реальну боротьбу зі злочинністю, люди ніколи не вважатимуть владу своєю.
Втративши всі свої заощадження, народ посилено слухає парламентські новини з надією, що почнуть компенсувати знецінені внески. Немає грошей — скаржаться парламентарії. І раптом новина: виявляється, у бюджеті хтось чи знайшов, чи згубив чи то 50 мільйонів, чи то 200. Та не чіпляйтеся до шановних людей, чуються голоси, цифра у масштабах бюджету зовсім непомітна! Можливо, для когось і непомітна, але тільки не для бабусі-пенсіонерки, яка, щоб отримати 50 гривень компенсації, повинна кілька діб стояти у черзі, а потім прочитає табличку, що виплат не буде — гроші закінчилися. Понад місяць озброєні найсучаснішою оргтехнікою парламентарії все перевіряли, але досі так і не зрозуміло — знайшли чи згубили, хто знайшов, а хто згубив і скільки. Чи буде після цього у народу довіра до вищого законодавчого органу держави?
Але «позитивна аура» навколо влади необхідна. Без довіри народу до влади, якщо народ не вважатиме владу своєю, неможливо вирішити проблеми, що постали перед країною. Відновлення довіри народу до влади — це завдання «номер один» для влади. А для цього необхідно почати говорити правду. Коли народ бачить одне, а влада намагається говорити йому інше, ніколи така влада не користуватиметься довірою народу і не матиме «позитивної аури». Щоправда, це єдині ліки, які здатні відновити довіру народу до влади.
Наближаються президентські вибори. Навчений життєвим досвідом народ оцінюватиме владу не за тим, що вона йому обіцятиме, а за тим, кого рекомендуватиме кандидатом і наскільки відверто вестиме діалог із виборцями. Наші люди дуже мудрі й терплячі, вони все чудово розуміють і ніколи не пробачать владi неправди. Наскільки готова влада до чесного діалогу зі своїм народом — ми незабаром побачимо.
