Тривале розлучення
— Перше і, напевно, найважливіше. СНД як організація, на жаль, не відбулася. На сьогодні Співдружність існує всього лише як формат переговорів на вищому рівні країн, які з 1991 року домовляються про процедуру «розлучення». (Як виявилося, цю надто складну процедуру неможливо провести за кілька років, тому що це питання фінансової, геополітичної і майнової спадщини). Той факт, що глава української держави став «спікером» цих зустрічей, свідчить про те, що було знайдено компроміс унаслідок виниклого між учасниками СНД напруження — багатьох дуже дратують лідерські амбіції Росії. Тоді як варіант головування Леоніда Кучми, який представляє Україну як асоційованого члена, став досить прийнятним. З другого боку, відомо, що кандидатуру Кучми лобіювала Росія, що цілком пояснюване з погляду наявної кон’юнктури взаємовідносин України і Росії в контексті внутрішньополітичної ситуації в нашій країні. Росія запропонувала вигідні зовнішні піарні схеми зміцнення іміджу свого сусіда.
Що стосується практичного боку «медалі», то тут виникає велике запитання щодо озвучених з боку української виконавчої влади орієнтирів і планів. По-перше, виглядає надто недостатньою концепція розвитку СНД як зони вільної торгівлі. Хоч би тому, що більшість відомих на сьогодні випадків розвитку макрорегіональної інтеграції — наслідок не просто руху шляхом торгових зон, а, передусім, шляхом створення великих транснаціональних структур і, як результат, регіональних організацій. (Відомий приклад — Європейське Співтовариство). Тому є деяка легковажність у трактуванні долі СНД тільки як зони вільної торгівлі.
І другий момент, який також насторожує, — це відсутність в українській політичній еліті чіткого концептуального бачення вектора розвитку євроазіатського регіону. У нас є трактування лише окремих проблем як реакція на якісь пропозиції (як правило, російські за природою), але немає своєї доктрини. Тому чекати, що до осені відбудеться якась революція в СНД, думаю, не випадає.
Отже, не варто, думаю, розгортати кампанію стосовно факту, що носить ритуальний дипломатичний характер, бо імідж України постраждає ще більше. На тлі виправдань влади, що ми, мовляв, не міняємо європейського вибору, ситуація виглядає, мабуть, дещо незручною. Вважаю, ті, хто стояв біля джерел технології саміту в Києві або прорахувалися, або трошки підвели Президента з погляду іміджевого результату. Для західного світу той факт, що Україна вийшла на рівень формального головування в СНД, є знаком того, що Україна робить свій геополітичний вибір. Уся складність ситуації полягає якраз у тому, що на рівні внутрішньої політики ми говоримо про якісь технології, про спроби зміцнити імідж, але, по суті, знаковість події виходить далеко за межі нашого трактування. Повторюся, для Європи, Сполучених Штатів активізація позицій України в СНД може говорити лише про те, що Україна починає повертатися до Євразії. Виявившись у такому становищі, ми чомусь починаємо виправдовуватися. А сенс? Думаю, останні рокіровки в Співдружності справді ускладнять діалог. Не стільки тому, що Європа не бажає вести діалог із Києвом, скільки тому, що Київ учергове вчинив незрозуміло і невмотивовано. У нас мотивація формулюється за фактом, у цьому і полягає вся проблема.
А щодо заяв на рівні вищого керівництва країни про формування політико-економічної осі «Київ — Москва — Берлін», то подібні «осі» — не новизна в світовій політиці. За великим рахунком, вісь «Берлін — Київ» — одна з розробок німецької геополітики ще часів першої світової і міжвоєнного періоду. Тому використання кон’юнктури хороших відносин Берліна і Москви, спроба «присусідитися» і протрактувати це як вісь виглядає швидше як побажання, ніж реальність. Думаю, в нинішніх геополітичних процесах говорити про такий трикутник, щонайменше, необачно, оскільки насправді формуються дещо інші осі взаємовпливу, що мають трансрегіональний характер (наприклад, велика вісь «Париж — Берлін — Москва — Пекін»). Дай Боже Україні сформулювати свою позицію саме у цих трансрегіональних зв’язках.
З другого боку, ми можемо, користуючись кон’юнктурою переговорів про газовий консорціум і тактично вигідною ситуацією в Європі стосовно Росії й України (зважаючи на конфлікт Німеччини і Франції зі Сполученими Штатами щодо Іраку), говорити про якусь вісь. Але ця вісь може бути компонентом тільки великого проекту, а Україна не є активним провайдером такого.
