Коли письменники літають

Обставини щасливо склалися так, що експозицію, присвячену геніям двох наших народів — Ернсту-Теодору-Амадею Гофману і Миколі Гоголю, було розгорнуто в казкові й сповнені чудес груднево-січневі дні, коли відвідують землю святі Миколаї різних релігійних конфесій , а одне Різдво змінюється іншим, доповнюючись новорічними карнавальними розвагами. Тож Ірина Георгіївна Левитська мала цілковите право на відкритті виставки запропонувати дорослим і дітям (запрошеним у посольство учням київських шкіл із поглибленим вивченням німецької мови) уявити собі, що десь тут угорі вільно, наче птахи, літають Гоголь і Гофман. Це було б цілком природно для таких великих вигадників, які творили в стилі фантастичного реалізму. Розділені часом, вони мали подібні долі — обидва прожили трохи більше ніж сорок років, були бідними чиновниками, дуже любили музику й обожнювали Моцарта, прагнули пізнавати інші країни ( щоправда, Гофман міг мандрувати хіба що в своїй уяві), обох вабив світ дивовижних перевтілень. А ще кожний з них володів неповторним талантом сміятися над світом і над самим собою. Фантасмагорія, гротеск, феєричність їхніх творів сприяли тому, що впродовж багатьох десятиліть вони живуть на багатьох театральних сценах світу, інтерпретовані все новими митцями, — «Лускунчик», «Коппелія», «Крихітка Цахес» Гофмана, «Ніч перед Різдвом», «Сорочинський ярмарок», «Майська ніч» Гоголя...

Про все це говорила Ірина Георгіївна (до речі, німецькою мовою!), а про все інше сказали її полотна. Бо в них теж, як і у великих майстрів пера, вирували яскраві карнавальні барви, обличчя ховалися за масками, просте й зрозуміле раптом набувало незвичних форм, шукаючи своє місце у віртуальному світі. Тут існували поруч реальність та ірреальність. І таке їх поєднання на цій виставці творів талановитої художниці видавалося цілком органічним. Як природним було поєднання двох геніальних письменників, двох народів та їхніх культур, поєднання таких дорогих для всіх нас свят.