Реанiмацiя мiста

«Ко-за-де-ре-за...» — читають по складах хлопчики і дівчатка у віці від двох до трьох років. Старші ж вихованці дитячого садка «Зіронька» вільно читають. Якби сам не почув, на власні очі не побачив, то й віри не йняв би, що ці представники наймолодшого покоління вже грамотні. Одначе, як з’ясувалося, Коза лише недавно опинилася у центрі уваги маленьких підопічних дошкільного закладу. Досі ж співпереживали разом з багатьма іншими фольклорними персонажами — переважно з Лисицею, Ведмедем, Зайцем, Вовком. Деякі зміни в «репертуарі» відбулися в ході підготовки до зустрічі Року Кози. «Відповідно до поточного моменту», — говорить завідувачка «Зіроньки» Людмила Миронова.

Вона радіє, що підопічні ростуть- підростають розумними, допитливими дітьми. Пояснює, що виховательки вже років iз п’ять, як почали навчати дітей «читати раніше, ніж говорити». Отож атмосфера цього дошкільного закладу дає гарну поживу для роздумів про час, що, як співається у відомій пісні, рікою пливе, не зупиняється й на мить, про дорослих, які дбають чи мало дбають про майбутнє, переступаючи з року в рік, з року в рік...

Читають діти про козу-дерезу. У них — свої оцінки. Відповідно до віку: безпосередні, прямолінійні. У дорослих — своя версія.

Що ж до Старокостянтинова, то тут, як кажуть, усе один до одного. Місто над річкою Случ опинилося, подібно до персонажу іншої казки для дітей і дорослих, біля розбитого корита. І начебто зробило з того висновки. 31 березня 2002 року обрало міським головою не позбавленого здорових амбіцій, завзяття і планів Миколу Мельничука.

У нього — грамотні, ділові, завзяті заступники. Команда прагне зробити щось путнє для рідного міста. Мовляв, у Старокостянтинові, крім «Зіроньки», ще сім дошкільних закладів. Чи все, що робиться у цьому дитсадку для раннього інтелектуального розвитку підопічних обґрунтоване, всебічно зважене? І як привернути увагу до провінційного Старокостянтинова науковців, меценатів, поважних громадських організацій, аби забезпечити у повній мірі законні права підростаючого покоління...

Заступник міського голови Сергій Стецько став координатором проекту «Старокостянтинів — місто дружнє для дитини». Він же — літописець поступу, гарних подій, що розгортаються. Ось деякі записи з його щоденника:

«14—15 травня 2002 р. у нашому місті Київським інститутом розвитку інтелекту дитини проведено семінар. Знайомство представників міської влади з гостями виявилося надзвичайно плідним і багатообіцяючим. Голова Микола Мельничук офіційно звернувся з пропозицією про співпрацю до Дитячого Фонду ООН — ЮНІСЕФ, до Християнського Дитячого Фонду, до Інституту розвитку інтелекту дитини.

3—4 липня 2002 р. партнери відгукнулися на запрошення, прибули до Старокостянтинова...

2 вересня 2002 р. дошкільний заклад №8 одержав 18 одиниць устаткування на загальну суму 25582,1 гривні.

20 серпня 2002 р. «розквартировано» Центр раннього розвитку дитини «Вчитися ніколи не рано» і Центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Ми зможемо».

15 жовтня 2002 р. міська влада відправила заявку на матеріальну підтримку Проекту до офісів ЮНІСЕФ...»

Відтак Сергій Стецько пише у своєму щоденнику, що одержано 25 тисяч примірників Конвенції ООН про права дитини. Конвенцію вже вивчають у кожній родині, у дошкільних і навчальних закладах. «От у школі задзеленчав дзвінок, покликав дітей на перерву, та вчитель не відпускає, ще тільки-но дає домашнє завдання. Порушує права дітей на відпочинок. Таке було, та загуло», — говорить Сергій Стецько про перші результати вивчення Конвенції дорослими.

Тут-таки, у «Зіроньці», — центр «Вчитися ніколи не рано»: світлі, просторі класи, лабораторії, устатковані найновітнішими комп’ютерами, принтерами. У штаті — психологи, педагоги, які активно співробітничають із столичними науковцями-професорами. Праця виховательок вивчається, аналізується, узагальнюється, досвід поширюється на решту дошкільних закладів Старокостянтинова і залучених до участі у проекті сусідніх міст — Красилова і Славути.

— Робота ще тільки-но планується. Поки що все — на рівні семінарів, зустрічей, презентацій, конференцій. Та розвиток дитини почався вже на стадії, коли, образно кажучи, вона, дитина, ще у проекті. Молоді батьки напитали дорогу до Центру. І є віра, надія, що все задумане буде виконуватися. Бо ж і виховательки «Зіроньки» свого часу з чогось таки починали. Нарешті, чогось добиваються», — вважає міський голова Микола Мельничук.

Старокостянтинів переживає не найкращі часи. За прохідними заводів «Металіст», ковальсько-пресового устаткування, елеватора давно вже опинилися батьки маленьких вихованців дитсадків, учнів молодших і старших класів. Хто знайшов себе у цих умовах, хто — у пошуках. На жаль, є і ті, хто впав у безнадію і нудьгу. Населення — 37,5 тисячi, безробіття — 10 тисяч. «Куди йдуть інвестори? Туди, куди їх уклінно запрошують. Ми вже провели плідні переговори з людьми, які мають гроші. Там, де елеватор, буде солодовий завод на тисячу робочих місць. «Металіст» одержав перше замовлення від міської влади», — продовжує Микола Мельничук.

Він впевнений, що для міста Рік Кози обнадійливий: «Проект «Старокостянтинів — місто дружнє до дитини» є першим кроком до створення соціополісу». Звернувся з листом до секретаря РНБОУ, голови Міжнародної громадської організації «Соціополіс в Україні» Євгена Марчука. Одержав відповідь. Цей проект «охоплює усі аспекти життя територіальних громад. У ньому виділено ряд напрямків. Кожен із них представлений рядом пов’язаних між собою найсучаснiших (часто випереджаючих) технологій, доведених до рівня інвестиційних проектів», — пише Євген Кирилович до міського голови Старокостянтинова. Листа привезли до міста над річкою Случ його соратники.

— Визначилися, з чого почати поступ. З реформування житлово-комунальної сфери. Ми ще змушуємо споживача, щоб розраховувався за неодержані послуги, доплачуємо з бюджету шалені гроші, аби, наприклад, качати воду до квартир і будинків. Там електронасос застарілої конструкції, фізично та морально зношений. «Жере» енергоресурс, наче скажений. Заміна устаткування вже почалася. Аякже, за проектом, — зазначає Микола Мельничук.

Он звідки, мовляв, перше замовлення від міської влади для «Металіста», де вже тяжко втомилися від вимушеного безробіття.

— Скоротяться витрати. «Вивільнені» гроші спрямуємо у виховання і навчання підростаючого покоління, — планує міський голова. Він уже підрахував, скільки юних старокостянтинівців навчається у вузах Хмельницького, Києва, Рівного, інших великих міст: «Навчання платне. Вивозяться великі гроші з нашого міста. Тут буде вуз, тут будуть одержувати освіту, а потім вкладати свій інтелект у розвиток міста».